АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/3462/2014 Головуючий у 1-ій інстанції - Хоменко О.Л.
м. Київ Доповідач - Іванченко М.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Рубан С.М., Желепа О.В.
при секретарі: Онищенко О.С.
за участю:
представник відповідачів ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» - Філіпчук Н.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», публічного акціонерного товариства «ОТП БАНК» про визнання правочинів недійсними
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг» про визнання правочину недійсним. Вважає, що договір про відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог чинного законодавства, так як для виконання умов договору ТОВ «ОТП Факторинг» повинен мати ліцензію на здійснення валютних операцій. Та просив, на підставі ч.1 ст.215 ЦК України визнати договір купівлі- продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року недійсним.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП БАНК» про визнання правочинів недійсними відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне. Та зазначає, що судом неправильно встановлені обставини справи, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що договір про відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки для виконання умов договору ТОВ «ОТП Факторинг» повинен мати ліцензію на здійснення валютних операцій. Також зазначає, що Фактор не має цивільно-правової дієздатності на укладання вказаних договорів.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Позивач у судове засідання не з'явився хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про прочини своєї неявки не повідомив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк», який в подальшому змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», 26 жовтня 2007 року укладено кредитний договір №CL-401/038/2007, відповідно до якого позивач отримав кредит на придбання автомобіля в сумі 28633,66 доларів США терміном погашення боргу до 26 жовтня 2013 року.
Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ЗАТ«ОТП Банк» укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL- 401/081/2007 від 26 жовтня 2007 року.
10 грудня 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» продає (переуступає) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь ПАТ «ОТП Банк» винагороду, яка складає 388171467 грн. 48 коп.
Крім того, 10 грудня 2010 року укладено договір про відступлення права вимоги між ТОВ «ОТП Факторинг» та ПАТ «ОТП Банк», у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 10 грудня 2010 року між фактором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та клієнтом (ПАТ «ОТП Банк») клієнт передав фактору право вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1 до даного договору, укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, що забезпечені іпотекою/заставою за договорами іпотеки/ договорами застави (договори забезпечення), укладеними між Клієнтом та боржниками / третіми особами.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з відсутності визначених законом підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору уступки права вимоги, укладених між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Згідно ч.1,3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу(фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав ( наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Колегією суддів не можуть бути прийняті доводи апелянта, щодо того, що ТОВ «ОТП Факторинг» повинен мати ліцензію на здійснення валютних та те, що не має цивільно-правової дієздатності на укладання вказаних договорів виходячи з наступного.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 916 від 03 грудня 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зареєстровано як фінансову установу, про що видано відповідне свідоцтво ФК № 241 та відповідно до додатку до вказаного свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право здійснювати фінансову послугу - надання факторингу - без отримання ліцензій та/ або дозволів відповідно до законодавства (Том 1 а.с. 176, 177).
Відповідно до п.3.1 договору комісії укладеного 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та останній уповноважив ПАТ «ОТП Банк» діяти від свого імені, але в інтересах ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо вчинення правочинів, зазначених у ст. 3.2 цього договору (Том 1 а.с. 205-216).
Пунктом 3.2 договору комісії передбачено, що ПАТ «ОТП Банк» буде вчиняти від свого імені, але за рахунок ТОВ «ОТП Факторинг» правочини, пов'язані з обслуговуванням кредитного портфелю, включаючи, але не обмежуючись таким: 3.2.1. приймати платежі за кредитними договорами від боржників (поручителів) у національній та іноземній валюті; 3.2.2. у випадку отримання платежів від боржників
( поручителів) у національній та іноземній валюті, - конвертувати кошти в іноземній валюті, в українській гривні та перераховувати їх на користь ТОВ «ОТП Факторинг». Конвертація та перерахування таких коштів здійснюється ПАТ «ОТП Банк» за поточним офіційним курсом у день їх надходження без стягнення будь-яких комісій.
Відповідно до положень ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня
Згідно ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.5 Декрету КМ України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету.
Статтями 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п.5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України.
Відповідно до наявної в матеріалах справи банківської ліцензії №191 виданої НБУ ЗАТ «ОТП Банк» 08 листопада 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та зареєстрованої НБУ 02 березня 1998 року за №273 крім того, 02 березня 1998 року зареєстровано дозвіл №191-1 НБУ України за № 273 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу відповідно до якого ЗАТ «ОТП Банк» має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (Том 1 а.с. 35-37).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів -
У Х ВА Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: