22-ц/775/400/2014(м)
263/11327/13-ц
Головуючий у 1 інстанції Богуславська І.А.
Доповідач Попова С. А.
Категорія 37
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Мироненко І.П. Попової С.А.,
при секретарі Костомановій А.Є.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 січня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, третя особа - Перша маріупольська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, визнання права користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, уточнивши редакцію позовної заяви в подальшому (а.с. 30, 40), посилалась на наступне. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_2 позивачка фактично прийняла спадщину у вигляді 17/50 домоволодіння по АДРЕСА_1. При оформленні правовстановлюючих документів було виявлено самовільно збудований сарай К-1. Земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, не приватизована, тому неможливо отримати правовстановлюючі документи на зазначену частину будинку. У зв'язку з чим позивачка просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на 17/50 домоволодіння по АДРЕСА_1, а саме прибудову А1-1-2,99кв.м., веранду а1-1-2,7кв.м., сарай Ж-1-2,3кв.м., сарай Е-1-2,3кв.м., сарай К-1-3,0кв.м., літній душ Л-1-2,86кв.м., а також визнати за нею право користування ? частиною від 847кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 січня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, визнання права користування земельною ділянкою - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_3, заперечення проти скарги представника Маріупольської міської ради - ОСОБА_4, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника Першої маріупольської державної нотаріальної контори, від якого надійшла заява про вирішення справи у його відсутність, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційної справи на домоволодіння, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами даної справи, ОСОБА_2 на праві власності належала 17/50 частин жилого будинку АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після його смерті у квітні 2006 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 29.08.1997р. звернулась донька померлого - ОСОБА_1
За даними БТІ у липні 2006 року на території вказаного домоволодіння виявлено самовільно збудований сарай літ. К-1 та переобладнання жилої кімнати 2-3 в санвузол.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка не отримала в офіційному порядку відмову нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право власності на належну спадкодавцеві ОСОБА_2 частину домоволодіння, тому відсутні підстави для визнання за нею права власності на об'єкт нерухомого майна в порядку спадкування. Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права користування 1/2 частиною земельної ділянки на території домоволодіння АДРЕСА_1, суд першої інстанції вказав, що питання надання в користування землі є компетенцією органів місцевого самоврядування згідно із положеннями ст. 123 Земельного кодексу України.
З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотними порушенням будівельних норм і правил.
За частиною 2 наведеної норми особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч. 3 ст. 376 ЦК України випадку.
Згідно із ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
За довідкою КП «Маріупольське БТІ» № 24 від 04.02.2013р. на території домоволодіння АДРЕСА_1 виявлено самочинно побудований сарай К-1 і переобладнання жилої кімнати літ. 2-3 в нежиле приміщення - санвузол.
Як вбачається з експлікації приміщень в технічній документації, самозбудований сарай К-1 зведено у 1994 році.
Проте, дозволів на його побудування і вчинення переобладнання приміщень будинку, висновків компетентних органів про введення їх в експлуатацію позивачем не надано. Також не здобуті ані в суді першої інстанції, ані представлені в апеляційному суді відомості про дотримання при будівництві державних протипожежних та санітарних норм, а також архітектурних і будівельних норм, на що звертає увагу законодавець у ст. 375 ЦК України. Наведені обставини, з огляду на роз"яснення у п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012р. "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", унеможливлюють визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно і не погашені у встановленому законом порядку самовільно збудовані будівлі і переобладнання.
Позивачка зазначає, що фактично прийняла спадщину у вигляді належних ОСОБА_2 17/50 частин будинку. Проте, у змісті даного позову вимагає визнання за нею права власності на сарай К-1 в цілому, без урахування інтересів іншого співвласника, без визначення відомостей, саме ким і за рахунок чиїх коштів відбувалось спорудження у 1994 році цього сараю.
А посилання в апеляційній скарзі позивачки на рішення виконкому Жовтневої районної ради від 13.05.1992р. про видачу права власності на ім"я матері спадкодавця - ОСОБА_5 не доводить зведення сараю літ. К-1 і переобладнання жилого приміщення кімнати 2-3 в нежилу саме спадкодавцем ОСОБА_2
Матеріали оглянутої в суді апеляційної інстанції інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 не містять відомостей про надання земельної ділянки під спірним будинком спадкодавцеві ОСОБА_2, чи попередньому власнику ОСОБА_5 В результаті низки судових проваджень порядок спільного землекористування між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 не визначався у зв"язку із залишенням позову ОСОБА_2 без розгляду.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду ОСОБА_6 з позовом про визнання права власності за відсутності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу з ухваленням відповідного рішення безпосередньо за заявою позивача (а не в порядку загального звернення), не дають підстави вважати про наявність спору про право, на що звернув увагу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вищезгаданій постанові № 6 від 30.03.2012р.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За положеннями абз. 2, 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як в суді першої інстанції, так і апеляційному суду позивачкою не надано офіційної відмови нотаріуса у видачі їй свідоцтва про прийняття спадщини, з чого можна було б зробити висновок про виникнення спадкового спору.
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування": у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Суд першої інстанції вірно поклав в основу рішення цю обставину, що не перешкоджає позивачці відшукувати можливості уточнення частки спадкодавця у позасудовому порядку, на що у своєму листі від 27.03.2014р. звертав увагу нотаріус, після чого, із з"ясуванням правових підстав користування земельною ділянкою, порушувати питання про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті батька.
Положеннями ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України унормовано надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування органами місцевого самоврядування. А порушення громадянами питання про одержання у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності врегульовано у ч. 2 наведеної норми.
Відтак, рішення суду першої інстанції про відмову у наданні ОСОБА_1 земельної ділянки під спадковою частиною будинку і загалом в 1/2 частині від всієї земельної ділянки площею 847кв.м. - вірно вмотивовано положеннями ст. 123 ЗК України, що визначають компентенцію органів місцевого самоврядування в питаннях надання земельних ділянок громадянам. Правильним є висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній частині саме судом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував норми матеріального права, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання за позивачкою права власності на частину домоволодіння із самовільно побудованими об'єктами, як спадкоємиці першої черги після померлого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, і права користування 1/2 частиною земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Питання визнання неправомірним вимоги суду першої інстанції сплати при поданні позову судовий збір додатково в сумі 1271грн. не розглядається, оскільки ухвала суду від 04.11.2013р. про відкриття провадження у справі і ухвала від 12.02.2014р. у встановленому законом порядку не оскаржується на даному етапі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачкою і її представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді