Єдиний унікальний номер 229/5271/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2785/2014
Головуючий у 1 інстанції - Гонтар А.Л.
Доповідач - Осипчук О.В.
Категорія 79
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„15" квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого-судді: Осипчук О.В.,
суддів: Смєлік С.Г., Ткачук С.С.,
при секретарі: Біляєві М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за заявою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дружківського міського управління юстиції про зміну порядку виконання рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 12 лютого 2014 року, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 12 лютого 2014 року заяву відділу державної виконавчої служби Дружківського міського управління юстиції про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду залишено без задоволення.
З ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 12 лютого 2014 року не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для розгляду в іншому складі суду та зобов'язати суд провести судове засідання за участю заявника, посилаючись на порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом було проігноровано усі клопотання, які були ним заявлені, а саме: про виклик до суду державного виконавця та представника органу опіки, також про огляд у судовому засіданні висновку судово-будівельної експертизи. Крім того, суд не прийняв до уваги акти, в яких зазначено, що державний виконавець був позбавлений можливості зробити опис майна боржниці.
В апеляційному суді ОСОБА_1 підтримав доводи скарги у повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти скарги, просив ухвалу суду залишити без змін.
Представник ВДВС Дружківського міського управління юстиції до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис представника ОСОБА_4 в розписці про призначення слухання справи на 15.04.2014 року (а.с.195).
Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що згідно рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг у сумі 81988,68 грн.
На виконання вказаного рішення суду головним державним виконавцем ВДВС Дружківського міського управління юстиції ОСОБА_5 25 березня 2012 року відкрито виконавче провадження № 31840016, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження.
Заборгованість на даний час частково сплачена, борг станом на 08.10.2013 року складає 77791,84, що підтверджується матеріалами справи виконавчого провадження і визнається стягувачем та представником боржника.
Боржник зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_1. Ухвалою Дружківського суду Донецької області від 08 квітня 2013 року, яке набрало чинності 25 липня 2013 року, визначено за ОСОБА_2 ? частку у майні, яким вона володіє спільно зі своїм чоловіком ОСОБА_6, а саме ? частку будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1. В зазначеному будинку зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_7, яка є онукою боржниці.
Державний виконавець звертався до органу опіки та піклування Дружківської міської ради про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна ОСОБА_2, яке знаходиться за адресою м. Дружківка, вул. Московська 62, але отримав відповідь про відмову у наданні такого дозволу.
Відмовляючи у задоволені заяви суд першої інстанції керувався вимогами ст. 373 ЦПК України і виходив з того, що на час звернення державного виконавця із заявою про заміну способу порядку виконання рішення не надано доказів здійснення будь-яких дій, передбачених ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» по примусовому виконанню рішення суду.
Апеляційний суд вважає висновки суду законними та обґрунтованими.
Відповідно до ст. 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до п.4.5.9 Наказу/Інструкції Мінюсту від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 N 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м. м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.89 N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 N 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).
Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Керуючись ст.ст. 307,312,315 ЦПК України, апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 12 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: