5.2.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/1057/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Лагутіна А.А.,

при секретарі судового засідання: Рязанській Є.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Залманова К.О. (довіреність № 10-06 від 02.01.14),

представника відповідача № 1: Станчевої О.В. (довіреність № 61/1/4594 від 28.11.2013),

представника відповідача № 2: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» до Луганської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року, картки відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/000141, повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 68951,62 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2014 року публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (далі - Позивач або ПАТ «Алчевськкокс») звернулось до суду із позовом до Луганської митниці Міндоходів (далі - Відповідач № 1), Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області (далі - Відповідач № 2) про визнання протиправним та скасування рішення № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року, картки відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/000141, повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 68951,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. Між позивачем та компанією «Сибуглемет Импекс Лимитед» (Кипр) 31 липня 2013 року було укладено зовнішньоекономічний контракт № SІ-АК-01/2013, в межах якого позивачем на митну територію України в серпі 2013 року на умовах DАР станція Комунарськ (ІНКОТЕРМС 2010) було ввезено вантаж: вугільний концентрат марки «КС». Товар надійшов для розмитнення на Луганську митницю. На підставі вищезазначеного контракту № SІ-АК-01/2013 та додатків до нього позивачем було заявлено до митного оформлення в режимі імпорту зазначений товар (ВМД № 702020001/2013/009257) за ціною договору, а саме 127 долара США за одну тону та надано декларацію митної вартості за формою ДМВ-1 і необхідний пакет документів, передбачений Митним кодексом України.

20.09.2013 року, відповідач № 1, для митного оформлення вантажу пред'явив позивачу вимогу про надання: рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами визначеними договором (угодою, контрактом); виписки з бухгалтерської документації; каталогів, специфікацій, прейскурантів виробника товару, інших додаткових наявних документів; оригіналу імпортної ліцензії, рахунку, висновку ДЗІ, ТТН.

20.09.2013 р. відповідачем № 1 було прийнято рішення №702020001/2013/000662/2 до ВМД 2020001/2013/009257, згідно з якими визначення митної вартості товару за ціною угоди товарів, які імпортуються неможливо у зв'язку з відмовою декларанта в наданні додаткових документів. А також зазначено, що у зв'язку з неможливістю застосування першого методу, зазначеного у статті 58 Митного кодексу України митну вартість оцінюваного товару визначено відповідно до ст.60 МК України за ціною договору щодо подібних товарів у відповідності до раніше проведеного митного оформлення: «вугілля кам'яне бітумінозне коксівне марки «КС» на однакових умовах поставки із рахунку 136 дол. США/тн. (МД від 14.08.2013 року № 702020001/2013/007935 контракт N U-2012.60.028.01 від 26.12.11, доповнення U-2012.60.028.01.17 від 22.03.2013 року).

20.09.2013 року відповідач № 1 карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/000141, відмовив позивачеві в митному оформленні товару. Підставою для відмови в митному оформленні зазначено: проведення митної оцінки (рішення про визначення митної вартості №702020001/2013/000662/2).

Позивач вважав дії та рішення відповідачів протиправними, такими, що не відповідають вимогам законодавства України щодо митного оформлення товару, а тому просив визнати протиправним та скасувати рішення Луганської митниці про визнання митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року, скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/00141, повернути на рахунок публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» надмірно сплачене ПДВ у сумі 68 951, 62 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача № 1 у судовому засіданні заперечував проти позову надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях (аркуші справи 108-111), просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача № 2 у судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі (аркуш справи 105) та письмові заперечення в яких просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (аркуш справи 86).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та компанією «Сибуглемет Импекс Лимитед» (Кипр) 31 липня 2013 року було укладено зовнішньоекономічний контракт № SІ-АК-01/2013, в межах якого позивачем на митну територію України в серпі 2013 року на умовах DАР станція Комунарськ (ІНКОТЕРМС 2010) було ввезено вантаж: вугільний концентрат марки «КС» (аркуші справи 21-35).

Товар надійшов для розмитнення на Луганську митницю. На підставі вищезазначеного контракту № SІ-АК-01/2013 та додатків до нього позивачем було заявлено до митного оформлення в режимі імпорту зазначений товар (ВМД № 702020001/2013/009257) за ціною говору, а саме 127 долара США за одну тону, та надано декларацію митної вартості за формою ДМВ-1 і необхідний пакет документів, передбачений Митним кодексом України (аркуші справи 36-46).

20.09.2013 року, відповідач № 1, для митного оформлення вантажу пред'явив позивачу вимогу про надання: рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами визначеними договором (угодою, контрактом); виписки з бухгалтерської документації; каталогів, специфікацій, прейскурантів виробника товару,

інших додаткових наявних документів; оригіналу імпортної ліцензії, рахунку, висновку ДЗІ, ТТН.

20.09.2013 р. відповідачем № 1 було прийнято рішення № 702020001/2013/000662/2 до ВМД

2020001/2013/009257, згідно з якими визначення митної вартості товару за ціною угоди товарів, які імпортуються неможливо в зв'язку з відмовою декларанта в наданні додаткових документів.

А також зазначено, що у зв'язку з неможливістю застосування першого методу, зазначеного у статті 58 Митного кодексу України митну вартість оцінюваного товару визначено відповідно до ст. 60 МК України за ціною договору щодо подібних товарів у відповідності до раніше проведеного митного оформлення: «вугілля кам'яне бітумінозне коксівне марки «КС» на однакових умовах поставки із рахунку 136 дол. США/тн. (МД від 14.08.13 № 702020001/2013/007935 контракт N U-2012.60.028.01 від 26.12.2011 року, доповнення U-2012.60.028.01.17 від 22.03.13року)».

20.09.2013 року відповідач № 1 карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/000141, відмовив позивачеві в митному оформленні товару (аркуш справи 18-20).

Підставою для відмови в митному оформленні зазначено: проведення митної оцінки (рішення про визначення митної вартості № 702020001/2013/000662/2).

Суд вважає дії та рішення відповідача № 1 протиправними, такими, що не відповідають вимогам законодавства України щодо митного оформлення товару та ч.2 ст.19 Конституції України, з огляду на наступне.

Щодо дій відповідача № 1 з витребування документів.

Частиною 2 ст.51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 МК України «Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування».

Суд вважає, що позивачем обґрунтовано, для митного оформлення вказаного товару, була визначена митна вартість товару виходячи з ціни контракту, тобто за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України, виходячи з наступного.

Так, ч.2 ст. 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і

шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки

до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінювання товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять

відомості про вартість страхування; які й були надані митниці під час митного оформлення товару, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

У разі якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують .числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

При цьому, частина 5 ст. 53 МК України забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин 1 та 2 ст.53 МК України вбачається, що положення кодексу містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VІ Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення мін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це відповідає проголошеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Таким чином, право митного органу на витребування від декларанта додаткових документів виникає лише у разі встановлення митним органом доказів, які прямо підтверджують неповноту та/або недостовірність відомостей про числові значення митної вартості товарів, однією з підстав виникнення яких є виявлення розбіжностей у поданих декларантом документах і такі розбіжності мають впливати саме на числове значення складових митної вартості товарів.

Однак, відповідач № 1 діючи безпідставно, в порушення приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України та положень ст. 53 МК України, зобов'язав позивача надати додаткові документи (рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару, інші додаткові наявні документи), про що свідчить запис відповідача № 1 у запиті (аркуші справи 130-136).

Суд вважає, що затребувані відповідачем № 1 документи жодним чином не мають відношення для підтвердження митної вартості товару, визначеної за 1-м методом «за ціною контракту», оскільки не можуть свідчити про наявність та розмір додаткових витрат імпортера, які мають включатися до митної вартості імпортованого товару згідно з ч.10 ст.58 МК України.

Крім того, відповідач порушив приписи ч. 4-6 ст.58 МК України, згідно з якими: митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх

платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом

опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця.

Виходячи із вказаних норм Закону позивач повинен підтвердити митному органу лише ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті продавцю товару, тобто загальну суму всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб.

При цьому, справжньою причиною для витребування митним органом додаткових документів від декларанта стало те, що спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками, згідно з даними якої товар подібний тому, що задекларовано позивачем, раніше розмитнювався за більшою вартістю, ніж задекларована позивачем, що не заперечував відповідач № 1 під час проведення судового засідання.

Слід звернути увагу га те, що дійсно, відповідно до ст. 361 МК України з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Суд вважає, що орган доходів і зборів при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не надає відповідачу № 1 підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за третім методом визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних або подібних товарів, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах свободи договірних відносин, при цьому велика кількість обставин можуть суттєво впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більшого значення та мати перевагу у прийнятті рішення митним органом, ніж надані декларантом первинні документи, що містять характерні данні про товар.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, не може свідчити про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системі аналізу та управління ризиками.

Внаслідок пред'явлення відповідачем № 1 необґрунтованих вимог про надання додаткових документів фактично відбулося штучне створення помилкових підстав для подальшого прийняття відповідачем № 1 рішення про відмову в застосуванні 1-го методу оцінки митної вартості товару за митною декларацією № 702020001/2013/009257, та її визначення митним органом за 3-м методом за ціною із розрахунку 136 дол. США за тонну, яка на 9 дол. США за тонну вище задекларованої позивачем.

Щодо протиправності рішення відповідача № 1.

Відповідно до ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень Митного Кодексу України.

Згідно з ч.4 ст. 52 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Статтею 57 МК України передбачено, що основний метод визначення митної вартості товарів - це метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Як зазначалося вище позивач, відповідно до ст. 53 МК України, надав митному органу повний пакет документів для визначення митної вартості вугілля - ціни, що сплачена або підлягає сплати продавцю.

Таким чином, вказані документи, що були надані митному органу декларантом у повному обсязі підтверджують ціну, що була (має бути) сплачена позивачем продавцю оцінюваного товару.

Частиною 1 ст.58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо:

1) не має жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

- встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

- обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

- не впливають значною мірою на вартість товару.

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи,

однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

З наведених норм вбачається, що перший, тобто основний метод визначення митної вартості товару не застосовується лише тоді, коли наявні обмеження, вичерпний перелік яких встановлений ч.1 ст.58 МК України.

Нехтуючи приписами ст. 58 МК України, за умови надання повного пакету документів декларантом та відсутності визначених законом обмежень для застосування першого методу визначення митної вартості імпортованого товару, відповідач прийняв протиправне рішення про коригування заявленої митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 до ВМД № 702020001/2013/009257 (далі - Рішення).

Таким чином, відповідач № 1 протиправне визначив митну вартість оцінюваного товару по контракту із розрахунку 136 дол. США за тонну не за першим методом, а за третім методом, підстав для застосування якого, визначених МК України, не було.

Митна вартість оцінюваного товару могла бути визначена за першим методом «за ціною договору», згідно з положеннями ст.58 МК України, виходячи з повного пакету документів, наданих позивачем митному органу, та зважаючи на відсутність умов, наявність яких виключає можливість застосування 1-го методу, що фактично позбавляє відповідача № 1 права застосовувати інші, ніж обраний позивачем, методи визначення митної вартості імпортованого товару.

Жодної підстави, яка б дозволяла відповідачу № 1 дійти висновку про неможливість визначення заявленої декларантом митної вартості оцінюваного товару, яка базується на об'єктивних даних, що піддаються обчисленню у повному обсязі, у рішенні відповідача № 1 не зазначено.

Слід звернути увагу, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відсутні зауваження митного органу до отриманих від декларанта (позивача) документів стосовно повноти та/або достовірності отриманих відомостей про митну вартість товару, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів, не вказано конкретних підстав для вимоги додаткових документів, не надано розрахунку при обчисленні митної вартості.

У п.33 рішення зазначено, що підставою для висновку про неможливість застосування 1- го методу визначення митної вартості оцінюваного товару є:

- ненадання додаткових документів, необхідних, на думку відповідача № 1, для

підтвердження митної вартості товару;

- порівняння ціни договору з рівнями митної вартості ідентичних та подібних товарів.

Наведене свідчить про необґрунтованість підстав для прийняття рішення про неможливість застосування обраного позивачем методу визначення митної вартості товару - за ціною договору, виходячи з наступного.

Так, для підтвердження митної вартості оцінюваного товару - ціни, що підлягає сплаті продавцю позивачем були надані документи у повній відповідності з приписами ст.53 МК України, тобто документи, що підтверджують митну вартість товару, а також:

- висновок ДП ДІАЦ №10/424 від 12.09.2013 року, де зазначено що рівень цін, що склався на коксівне вугілля марки «КС» на внутрішньому ринку та світовому ринку, на умовах поставки DAP - кордон Росія - Україна може становити 127 дол. США за тону;

- лист № 003-2255/1 від 19.09.2013 року ПАТ «Алчевськкокс» щодо пояснень про неможливість надання рахунків про здійснення платежів;

- ліцензія на імпорт № 006133300000850, що підтверджує зазначену вартість вугілля;

- контракт з третіми особами №18/09/13 від 18.07.2013 року;

- належним чином оформлені передплатні рахунки, а також рахунок фірми виробника, де зазначена ціна виробника на умовах DАР Комунарськ

встановлюється на рівні 126 дол. США за тону, що також підтверджується умовами контракту третіми особами;

- декларація на товари ЕК (експортна декларація).

Твердження відповідача № 1, що неможливо перевірити повноту включення витрат на транспортування до ціни угоди спростовується тим, що згідно митної декларації країни відправлення та рахунку ціна виробника на кордоні складає 121,5 дол. США/тону, що підтверджується гр.46 митної декларації країни відправлення (розрахунок: 6642440,50 дол. США (гр.46): 5467000 тн. (гр.35,38) = 121,5 дол. США/тн.). До цієї вартості включено: транспортування від станції відправлення до кордону (тариф), плата за користування вагонами, комісійні експедитора, страхування вантажу та інші транспортні витрати.

Таким чином, вартість товару від виробника - 126 дол. США/тн., ціна по контракту (ст. Комунарськ) 127 дол. США даний розрахунок та надані документи підтверджують заявлену митну вартість та спростовують твердження митниці про наявність сумнівів при визначенні митної вартості товару.

В даному випадку митна вартість імпортного вугілля визначена у контракті та додатку до нього. Згідно умови контракту та умов поставки, позивач не несе додаткових витрат, які обумовлюють коригування митної вартості вугілля відповідно до положень МК України, а отже - будь-який інший документ, окрім тих що були надані декларантом, не в змозі підтвердити ціну товару, що сплачена чи підлягає сплаті на користь нерезидента-постачальника.

Підтвердженням цього доводу також є умови контракту між позивачем та компанією «Сибуглемет Импекс Лимитед» (Кипр), згідно якого поставка товару здійснюється на умовах DАР ст. Комунарськ.

Так, згідно правил ІНКОТЕРМС 2010 при поставці товару на умовах DАР продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару до погодженого сторонами місця, не розвантажуючи товар з транспортного засобу у такому місці. При цьому продавець зобов'язаний поставити товар шляхом надання його в розпорядження покупця на прибулому транспортному засобі, готовому до розвантаження в узгодженому пункті, якщо такий є в пойменованому місці призначення в узгоджену дату або період. В даному випадку - це станція Комунарськ. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця на імпорт.

За таких обставин, позивачем було доведено достовірність відомостей, зазначених у митній декларації, у декларації митної вартості та в документах поданих на підтвердження митної вартості товару, тому вимоги щодо встановлення митної вартості товару відповідно до ст. 58 МК України за ціною угоди щодо товару, який імпортується є цілком обґрунтованими.

При цьому слід зазначити, що кожна партія товарів, що підлягає митному оформленню, носить індивідуальний характер, а тому митні органи позбавлені права використовувати раніше прийняті рішення про коригування митної вартості до іншої партії товарів, що в подальшому ввозяться декларантом, оскільки будь-яких винятків з процедури, яка встановлена ч.3 ст.54 та ст.55 МК України, законодавством не визначено.

Визначення рівнів митної вартості ідентичних товарі, згідно з ч.1ст.59 МК України, можливо лише у разі, якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст.58 цього Кодексу.

Також, слід враховувати, що для підтвердження митної вартості оцінюваного товару-ціни, що підлягає сплаті продавцю позивачем були надані ліцензії на імпорт.

Так, відповідно до Закону України від 16.04.1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» на Мінекономіки покладено функції з ліцензування експорту та імпорту товарів.

Згідно ст.16 цього Закону митне оформлення товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії, тобто під час декларування товару (ів) суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності подає митному органу ліцензію, яка додається до вантажної митної декларації, що і є однією з підстав для пропуску такого товару через митний кордон України.

Слід зазначити, що відповідно до наказів Мінекономіки від 31.12.2008 року № 933 «Про порядок ліцензування експорту товарів у 2009 році» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 січня 2009 року за № 42/16058) та від 14.09.2007 року № 302 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо ліцензування імпорту товарів та внесення змін до Порядку розгляду заявок на видачу ліцензій у сфері нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Міністерстві економіки України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2007 року за № 1100/14367) однією з підстав для одержання ліцензії на експорт (імпорт) товарів є зовнішньоекономічний договір (контракт) з усіма додатками та специфікаціями до нього, який проходить державну експертизу на відповідність ціни, зазначеної у контракті рівня цін, що склався на вугілля на внутрішньому та світовому ринках.

Таким чином, надаючи ліцензію на імпорт, держава фактично надає дозвіл на імпорт вугілля по ціні, зазначеної у контракті.

Посилання відповідача № 1 на приписи ст.7 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі є помилковим, оскільки жодних суперечностей в цьому випадку не виникає.

Згідно з ч.5 ст.54 МК України митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Це право відповідачу № 1 було забезпечено позивачем шляхом надання повного пакету документів, згідно з приписами ст.53 МК України.

Відповідач ознайомившись з наданими позивачем документами не висловив жодної невпевненості або неточності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості, що свідчить про точність та достовірність поданих позивачем документів.

За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень митного органу про визначення митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/00141, підлягають задоволенню.

Щодо повернення надмірно сплаченого позивачем ПДВ.

На підставі рішення Луганської митниці про визнання митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 до ВМД № 702020001/2013/009257 у вересні 2013 року ПАТ «Алчевськкокс» було подано до митного оформлення нова ВМД і декларація митної вартості, в якої зазначена митна вартість товарів за третім методом за ціною визначеною митним органом в рішенні - 136 дол. США/тону, та сплачено ПДВ у сумі 1 041 935,51 грн. (замість 972 983,89 грн. при визначенні митної вартості по ціні контракту 127 дол. США), переплата ПДВ (із розрахунку 136 дол. США) складає 68 951,62 грн., що сторонами не оспорюється.

Оформлення митним органом товару згідно з поданими позивачем вантажно-митними декларацією є дією суб'єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки й може бути оскаржене до суду. При цьому право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив ціну товару, чи в результаті вказівки митного органу або прийняття відповідного рішення, оскільки останній має діяти лише у спосіб, на підставі та в межах повноважень, передбачених законом (аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові від 01.12.2009 року справа № 21-1170ов09).

Відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 судові рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів органами Казначейства. Відповідно до п.п.5 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 7 зазначеного Порядку встановлено, що Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Згідно із п.п.4 п.4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене Наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до п.16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 органи казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до п.19 Порядку безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Отже, при переданні спору на вирішення до суду, враховуючи той факт, що правовим наслідком скасування спірних Рішень про визначення митної вартості товару є повернення позивачу різниці між сумою ПДВ, визначеною декларантом та сумою ПДВ, яка визначена митним органом у Рішеннях, з метою повного та всебічного захисту інтересів юридичної особи, та прийняття рішення, яке б гарантувало дотримання і захист суб'єкту у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено принципами адміністративного судочинства, обов'язок здійснення безспірного списання надмірно сплаченої суми ПДВ за рішенням суду покладається на Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області.

Податок на додану вартість, який сплачений на різницю між базою оподаткування, визначеною за третім та першим методом по вищезазначеним ВМД у сумі 68 951,62 грн. є переплатою та таким, що підлягає поверненню відповідно до п.п.17.1.10 ст.17 та ст.43 ПК України. Підставою повернення надмірно сплаченого мита є норми Митного кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума переплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування прийнятих митним органом оспорюваних рішень, є передбачені законодавством підстави для повернення на рахунок ПАТ «Алчевськкокс» надмірне сплачене ПДВ в сумі 68951,62 грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд вважає що відповідачем № 1 не доведено суду правомірність прийнятих оскаржуваних рішень, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішень митного органу про визначення митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/00141, а також повернення на рахунок ПАТ «Алчевськкокс» надмірне сплачене ПДВ в сумі 68951,62 грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати зі сплати судового збору у даному випадку повинні бути стягнуті з державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 71, 72, 94, 158-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» до Луганської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року, картки відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/000141, повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 68951,62 грн., задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луганської митниці Міндоходів про визнання митної вартості товарів № 702020001/2013/000662/2 від 20.09.2013 року.

Скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 702020001/2013/00141.

Повернути публічному акціонерному товариству «Алчевський коксохімічний завод» надмірно сплачений податок на додану вартість у сумі 68 951,62 грн. (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна гривня шістдесят дві коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 255,78 (двісті п'ятдесят п'ять грн. сімдесят вісім коп.) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження .

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Згідно з ч.3 ст.160 КАС України постанову складено у повному обсязі до 22 квітня 2014 року.

Суддя А.А. Лагутін