З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2/257/458/14

257/15242/13-ц

7 квітня 2014 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Андрєєвої О.М.,

при секретарі - Хомутової Н.Г.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити квартиру, зняття з реєстрації, визнання заборгованості по комунальним послугам, посилаючись на те, що він 19 липня 2013 року придбав на публічних (прилюдних) торгах квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2, ОСОБА_3 по ? частини кожному. Право власності позивача ОСОБА_1 на зазначену квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності від 15 листопада 2013 року № 2586 та свідоцтвом про право власності від 15 листопада 2013 року № 2587. З 19 липня 2013 року, тобто з часу придбання позивачем спірної квартири відповідачі проживають в ній до теперішнього часу, добровільно відповідачі не подають заяву про зняття їх з реєстрації. Реєстрація відповідачів у спірній квартирі обмежує права позивача, він не може зареєструвати членів своєї сім'ї, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду із позовом про зобов'язання звільнити квартиру, зняття з реєстрації, визнання заборгованості по комунальним послугам.

7 квітня позивач надав до суду заяву про залишення позовних вимог в частині зняття відповідачів з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, визнання заборгованості по комунальним послугам без розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 7 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в частині зняття відповідачів з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, визнання заборгованості по комунальним послугам залишені без розгляду (а.с.44).

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів звільнити квартиру з підстав, зазначених у позові. Пояснив, що відповідачі до теперішнього часу проживають у спірній квартирі, зберігають в квартирі свої речі, тобто продовжують використовувати квартиру. У зв'язку з чим просив зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та передати її позивачу як власнику цієї квартири у користування та володіння.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, за даними відділу адресово-довідкової роботи ГУ ДМС України в Донецькій області відповідачі до теперішнього часу зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, але за цією останньою відомою адресою їх місця проживання вони відсутні, що підтверджується телеграфними повідомленнями (а.с. 38-41), в зв'язку з чим відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України відповідачі є належно повідомленими про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки вони не повідомили, в зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без їх участі на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення.

Суд, заслухавши показання позивача, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що за підсумками проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки та належало ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується протоколами проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, яке є предметом іпотеки від 19 липня 2013 року (а.с. 7, 8), актами державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 14 листопада 2013 року (а.с. 9,10) та свідоцтвами про право власності на зазначену квартиру від 15 листопада 2013 року (а.с. 3,4).

Таким чином, судом встановлено, що на теперішній час ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є власниками будь-якої частини спірної квартири.

Також з показань позивача ОСОБА_1 судом встановлено, що на теперішній час відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 також не є членами сім'ї власника квартири, не є наймачами або членами сім'ї наймача жилого приміщення в цій квартирі. При цьому позивач в судовому засіданні підтвердив, що жодних договорів про користування жилою площею в квартирі між ним як власником спірної квартири та колишніми власниками ОСОБА_2, ОСОБА_3 не укладалося.

Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Таким чином, виходячи зі змісту діючого законодавства, припинення права власності на жиле приміщення в колишнього власника житла має наслідком втрату права на користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

За таких обставин суд встановив, що як на час зверення ОСОБА_1 до суду з теперішнім позовом, так і на теперішній час відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають законних прав на користування квартирою АДРЕСА_1 - ані права власності на цю квартиру або на її частину, ані оформленого в порядку закону права на користування жилим приміщенням в цій квартирі.

При цьому відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. При цьому відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п.15 діючої постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" наявність або відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала або вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або для відмови їй в цьому.

Отже, виходячи із зазначених положень постанови Пленуму Верховного Суду України та за змістом Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у вирішенні питання про право на жилу площу в квартирі правове значення має не наявність тимчасової або постійної реєстрації в займаній квартирі, а сам факт проживання особи у певному жилому приміщенні на підставах, передбачених законом.

А за таких обставин сама по собі наявність реєстрації відповідачів у спірній квартирі не створює для них законного права користування жилою площею в цій квартирі. Навпаки, визнання судом відсутності у них законних прав користування жилою площею в спірній квартирі є підставою для подальшого зняття їх з реєстрації у зазначеній квартирі.

При цьому відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. При цьому відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Оскільки комунальні органи не зверталися з позовами про стягнення заборгованності за надані комунальні послуги ані до позивача ОСОБА_1, ані до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, питання про те, що саме відповідачі несуть зобов'язання по сплаті зазначених платежів зокрема до моменту відчуження квартири, не може бути предметом спору між належними сторонами у теперішній справі.

Також сам позивач ОСОБА_1 не заявляє вимоги про стягнення заборгованності за комунальні послуги з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, оскільки позивач їх не сплачував.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Під час розгляду справи судом були встановлені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам були роз'яснені їх права та обов'язки, а також положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та технічним записом судового засідання.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження майном.

В судовому засіданні власник квартири ОСОБА_1 стверджував, що він бажає володіти, користуватися і розпоряджатися своєю квартиру, але через неправомірну поведінку відповідачів, які відмовляються добровільно звільнити квартиру, він був змушений звернутися до суду.

Зазначені обставини, а також сам факт заявлення та підтримання позивачем в суді вимог про усунення перешкод в здійсненні права власності підтверджують доводи позивача про те, що через відмову відповідачів у звільненні його квартири він не може нею вільно користуватися та розпоряджатися.

Тому факт відмови відповідачів звільнити жиле приміщення, на володіння та користуваня яким вони не мають законних прав, суд розцінює як створення відповідачами перешкод для позивача в користуванні та розпорядженні своєю квартирою, що порушує права позивача, гарантовані ч.ч.1, 4 ст.41, чч.1, 3 ст.47 Конституції України, в зв'язку з чим суд вважає вимоги позивача про зобов'язання звільнити спірну квартиру законними та обгрунтованими.

На підставі викладеного, ч.ч.1, 4 ст.41, ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України, ч.4 ст.29, ч.1 ст.391, ч.1 ст.405 ЦК України, ч.2 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 99, 212, 213, 214, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити квартиру задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та передати її власнику ОСОБА_1.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Київського районного суду м. Донецька протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: