ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 2/6114 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербрю Україна”, м. Київ (далі –ВАТ “Сан Інтербрю Україна”)
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.03.2006
зі справи № 2/6114
за позовом ВАТ “Сан Інтербрю Україна”
до товариства з обмеженою відповідальністю “Гермес-Холод”, м. Хмельницький (далі –ТОВ “Гермес-Холод”)
про зобов’язання повернути тару та стягнення 20 486, 03 грн. боргу.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Братерського Г.М.,
відповідача –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.11.2005 (суддя Дячук Т.В.) відмовлено у позові товариства з обмеженою відповідальністю “Сан Інтербрю Україна” (далі - ТОВ “Сан Інтербрю Україна”) до ТОВ “Гермес-Холод” про зобов’язання повернути тару: 504 497 шт. склопляшок (висока фірмова темного кольору, тип BNR, ТУ У 64.00 333888.001-95) загальною заставною вартістю 100 899, 40 грн., 2 шт. КЕГ (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л загальною заставною вартістю 400 грн., 208 шт. транспортних палет (дерев’яних піддонів 1 200 х 1 000 мм ГОСТ 9557-87) загальною заставною вартістю 6 420 грн. і стягнення 20 486, 03 грн. боргу. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на статтю 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом” (далі –Закон) виходив з того, що позивач у встановлений Законом строк не звернувся із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 (колегія суддів у складі: Вечірко І.О. –головуючий, судді Зарудяна Л.О. і Ляхевич А.А.): замінено позивача зі справи ТОВ “Сан Інтербрю Україна” його правонаступником –ВАТ “Сан Інтербрю Україна”; рішення місцевого господарського суду з даної справи залишено без змін. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того, що згадане рішення відповідає вимогам Закону; крім того, умовами укладеного сторонами договору визначено заставну вартість тари (що підлягала сплаті в разі неповернення тари), і ця тара не є індивідуально визначеним майном, а речі, визначені родовими ознаками, належні банкрутові на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси (частина друга статті 26 Закону).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ “Сан Інтербрю Україна” просить: оскаржувану постанову апеляційної інстанції змінити, задовольнити позов частково й зобов’язати ТОВ “Гермес-Холод” повернути ВАТ “Сан Інтербрю Україна” зазначену тару (склопляшки, 2 шт. КЕГ, транспортні палети); стягнути з ТОВ “Гермес-Холод” на користь ВАТ “Сан Інтербрю Україна” пропорційно задоволеним позовним вимогам 1 075, 40 грн. державного мита з позовної заяви, 99, 12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 537, 70 грн. державного мита з апеляційної скарги та 537, 70 грн. державного мита з касаційної скарги. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом у прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, в тому числі статей 14, 26 Закону, статей 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, а також статей 193, 265 Господарського кодексу України, пункту 72 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання, затверджених наказом Міністерства державних ресурсів України від 16.06.1992 № 15 (далі - Правила) –внаслідок помилкового їх незастосування до спірних правовідносин. Скаржник, зокрема, вважає, що його вимоги стосовно повернення тари, які виникли на підставі цивільно-правового договору, не повинні заявлятися на підставі статті 14 Закону й відтак не можуть вважатися погашеними через незаявлення таких вимог у визначений Законом строк.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до господарського суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ТОВ з іноземними інвестиціями “Сан Інтербрю Україна” і ТОВ “Гермес-Холод” укладено договір від 01.01.2004 № 32 (далі –Договір № 32) на поставку пива, слабоалкогольних напоїв і води;
- згідно з пунктом 1.1 Договору № 32 ТОВ “Сан Інтербрю Україна” зобов’язалося передати у власність ТОВ “Гермес-Холод” товар у строки та на умовах, передбачених договором, а ТОВ “Гермес-Холод” зобов’язалося прийняти товар, оплатити його та своєчасно повернути зворотну тару;
- протягом вересня-листопада 2004 року ТОВ “Сан Інтербрю Україна” згідно з товарно-транспортним накладними, копії яких додано до справи, відпускало товар за Договором № 32; названим товариством зазначено, що по товарно-транспортній накладній від 06.11.2004 оплату здійснено частково, залишок боргу становить 20 486, 13 грн.;
- згідно з пунктами 7.5 і 7.6 Договору № 32 ТОВ “Гермес-Холод” зобов’язувалося протягом 15 днів з дня отримання товару повернути ТОВ “Сан Інтербрю Україна” 100% склопляшок, ящиків, палетів транспортних, КЕГ, вуглекислотних бідонів за цінами, що діяли на день відвантаження товару; в разі неповернення тари зворотним рейсом автомашин, які доставляли товар центрозавозом, ТОВ “Гермес-Холод” повинно було повернути тару власним транспортом і за власний рахунок;
- за станом на 26.09.2005 ТОВ “Гермес-Холод” не повернуло ТОВ “Сан Інтербрю Україна” таку тару: 504 497 шт. склопляшок (висока фірмова темного кольору, тип BNR, ТУ У 64.00333888.001-95) загальною заставною вартістю 100 899, 40 грн.; 2 шт. КЕГ (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л, загальною заставною вартістю 400 грн.; 208 шт. транспортних палет (дерев’яних піддонів 1 200 х 1 000 мм ГОСТ 9557-87), загальною заставною вартістю 6 240 грн.;
- ТОВ “Сан Інтербрю Україна” надіслало ТОВ “Гермес-Холод” листа з вимогами щодо сплати боргу в сумі 20 486, 03 грн. та повернення зазначеної тари;
- ТОВ “Гермес-Холод” згаданої вимоги не виконало, у зв’язку з чим ТОВ “Сан Інтербрю Україна” й звернулося з позовом до господарського суду;
- ухвалою господарського суду від 01.08.2005 порушено провадження зі справи № 2/220-Б про визнання ТОВ “Гермес-Холод” банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; оголошення про порушення справи про банкрутство опубліковано в газеті “Голос України” від 30.08.2005;
- ухвалою господарського суду від 18.10.2005 затверджено реєстр вимог кредиторів, а постановою від 09.11.2005 ТОВ “Гермес-Холод” визнано банкрутом і щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру;
- ТОВ “Сан Інтербрю Україна” у тридцятиденний строк з дня публікації зазначеного оголошення в газеті “Голос України” не звернулося до господарського суду із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство;
- у процесі розгляду апеляційної скарги з даної справи одна із сторін –ТОВ “Сан Інтербрю Україна” вибула внаслідок перетворення юридичної особи, в зв’язку з чим виникла необхідність у заміні її правонаступником –ВАТ “Сан Інтербрю Україна”.
Відповідно до частини першої і другої статті 14 Закону:
- конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують;
- вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Виходячи з цих приписів, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, у тому числі щодо зобов’язання повернути тару. Суд апеляційної інстанції, погодившись з такою правовою позицією, послався також на частину другу статті 26 Закону, згідно з якою речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Такими речами суд вважав спірну тару.
Відповідні висновки не ґрунтуються на вимогах законодавства з урахуванням такого.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону неплатоспроможність –це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
За змістом абзаців третього і шостого статті 1 Закону боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, а кредитор –це юридична чи фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.
Абзацом п’ятим тієї ж статті визначено, що суб’єкт банкрутства (банкрут) –це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.
Грошове зобов’язання –це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1 Закону).
Відповідно до частини 15 статті 11 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.
Згідно з абзацом четвертим частини 2 статті 15 Закону у реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості, зокрема, про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов’язаннями чи зобов’язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).
Системний аналіз наведених приписів Закону свідчить про те, що визначений статтею 14 Закону обов’язок конкурсних кредиторів подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника у встановлений цією статтею строк стосується вимог, пов’язаних з грошовими зобов’язаннями (грошових вимог), і не поширюється на вимоги, що стосуються повернення тари і виникли з господарського договору.
Згідно з пунктом 1 Правил вони регулюють взаємовідносини відправників і одержувачів (незалежно від форм власності) продукції і товарів з питань застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання. Цей же пункт визначає, які саме засоби упаковки належать до засобів багаторазового використання.
Пунктом 3 Правил передбачено, що після звільнення від продукції і товарів усі види засобів упаковки багаторазового використання підлягають обов’язковому поверненню, якщо інше не передбачене цими Правилами або договором.
У зв’язку з цим не можна погодитися й з посиланням апеляційного господарського суду на частину 2 статті 26 Закону, згідно з якою речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Засоби упаковки багаторазового використання, що підлягають обов’язковому поверненню власникові, не можуть вважатися такими, що належать банкруту, незалежно від того, чи визначені вони родовими ознаками, чи є індивідуально визначеними речами.
Водночас пунктом 8 Правил передбачено обов’язок відправника при відвантаженні продукції і товарів у засобах упаковки багаторазового використання виписувати сертифікат на їх повернення (додаток № 1 до Правил) у двох примірниках, один з яких направляється одержувачу рекомендованим листом протягом двох днів після відвантаження продукції і товару.
З урахуванням наведеного у розгляді позовних вимог щодо зобов’язання відповідача повернути тару господарським судам необхідно було встановити такі обставини:
- чи є тара, що виступає предметом спору, засобами упаковки багаторазового використання у розумінні Правил;
- якщо є, то чи виписувався відправником (ТОВ “Сан Інтербрю Україна”) сертифікат на повернення таких засобів упаковки та чи направлявся він в установленому порядку одержувачеві.
Не з’ясувавши відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України.
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербрю Україна” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 15.11.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 зі справи № 2/6114 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов