АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 22-ц/774/2554/14 Справа № 409/945/12 Головуючий у 1 й інстанції - Гнєзділов Валерій Євгенійович Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

14 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Дерев'янка О.Г., Черненкової Л.А.,

при секретарі - Кириченко М.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про стягнення суми боргу та визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів і на додаткове рішення того ж суду від 09 липня 2013 року за заявою ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2008 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким остання отримала 180 000 доларів США та зобов'язалась повернути суму на першу вимогу. 13 квітня 2011 року він звернувся до відповідачки з вимогою про повернення суми боргу. Оскільки остання в добровільному порядку не повертає суму боргу, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та просити стягнути суму позики з врахуванням процентів від суми позики в сумі 1 779 211 грн. 11 коп., а також судові витрати по справі.

З урахуванням уточнень під час розгляду справи, позивач просив визнати недійсним у зв»язку з фіктивністю договір купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 20 червня 2012 року та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Дніпродзержинскього міського нотаріального округу за реєстровим номером 1542. Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків, лише з метою ухилитись від виконання зобов»язань за договором позики.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі (а.с. 162-167).

Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за договором позики загальну суму у розмірі 1 781 031 грн. 11 коп., яка включає: основну суму по поверненню позики - 1 435 248 грн., проценти від суми позики - 343 963 грн. 11 коп., витрати зі сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 1 820 грн.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3, 4) у будинку АДРЕСА_1, укладений 20 червня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером № 1542.

Вирішено питання про судові витрати.

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів, укладеного 20 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Дніпродзержинскього міського нотаріального округу, за реєстровим номером 1542 (а.с. 171-173).

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 09 липня 2013 року заява про застосування наслідків недійсності договору - задоволено частково (а.с.188-189).

Застосовано наслідки недійсності договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3, 4) у будинку АДРЕСА_1 від 20 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1542.

Повернуто магазин непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3, 4) у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом відновлення Реєстраційною службою Дніпродзержинського міського управління юстиції (місцезнаходження: вул. Арсенічева, 64, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, Україна, 51925) реєстрації права власності на магазин непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3, 4) у будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В іншій частині заяви про застосування наслідків недійсності договору - відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинска від 30 грудня 2013 року вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 грудня 2013 року виправленні допущені у рішенні Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року описки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину - відмовити, а також скасувати додаткове рішення суду про застосування наслідків недійсності договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та додаткове рішення суду скасувати, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки укладений з метою уникнення в майбутньому примусового відчуження майна, а не з метою настання правових наслідків, які виникають при укладені договору купівлі-продажу, оскільки укладання договору здійснювалось під час вирішення питання про забезпечення позову у досить короткий строк, та відчужено за заниженою ціною, у зв'язку з чим зазначений договір є фіктивним.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 16 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким остання отримала 180 000 доларів США та зобов'язалась повернути суму на першу вимогу.

13 квітня 2011 року позивач звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернення суми боргу, однак в добровільному порядку ця вимога виконана не була.

20 червня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3, 4) у будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером № 1542.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючі заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.

Само по собі невиконання правочину не робить його фіктивним, а тому позивач, який звертається з вимогою має довести відсутність у обох учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.

За положеннями ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що мотивами укладення договору купівлі продажу було передача права власності іншій особі під час вирішення питання про забезпечення позову у досить короткий строк, та уникнення від виконання зобов»язань за договором позики і майбутнього рішення суду по даній справі.

Наявності наміру сторін передати право власності іншій особі з незаконною ціллю не може вважатись відсутністю у учасників правочину наміру створити зазначені у ст. 655 ЦК України юридичні наслідки спірного договору.

Як вбачається із матеріалів справи, в оскаржуваному договорі сторони зазначили усі істотні умови договору купівлі-продажу, які ними виконані, у тому числі п. 5 договору відповідно до якого кошти в сумі 396 788 грн. покупець сплатив продавцю в повному об'ємі під час підписання цього договору.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

Судом встановлено, що договір було зареєстровано у встановленому законом порядку за покупцем, та з цього моменту, а саме 22 червня 2012 року у покупця ОСОБА_2 виникло право власності на спірне майно.

За таких обставин висновки суду першої інстанції, що у учасників правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки правочину не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим судом.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлені факти щодо отримання продавцем грошових коштів за договором купівлі-продажу магазину від 20 червня 2012 року, набуття покупцем права власності на спірне майно, яким останній розпорядився на власний розсуд, передавши його в іпотеку, а отже відповідно до вимог ст. 234 ЦК України та п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, за договором купівлі-продажу позивач не був стороною договору, тому не має право вимоги вказаного договору недійсним.

В іншій частині заочне рішення не оскаржено.

Реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним.

У зв»язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороною недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

За таких обставин ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення підлягає скасуванню як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з відмовою у задоволенні вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення суду, відповідно до ст. 309 ЦПК України в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволені позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року - в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину непродовольчих товарів (вбудоване приміщення № 3,4) у будинку АДРЕСА_1, укладеного 20 червня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за № 1542 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

В іншій частині заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 квітня 2013 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 09 липня 2013 року - скасувати та відмовити ОСОБА_3 у задоволенні вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: