Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/1539/14 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г. Суддя-доповідач Спас О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 квітня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З..

Гончар М.С.,

при секретарі Бабенко Т.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія»

на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів)

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» (далі - ДНВПІГ «Укрінжгеодезія») про стягнення безпідставно нажитого майна (грошових коштів).

В позові зазначала, що наприкінці 2001 року між нею та ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» було досягнуто домовленість про продаж ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» належного їй на праві власності житлового буд. АДРЕСА_1, загальною площею 275,5кв.м за 185000,00 грн. На виконання вказаної домовленості між нею та ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» було укладено договори завдатку від 12.01.2002р., 27.02.2002р. та 05.09.2002р., відповідно до яких вона отримала від ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» в якості завдатку суму грошових коштів в розмірі 179810,00 грн. за продаж підприємству вказаного будинку. Позивачка вказує, що 30 квітня 2002 року внаслідок погроз та морального тиску зі сторони представників ДНВПІГ «Укрінжгеодезія», які почалися у березні 2002 року та враховуючи те, що сума грошових коштів за будинок сплачена, вона була вимушена передати представникам ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» вказаний будинок. Внаслідок фактичної відмови ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» від домовленості укласти договір купівлі-продажу будинку, останній не був укладений.

Далі ОСОБА_2 вказує, що у січні 2003 року ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» звернулося до суду із позовом до неї про стягнення подвійної суми завдатку в розмірі 359620,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.10.2003р. ці позовні вимоги задоволені. Проте, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2004 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя скасоване, винесено нове рішення, яким позов ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» задоволено частково та на їх користь з неї стягнуто грошові кошти в розмірі 186655,00 грн., виграти на послуги адвоката, а також на користь держави держмито 1700,00 грн. 16.12.2004 року при примусовому виконанні рішення апеляційного сулу Запорізької області від 27.05.2004р. належний їй на праві власності буд. АДРЕСА_1 було придбано з прилюдних торгів ДНВПІГ «Укрінжгеодезія». За наслідками прилюдних торгів ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності № 4408 від 22 грудня 2004 року.

Позивачка вважає, що в період часу з 30 квітня 2002 року до грудня 2004 року ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» безпідставно користувалося належним їй будинком АДРЕСА_1, не сплачуючи їй орендну плату, фактично отримуючи за її рахунок дохід, отримавши незаконну економію у розмірі 148770,00 грн.

На підставі викладеного, просила суд стягнути з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на її користь безпідставно нажите майно у вигляді грошових коштів в розмірі 148770,00 грн. та згодом збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на її користь безпідставно нажите майно (грошові кошті) розмірі 260347,50 грн. за період часу з 30 квітня 2002 року по 16 грудня 2004 року.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на користь ОСОБА_2 безпідставно нажите майно (грошові кошти) за період часу, з 30 квітня 2002 року по 16 грудня 2004 року в розмірі 256215,00 грн..

Ухвалою суду від 29 листопада 2007 року задоволено заяву ДНВПІГ «Укрінжгеодезія». Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 06.03.2007 року у цій справі скасовано та справа призначена до розгляду в загальному порядку.

В процесі розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнювала свої позовні вимоги, та остаточно просила суд стягнути з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на її користь заборгованість з орендної плату з 01.05.2002р. по листопад 2004р., 3% річних, інфляційні втрати, посилаючись на таку правову підставу вимог як наявність грошового зобов'язання та відповідальність за його порушення. У тому числі просила стягнути 315392,40 орендної плати за користування будинком в розмірі 330,60грн. на день у розмірі 315392,40грн.; 3% річних за користування грошовими коштами за період з 24 грудня 2002 року по 24 квітня 2012року в розмірі 69386,32 грн.; інфляційні втрати за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2012 року в розмірі 275968,35 грн., а усього просила стягнути 660747,07грн. та судові витрати по справі (а.с.36 т.3).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на користь ОСОБА_2 безпідставно отримане майно (грошові кошти) за період з 16 травня 2002 року по 16 рудня 2004 року в розмірі 256215,00 грн. Стягнуто з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на користь ОСОБА_2 суму сплаченого державного мита в розмірі 8,50 грн.

Стягнуто з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на користь держави судовий збір в розмірі 2553,65 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

ОСОБА_2 надала заперечення на апеляційну скаргу, де висловила думки з приводу незгоди з апеляційною скаргою, в задоволенні якої просить відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення. Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 з 12.09.1987р. по 22.12.2004р. мала на праві особистої приватної власності житловий буд. АДРЕСА_1, загальною площею 275,5кв.м.

Маючи на меті купівлю вказаного будинку ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» за нотаріально посвідченими договорами 12.01.2002р., 27.02.2002р., 05.09.2002р. передало ОСОБА_2 186655грн. завдатків, які були стягнути з останньої на користь цього підприємства рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2004р., оскільки договір купівлі-продажу не відбувся.

З 30.04.2002р. ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» користується будинком, а з 22.12.2004р. є його власником внаслідок купівлі з прилюдних торгів на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на їх користь 186655грн.

З матеріалів справи вбачається, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не додержав вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду. Процесуальний закон визнає, що рішення є законним, якщо суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Не відповідає оскаржуване рішення і вимогам ст. ст. 214, 215 ЦПК України, оскільки в ньому не вирішене питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому в мотивувальній частині рішення не відображено наданих відповідачем доказів проти позову, не проведено їх аналіз, не вказано, чому докази не беруться до уваги або з яких мотивів відхиляються.

Згідно роз'яснень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Статтею 469 ЦК України 1963р. визначені зобов'язання повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Вказано, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.

Дана норма матеріального права діяла на час виникнення спірних відносин.

Статтею 1212 ЦК України визначені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. У законі вказано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Матеріалами справи встановлено, що спірні правовідносини продовжили існування після набрання чинності ЦК України, який необхідно застосовувати для вирішення спору.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) та наразі змінивши вимогу на стягнення заборгованості з орендної плати, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

ОСОБА_2, заявивши, що вказаний житловий будинок вимушено вибув з її володіння 30.04.2002р. без правових підстав, діючи усупереч наведеним нормам матеріального та процесуального права, доказів на підтвердження цієї обставини не надала.

Судом першої інстанції в порушення ст.ст. 57-60, 64 ЦПК України висновок про набуття відповідачем будинку без правових підстав та відмову повернути його тодішньому власнику зроблений на підставі ксерокопії повідомлення від імені ОСОБА_2 від 26.02.2003р. де заявлено вимогу про повернення їй будинку (а.с.10 т.1). Проте, вказана ксерокопія не завірена, оригіналу повідомлення позивачка на вимогу апеляційного суду не надала, незважаючи на те, що колегія суддів оголошувала перерву для надання оригіналів документів, на які вона посилається, як на докази та жодний з них не засвідчений.

Відповідач отримання вказаного повідомлення заперечує, доказів відправлення повідомлення на адресу відповідача та отримання цього повідомлення останнім позивачкою не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ця ксерокопія не є письмовим доказом у справі і не може підтвердити обставину набуття відповідачем будинку без правових підстав та пред'явлення позивачкою вимог про повернення їй цього будинку.

Інших доказів на підтвердження вказаних обставин позивачка не надала ані суду першої, ані апеляційної інстанцій.

У судовому порядку ОСОБА_2 до ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» про витребування майна не зверталася, що позивачка особисто пояснила у засіданні апеляційного суду.

Висновок рішення суду першої інстанції про набуття будинку відповідачем без правових підстав зроблений без посилання на будь-які докази, виключно на припущеннях, що є порушенням ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, сторонами не оспорюються ті обставини, що ОСОБА_2 та ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» маючи на меті укладення договору купівлі-продажу вказаного будинку уклали три нотаріально посвідчені договори завдатку.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 пояснила, що передала покупцю ключі від будинку, вивезла свої речі, оскільки покупцю будинок подобався і він поспішав його зайняти.

Внаслідок не укладення сторонами договору купівлі-продажу між сторонами виник спір, який вирішувався у судовому порядку та закінчився ухваленням рішення апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2004р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» отриманих за будинок 186655грн. між сторонами виникло цивільно-правове зобов'язання у порядку ст. 11 ЦК України.

Правова позиція з питання виникнення зобов'язання за ст. 1212 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду України 02.10.2013р. у справі №6-88цс13 прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України визначено наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та для придбання у майбутньому вказаного будинку.

Крім того, будинок не передавався у користування, його було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а як предмет договору.

Не є безпідставним набуття відповідачем майна від іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання купівлі-продажу будинку який мав відбутися між сторонами.

Невиконання грошового зобов'язання про стягнення на користь ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» 186655грн., які були стягнути з останньої на користь цього підприємства рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2004р., потягло продаж будинку з прилюдних торгів при виконанні вказаного рішення.

Ці обставини тягнуть висновок про наявність правових підстав ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» щодо набуття будинку, оскільки договірні відносини виникли у сторін з часу укладення договорів завдатку та з часом потягли виникнення судових спорів, вирішених на користь останнього.

Крім того, позивачка, змінивши підставу та предмет своїх вимог до ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» у позовній заяві від 12.06.2012р. наводить ті підстави, що відповідач має сплатити їй орендну плату з 01.05.2002р. по листопад 2004р., 3% річних, інфляційні втрати, посилаючись на таку правову підставу вимог як наявність грошового зобов'язання та відповідальність за його порушення (а.с.36 т.3).

Вказаним вимогам суд першої інстанції правової оцінки не дав, не визначився процесуально, рішення відносно цих вимог не ухвалив, а обмежився розглядом раніше заявлених позовних вимог про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Незважаючи на відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції ухвалив рішення, задовольнивши її вимоги.

При цьому в основу розрахунку стягнутої суми суд першої інстанції поклав лист ТОВ «Корпорація «Арсенал» від 12.05.2005р. №055, за яким «орієнтовна орендна плата аналогічної будівлі у вказаному районі могла б складати 25-35 гривень за 1кв.м загальної площі на місяць».

Хоча даний лист не містить фактичних даних, на підставі яких суд міг би встановити наявність обставин на підтвердження позовних вимог, тобто не є доказом у розумінні ст. 57 ЦПК України, суд першої інстанції за цим листом зробив власне припущення та обрахував суму до стягнення, підрахувавши середнє арифметичне від вказаних розмірів.

Такі висновки зроблені з порушенням вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка забороняє ґрунтувати рішення суду на припущеннях.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції неповно та неправильно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував, що обставини на підтвердження позову позивачкою доведені не були, що позовні вимоги правових підстав не мають, а заперечення відповідача доведені належним чином. Висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням вищевказаних норм процесуального і матеріального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення в справі про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2014 року у цій справі скасувати.

Постановити нове рішення наступного змісту: «У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» про стягнення безпідставно набутого майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: