УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/17331/13-ц Головуючий у 1-й інст. Семенцова Людмила Миколаївна

Категорія 48 Доповідач Талько О. Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої Талько О.Б.

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі Камінній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила ухвалити рішення про стягнення з відповідача на свою користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в сумі 2000 грн. щомісячно.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідач проживає окремо та не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, хоча має таку можливість. Розмір її заробітної плати є незначним, тому змушена з метою забезпечення належного матеріального утримання дітей звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1300 грн. щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 24 жовтня 2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь держави 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення суду в частині стягнення аліментів межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на ту обставину, що суд не врахував матеріальний стан сина, який навчається та отримує стипендію. Будучи зареєстрованим приватним підприємцем, апелянт протягом 2012-2013 років не отримав жодного прибутку, про що свідчить подані ним до суду декларації. Окрім того, вони в позивачкою в добровільному порядку дійшли згоди щодо матеріального утримання дітей, внаслідок чого апелянт подарував належну йому частину квартири сину та дочці, оформивши належним чином договір дарування. Вказані обставини, на його думку, свідчать про відсутність обов'язку сплачувати аліменти на їхнє утримання.

В судовому засіданні ОСОБА_2 зауважив, що погоджується сплачувати аліменти на утримання дітей, проте, з огляду на матеріальний стан, визначений судом розмір аліментів є занадто значним для нього. Після ухвалення судового рішення була проведена реєстрація припинення його підприємницької діяльності. На даний час він не перебуває на обліку у центрі зайнятості населення, оскільки влаштуватись таким чином на роботу із достатнім рівнем оплати праці, неможливо.

Також звернув увагу суду на ту обставину, що періодично надає значну матеріальну допомогу на утримання дітей. Зокрема, у серпні 2013 року ним були сплачені кошти в сумі 4000 грн.

На думку позивачки, апеляційна скарга є безпідставною, оскільки відповідач, маючи у власності вантажні транспортні засоби, продовжує займатись підприємницькою діяльністю та отримує значні прибутки від автомобільних перевезень вантажів. Припинення підприємницької діяльності здійснене ним з метою ухилення від сплати аліментів. Зазначений апелянтом договір дарування квартири був оформлений в порядку поділу спільного сумісного майна та жодного відношення до матеріального утримання дітей не має.

Посилання відповідача на ту обставину, що неповнолітній син отримує стипендію, розмір якої становить 540 грн., не є підставою для відмови у позові, адже для забезпечення достатнього рівня життя дітей, ця сума є незначною.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи працездатною особою, не виконує передбаченого ст. 180 СК України обов'язку щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, які проживають разом з матір'ю. З огляду на розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів у сумі 1300 грн. щомісячно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Згідно вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з положеннями ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст.180, ч.3 ст.181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення для справи.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 лютого 1997 року та мають неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з матір'ю.

Судом також встановлено, що відповідач, будучи зареєстрованим фізичною особою-підприємцем, здійснював підприємницьку діяльність. Наявне в матеріалах справи повідомлення свідчить про те, що вже після ухвалення судового рішення, а саме 21 лютого 2014 року, до Єдиного державного реєстру внесений запис про припинення його підприємницької діяльності.

Суд критично оцінює пояснення ОСОБА_2 щодо неспроможності сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, оскільки, заперечуючи проти позову, останній пояснив, що протягом 2013 року перераховував значні суми на утримання дітей, в той же час, надав суду декларацію про відсутність прибутків протягом вказаного періоду.

Разом з тим, припинення підприємницької діяльності після ухваленням судом рішення є обставиною, яка може бути врахована при зміні розміру аліментів в порядку, встановленому ст. 192 СК України, у разі звернення до суду з відповідним позовом.

Сплата в добровільному порядку коштів на утримання сина та дочки протягом 2013 року, а також передача в дар дітям належної відповідачеві частини квартири не звільняє його від подальшого обов'язку сплачувати аліменти, оскільки така підстава припинення права на аліменти не передбачена нормами СК України.

Доказів про те, що між сторонами був укладений договір за правилами ст. 190 СК України, суду не надано.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,308, 313,314,315,319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Судді: