ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судове засідання представники сторін не з’явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємством “Злагода-98”  у листопаді 2005 заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Васильківське хлібоприймальне підприємство” 122772 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов’язань за договором №12 від 01.08.2003 з повернення поставленого пального.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2006 року, ухваленим суддею Орєшкіною Є.В., позовні вимоги задоволені в частині зобов’язання ВАТ “Васильківське хлібоприймальне підприємство” повернути позивачеві 30693 л дизельного пального. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Васильківське хлібоприймальне підприємство” на користь Приватного підприємства “Злагода-98”  445,05 грн. державного мита і 118 грн. витрат зі сплати інформаційних послуг. Господарський суд виходив з того, що позивачем пред’явлено три позовні вимоги: зобов’язання повернути дизельне пальне в кількості 30693 л, стягнення 122772 грн. у разі відсутності пального,  та стягнення 122772 грн. збитків, а тому ухвалив рішення щодо кожної з них. При цьому судом враховано факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором №12 від 01.08.2003 з повернення поставленого пального. В стягненні 122772 грн. за відсутності пального відмовлено через те, що умовами договору не передбачена сплата його вартості. В стягненні 122772 грн. збитків відмовлено з огляду на приписи частини 5 статті 226 Господарського кодексу України. В рішенні зазначено про відсутність доказів доплати державного мита при збільшенні позовних  вимог.

Дніпропетровський апеляційний  господарський  суд  у  складі  головуючого-судді Євстигнеєва О.С., та  суддів Лотоцької Л.О., Чус О.В., постановою  від 13 квітня 2006 року перевірене рішення господарського суду Дніпропетровської області скасував, відмовивши в задоволенні позову. Апеляційні скарги Приватного підприємства “Злагода-98” і Відкритого акціонерного товариства “Васильківське хлібоприймальне підприємство” задовольнив частково. Суд дійшов висновку про помилковість оцінки судом першої інстанції змін до позовної заяви як збільшення позову. Розглядаючи лише позов про стягнення збитків, суд виходив з того, що сторона вправі вимагати виконання зобов’язання в натурі і вже після цього можливо розрахувати суму збитків. Тобто позивачем збитки заявлені передчасно. В постанові зазначено про те, що складська квитанція на зерно №66 від 30.10.2003 виписана на особу, яка не є стороною за договором №12 від 01.08.2003, та скасована листом відповідача від 05.11.2003, що спростовує довід останнього про відсутність заборгованості  перед позивачем за згаданим договором. Судом встановлено факт неналежного повідомлення відповідача у справі про час і місце судового засідання.

Приватне підприємство “Злагода-98” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів матеріального права, та задовольнити позов. Підприємство зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовані приписи частин 3, 5, 7 статті 226 Господарського кодексу України. При  цьому, скаржник посилається на те, що за змістом частини 5 статті 226 Господарського кодексу України управнена сторона має вимагати або виконання зобов’язання, або відшкодування збитків. Заявник наголошує на тому, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін,  які існували на момент пред’явлення позову. Підприємство вважає, що 122772 грн. –це вартість неповернутого відповідачем дизельного пального.

Від Відкритого акціонерного товариства “Васильківське хлібоприймальне підприємство” відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В., переглянувши  матеріали  справи та доводи  касаційної  скарги, перевіривши  правильність  застосування апеляційним  судом  приписів  чинного   законодавства,  відзначає  наступне.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.08.2003 між Приватним підприємством “Злагода-98” - продавцем і Відкритим акціонерним товариством “Васильківське хлібоприймальне підприємство” - покупцем було укладено договір №12. За умовами укладеного договору продавець зобов’язаний продати дизельне пальне у кількості 66800 літрів за ціною 1,45 грн. за 1 літр на загальну суму 96860 грн., а покупець, в свою чергу, прийняти товар і розрахуватися з продавцем сільськогосподарською продукцією: насінням соняшника за ціною 700 грн. за 1 тону і кукурудзою фуражною за ціною 290 грн. за тону на суму 96860 грн. після збирання врожаю, але не пізніше 01.11.2003. Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку неможливості розрахунку сільськогосподарською продукцією з незалежних від покупця причин останній повертає продавцеві дизельне пальне в повному обсязі. Судами також встановлено, що позивач поставив відповідачеві дизельне пальне у кількості 66800 літрів на загальну суму 96860 грн., і це підтверджується накладною №28 від 04.08.2003, довіреністю ЯЖВ №377721 від 04.08.2003, податковою накладною №26 від 04.08.2003. Проте відповідач повністю розрахунки за договором №12 від 01.08.2003 не здійснив, а повернув позивачеві дизельне пальне частково у кількості 36107 літрів на загальну суму 52355 грн. згідно накладної №14 від 15.04.2004. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд виходив з того, що відповідачем не повернуто позивачеві решту пального за договором №12 від 01.08.2003. Апеляційною інстанцією встановлений факт неналежного повідомлення господарським судом Дніпропетровської області сторін у справі про час і місце судового засідання. Розгляд судом справи за відсутності будь-якої із сторін, неповідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування прийнятого в цьому засіданні рішення. Скасовуючи рішення місцевого суду і розглядаючи лише позов про стягнення збитків, суд виходив з передчасності нарахування позивачем збитків, позаяк сторона вправі вимагати виконання зобов’язання в натурі і лише після цього можливо розрахувати суму збитків. Такий висновок суду є помилковим. Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно пункту 5 статті 226 названого Кодексу  у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. Тобто така вимога як відшкодовування збитків є правом управненої сторони і остання може вимагати або повернення речі або відшкодування збитків. Апеляційний суд помилково не врахував наведені приписи, а відтак дійшов хибного висновку про наявність підстав для відмови в позові. При цьому судом також не з’ясовувались дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмета спору, не досліджувалась правильність розрахунку заявленого до відшкодування розміру збитків, не перевірялись усі обставини, що мають значення для справи, чим порушені вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.  Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України  наявні  докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи. Вказане, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин та не дослідження всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119,11110 , 11112  Господарського  процесуального  кодексу  України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2006 у справі №41/17 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Злагода-98”  задовольнити частково.

Головуючий                                                                      Т.Добролюбова

Судді                                                                                  Т.Гоголь  

                                                                                           Л.Продаєвич