12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/4158/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Смішливої Т.В.

суддів: Ципко О.В., Тихонова І.В.,

при секретарі судового засідання: Скляровій І.О.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Добрициної Н.М. (дов. № 32-12-13д-31-13 від 17.03.2014),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної інспекції України з питань праці, у якому зазначив, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2013 № 085-к в частині звільнення позивача з посади голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012, змінено дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012. Отже 05.12.2012 є днем звільнення позивача, тобто останнім днем роботи, який підлягає оплаті.

На порушення ст.47 та ст.116 КЗпП України відповідачем не повідомлено позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, та не виплачено заробітну плату за 05.12.2012 і грошову компенсацію за невикористані 5 днів щорічної відпустки.

Позивач 08.04.2013 звернувся до відповідача із заявою про виплату належних йому сум, а 13.04.2013 звернувся з вимогою про розрахунок, однак по теперішній час вимоги про розрахунок залишені без реагування. Оскільки відповідачем не виплачені всі належні позивачу при звільненні суми, позивач вважає, що на підставі ст.117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 06.12.2012 до дати постановлення рішення у справі.

З посиланням на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, лист Міністерства фінансів України «Про оплату праці» № 31-07240-12-10/8348 від 30.03.2011, лист Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік № 8515/0/14-11/13 від 23.08.2011, позивачем розраховано середньоденну заробітну плату, яка становить 662,52 грн.

Також, позивачем, з посиланням на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, розраховано розмір компенсації за невикористані 5 днів щорічної відпустки, яка становить 4410,40 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок неправомірного порушення відповідачем його трудових прав, позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 50000,00 грн.

У судовому засіданні 02.04.2014 позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з Державної інспекції України з питань праці заробітної плати за 05 грудня 2012 року до суми 559,67 грн. та грошової компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки до суми 2190,25 грн. (Т. ІІІ а.с. 236)

У судовому засіданні позивач заявлений позов з урахуванням уточнених сум підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, додатково пояснив, що 05.12.2012 він прибув до місця своєї роботи та подав відповідну заяву про звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, та з вимогою про здійснення належних йому виплат при звільненні. Вказану заяву було зареєстровано 05.12.2012 за вх. № 23/10/01-12. Крім того, 05.12.2012 він зустрічався з посадовими особами Кабінету Міністрів України та іншими посадовцями з питань свого звільнення та завершення справ своєї публічної служби. Незважаючи на це відповідач виплати належних йому сум при звільненні не здійснив на тій підставі, що звільнив позивача наказом № 085-к від 03.09.2012. Зміна судовим рішенням дати звільнення позивача з 03.09.2012 на 05.12.2012, на думку позивача, підтвердило правомірність вимоги до відповідача щодо здійснення виплати всіх належних йому сум при звільненні. Зазначив, що станом на 05.12.2012 стаж його державної служби становив 10 років 12 днів. Згідно зі ст.35 Закону України «Про державну службу» та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток», у нього виникло право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів, за які відповідач має виплатити позивачу грошову компенсацію. Зазначив, що з дати звільнення до теперішнього часу його не ознайомлено з наказом про відрахування з нього будь-якої переплати, позови про повернення надмірно нарахованих сум відповідач до нього також не заявляв, він особистої згоди на відрахування зі своєї заробітної плати не надавав, а тому відповідач не має права самостійно утримувати кошти з належних йому сум при звільненні. Так як відповідач не провів з ним своєчасно повного розрахунку, то згідно ст. 117 КЗпП України він зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку. Через те, що відповідач тривалий час не виконує свого обов'язку щодо виплати позивачу належних йому сум, а також у зв'язку з необхідністю відстоювання своїх інтересів в суді позивач відчував моральні страждання. З посиланням на ст. 23 Цивільного кодексу України позивач оцінив моральні страждання в 50000,00 грн.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, пояснив, що право на відшкодування всіх сум, належних ОСОБА_1 виникло лише після того, як 25.01.2013 Луганським окружним адміністративним судом прийнято рішення про скасуванні наказу Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_1 з 03.09.2012, змінено дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012. Вказана постанова набрала законної сили згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013. Лише з цього часу у нього виник обов'язок здійснити виплати ОСОБА_1. Відповідний наказ було видано 17.04.2013. В цей же день відділом бухгалтерського обліку було здійснено відповідні розрахунки, якими встановлено, що ОСОБА_1, з урахуванням невикористаної відпустки за попереднім місцем роботи, у 2012 році мав право лише на 41 календарний день відпустки, але фактично використав 42 дні. Отже, переплата відпускних складає 1 день, за який оплачено позивачу 345,24 грн. Щодо оплати за 05.12.2012, то ОСОБА_1 у цей день не працював, лише прибув до Інспекції та подав заяву про звільнення. Так як позивач 05.12.2012 не працював у Інспекції був відсутній обов'язок нараховувати йому заробітну плату. Про те, що ОСОБА_1 має заборгованість перед Інспекцією позивача було повідомлено листом від 07.03.2013 № 32-04/01-13-40-434. Крім того, 01.08.2013 відповідачем було подано скаргу до Генеральної прокуратури України на дії ОСОБА_1 на посаді голови Державної інспекції України з питань праці, за якою прокуратурою м. Києва 29.08.2013 внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідач, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 «Про призначення ОСОБА_1 Головою Державної інспекції України з питань праці» ОСОБА_1 призначено Головою Державної інспекції України з питань праці (Т. І а.с. 49).

На підставі зазначеного Указу Президента України та наказу Голови Державної інспекції України з питань праці від 27.04.2011 № 1-к позивач приступив до виконання обов'язків Голови Державної інспекції України з питань праці за переведенням з Міністерства праці та соціальної політики України з 27 квітня 2011 року (Т. І а.с.48).

З п.5 наказу від 27.04.2011 № 1-к вбачається, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 27 квітня 2011 року, враховуючи зміни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 258, становить 8 років 5 місяців 3 дні.

Указом Президента України № 528/2012 від 31.08.2012 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці.

Наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 за № 085-к, на підставі ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 № 528/2012 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці», позивача було звільнено з 03.09.2012 (Т. І а.с.50).

З матеріалів справи вбачається, що на час винесення наказу від 03.09.2012 за № 085-к про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці останній перебував на лікуванні, що підтверджено листками непрацездатності. (Т. ІІІ а.с. 160-161))

У подальшому, 05.12.2012 позивачем подано до відповідача заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, відповідно до ст.38 КЗпП України. Вказана заява подана ОСОБА_1 особисто та зареєстрована в Державній інспекції України з питань праці 05.12.2012 за вх. № 23/10/01-12. (Т. ІІІ а.с. 202)

Не погодившись з наказом про звільнення з 03.09.2012 ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012, зобов'язання Державної інспекції України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 вказаний адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_1 з 03.09.2012, змінивши дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т. І а.с.10-13).

Позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено з мотивів того, що у період з 17.08.2012 по 04.12.2012 позивач був тимчасово непрацездатним і знаходився на лікуванні, а чинним законодавством заборонено розірвання трудового договору в період тимчасової непрацездатності працівника.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без змін (Т. І а.с.14-16).

Заявою від 06.04.2013 до голови Державної інспекції України з питань праці ОСОБА_1 просив відповідача провести виплату йому заробітної плати за 05.12.2012, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за період з 06.12.2012 до дати фактичної виплати коштів. Вказана заява отримана відповідачем 10.04.2013 (Т. ІІІ а.с. 203)

Не отримавши відповіді на звернення від 06.04.2013, позивач надав відповідачу заяву від 13.04.2013 аналогічного змісту. (Т. Іа.с. 18)

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 головою Державної інспекції України з питань праці видано наказ № 69-к від 17.04.2013, яким внесено зміни до наказу від 03.09.2012 № 085-к «Про звільнення ОСОБА_1», змінивши дату звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012 (Т. ІІ а.с.212).

Пунктом 2 вказаного наказу відділ фінансово-господарського забезпечення та бухгалтерського обліку зобов'язано здійснити належні виплати ОСОБА_1 за останній робочий день 05 грудня 2012 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За загальним правилом вважається, що день подання заяви про звільнення є останнім робочим днем.

Відповідачем не оспорюється той факт, що ОСОБА_1 особисто прибув 05.12.2012 до Державної інспекції України з питань праці та подав заяву про звільнення.

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 03.09.2012 на 05.12.2012.

Тобто, останнім днем роботи ОСОБА_1 вважається саме 05.12.2012.

Посилання представника відповідача на те, що 05.12.2012 головою Державної інспекції України з питань праці був Яцкін В.І., який у цей день видавав накази, спрямовував листи до різних органів суд вважає необґрунтованим, так як вказане не спростовує факту перебування ОСОБА_1 05.12.2012 на робочому місті та його права на отримання заробітної плати за вказаний день.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, пунктом 2 якого встановлено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

З табелів обліку використання робочого часу вбачається, що ОСОБА_1 з вересня 2012 року по 04.12.2012 не працював жодного дня, перебуваючи на лікуванні, а у серпні 2012 відпрацював лише два дні - 13 та 14 серпня 2012 року. (Т. І а.с. 166-177)

Таким чином, облік середньої заробітної плати ОСОБА_1 необхідно розраховувати з даних щодо заробітної плати за серпень 2012 року.

Згідно довідки Державної інспекції України з питань праці від 19.05.2013 за два відпрацьовані дні у серпні 2012 року ОСОБА_1 нараховано 1119,34 грн. (Т. І а.с. 209)

Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 559,67 грн. Саме цю суму необхідно стягнути на користь позивача за 05.12.2012.

Враховуючи, що у наказі про прийняття ОСОБА_1 на роботу головою Державної інспекції України з питань праці за від 27.04.2011 № 1-к визначено, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 27 квітня 2011 року становить 8 років 5 місяців 3 дні, стаж державної служби позивача станом на 05.12.2012 складає 10 років та 12 днів.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», щорічна відпустка складається із, зокрема, основної відпустки та інших додаткових відпусток, передбачених діючим законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст.6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»).

Відповідно до ст.35 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250 встановлено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

В результаті зміни постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 дати звільнення позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012, у позивача на час звільнення - 05.12.2012, відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250, виникло право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Зі службової записки головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення Бєлова В.О. вбачається, що розмір середньої заробітної плати згідно розрахунку відпускних склав 430,08грн. за день відпустки.

Таким чином, розмір грошової компенсації за невикористані 5 днів щорічної оплачуваної відпустки становить 2150,40 грн.

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 передбачено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Доказів того, що керівником Державної інспекції України з питань праці видавався наказ про відрахування переплачених сум з ОСОБА_1 відповідачем не надано. Крім того, з акту від 07.03.2013 вбачається, що під час нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у 2012 році допущено нелічільну помилку.

Також відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 добровільно написав заяву про здійснення відрахувань зі своєї заробітної плати, або доказів існування судового рішення про стягнення переплати з ОСОБА_1

Таким чином, посилання представника позивача на те, що за рахунок грошової компенсації за невикористані 5 днів відпустки було погашено надмірно виплачені ОСОБА_1 відпускні у 2012 році є необґрунтованим, у зв'язку з відсутність доказів правомірності здійснення таких дій.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо періоду, за який відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку суд вважає за необхідне зазначити таке.

Наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 за № 085-к ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012.

Зміна дати звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012 відбулося на підставі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012.

Вказана постанова не допускалась до негайного виконання та набрала законної сили лише після винесення ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, якою постанова суду першої інстанції у справі № 2а/1270/10061/2012 залишена без змін.

Тобто, обов'язок відповідача щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати за 05.12.2012 та компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки виник з 06.04.2012.

Як зазначалось раніше середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 559,67 грн.

Період, за який її необхідно нараховувати становить з 06.04.2013 по 16.04.2014 та складає 258 днів (квітень 2013 року - 17 днів, травень 2013 року - 19 днів, червень 2013 року - 18 днів, липень 2013 року - 23 дні, серпень 2013 року - 21 день, вересень 2013 року - 21 день, жовтень 2013 року - 23 дні, листопад 2013 року - 21 день, грудень 2013 року - 22 дні, січень 2014 року - 21 день, лютий 2014 року - 20 днів, березень 2014 року - 20 днів, по 16.04.2014 - 12 днів)

Розрахунок здійснено на підставі листів Мінсоцполітики № 9050/0/14-12/13 від 21.08.2012 та № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 та 2014 роки.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку з 06 квітня 2013 року по 16 квітня 2014 року складає 144394,86 грн.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому доказуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні (крім випадків, передбачених у ч. 2 ст. 1167 ЦК).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В судовому засіданні не встановлені обставини, які б вказували на заподіяння позивачу моральної шкоди, а надані позивачем у якості доказів листки непрацездатності суд не приймає до уваги, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач продовж 2012 року, ще до винесення наказу про його звільнення постійно знаходився на лікуванні, останньому встановлено ІІ групу інвалідності у той період. Через ненадання позивачем доказів моральних страждань суд вважає за необхідне відмовити позивачу у цій частині позовних вимог.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем доведено правомірність своїх дій, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 16 квітня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 22 ківтня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити частково.

Стягнути з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за 05 грудня 2012 року у розмірі 559,67 грн. (п'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 67 коп.), грошову компенсацію за п'ять днів невикористаної відпустки у сумі 2150,40 грн. (дві тисячі сто пятдесят грн. 40 коп.) та середній заробіток за затримку розрахунку з 06 квітня 2013 року по 16 квітня 2014 року у розмірі 144394,86 грн. (сто сорок чотири тисячі триста дев'яносто чотири грн. 86 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанову суду щодо стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах заробітку на один місяць допустити до негайного виконання.

Постанову суду щодо стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах заробітку на один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 18 квітня 2014 року.

Головуючий суддя Т.В. Смішлива

суддя суддя І.В.Тихонов О.В. Ципко