Апеляційний суд міста Києва
Справа №22-2673 Головуючий у 1-й інстанції Лужецька О.Р.
Доповідач Волошина В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Орленко Т.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В с т а н о в и л а :
25 квітня 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів у розмірі ј частини заробітної плати відповідача на утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з дня подачі заяви до суду і до повноліття дитини.
Свої позовні вимоги обгрутовувала тим, що на протязі останніх років сімейне життя між подружжям поступово погіршувалося, що і призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. З квітня 2013 р. вони проживають окремо та не ведуть спільного господарства. Постійні конфлікти та непорозуміння негативно впливають на виховання та здоров'я дитини. Примирення досягнуто не було. Зазначала, що сумісне проживання та подальше збереження сім'ї неможливо.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено.
Шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 24 березня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 179 розірвано.
Шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.04.2013 року і до повноліття доньки.
Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.
Не погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким надати строк для примирення сторін у 6-ть місяців. При цьому зазначав, що незважаючи на його заперечення проти позову та клопотання щодо надання строку для примирення у 6-ть місяців, який необхідний для з'ясування стосунків, суд першої інстанції на ці обставини не зважив та надав строк для примирення лише у 2-а місяці. Вказував, що ним не втрачені почуття до дружини і він приймає усі міри для збереження сім'ї, піклується про матеріальне становище, допомагає дружині, займається вихованням дитини. Незважаючи на непорозуміння та дрібні сварки, на думку відповідача, підстав для розірвання шлюбу немає і можливість збереження їх сім'ї не втрачена, а бажання його розірвати зі сторони позивачки є лише емоційне та незважене рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Постановляючи рішення про задоволення позову про розірвання шлюбу та стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має стійке волевиявлення, спрямоване на припинення шлюбних відносин і з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, враховуючи інші обставини життя подружжя, підстави для вжиття заходів для примирення подружжя, які застосував, прийшов до висновку, що можливість збереження сім'ї сторін втрачена.
Таких висновків суд дійшов , виходячи з дійсних обставин справи, моральних засад суспільства, наданих суду доказів та вимог матеріального - 110, 112 СК України та процесуального права.
Положенням ч.1 ст.24 СК України визначається, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
У відповідності до вимог ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них , інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник відносно розірвання шлюбу, який був укладений 24 березня 2006 р., що підтверджується свідоцтвом про одруження ( а.с.5).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження ( а.с.6).
З матеріалів справи слідує, що з позовом про розірвання шлюбу позивачка до суду звертається вдруге, і цього факту сторони не оспорювали. З повторним позовом позивачка звернулася 25 квітня 2013 р.
Що в свою чергу означає, що непорозуміння у шлюбних стосунках позивачки та відповідача виникли при подачі первинного позову та продовжують існувати.
До того ж, в апеляційному суді позивачка наполягала на розірванні шлюбу, зазначаючи про те, що з березня 2013 р. вони з відповідачем не ведуть спільного господарства, проживають в окремих кімнатах, вона з донькою займає окрему кімнату. Матеріальну допомогу на доньку вона отримує від відповідача в розмірі 250 грн., але не регулярно. Вказувала, що вона втратила до відповідача будь-які почуття, а залишились тільки ненависть та неповага до нього, оскільки усі питання сім'ї відповідач намагається вирішувати погрозами. Вважала, що збереження сім'ї втрачено.
Судом першої інстанції встановлено, що примирення подружжя не можливе, оскільки суперечить моральним засадам суспільства і інтересам одного з подружжя.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що рішення суду є незаконним, що шлюб можна зберегти і для примирення йому потрібно 6 місяців не заслуговують на увагу, оскільки позов до суду був пред'явлений 25 квітня 2013 р. і до часу розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції 22 квітня 2014 р. пройшло один рік, але за цей час примирення між сторонами досягнуто не було і позивачка не бажає збереження сім'ї.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із доцільності стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини в частковому відношенні до його заробітку, а саме у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, однак не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 квітня 2013 року і до її повноліття.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.
Відповідно до положень статей 155, 180, 181, 182, 183 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а при ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку, у розмірі визначеному судом.
В статті 180 Сімейного Кодексу України відтворюються положення статті 51 Конституції України, зобов'язуючи батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей.
За загальним правилом способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними ( ч. 1, 2 ст. 181 СК України). У разі відсутності домовленості між батьками відносно утримання їх дітей той із батьків, з яким проживає дитина (діти), має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає два способи визнання розміру аліментів: у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини ( стаття 183 СК України) та у твердій грошовій сумі ( стаття 184 СК України).
Із досліджених судом першої інстанції матеріалів справи, а також пояснень сторін та їх представників при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач по справі працевлаштований, а відтак спроможний виплачувати аліменти у розмірі ј частини заробітку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог закону прийшов до обґрунтованого висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача на утримання дитини підлягають аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, однак не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 квітня 2013 р. і до повноліття дитини.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: