ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Паскаря А. Д.,  розглянувши матеріали справи за позовом

Акціонерного банку "Енергобанк"  в особі його Чернівецького відділення

до відповідачів:

1.          Міський військовий комісаріат міста Чернівці (відповідач-1)

2.          Головне управління Державного казначейства в Чернівецькій області (відповідач-2)

про відшкодування завданої шкоди –18679,48 грн.

за участю представників:

від позивача –Ткач Ф. Г., довіреність від 11.06.2008 № 13/05-116;

від відповідача-1 –Яремійчук І. В., наказ від 03.12.2008  131;

від відповідача-2 –не з'явився,

В С Т А Н О В И В :

Акціонерний банк "Енергобанк" в особі його Чернівецького відділення звернувся з позовом до Міського військового комісаріату міста Чернівці та Головного управління Державного казначейства в Чернівецькій області, про відшкодування завданої шкоди в сумі 18679,48 грн.

Позов обґрунтовується тим, що відповідно до укладеного позивачем з ТОВ «Базис-Інвест»договору оренди № 1 від 02.09.1999 він є до 01.09.2015 орендарем нежитлових приміщень, загальною площею 481,3 кв. м, та згідно підпункту “б” п. 4.2 договору позивач зобов’язаний проводити меблювання, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт приміщень своїми силами і за свій рахунок, що позивач і зробив внаслідок залиття технічного приміщення, що підтверджується актом залиття приміщення від 31.10.2007. Збитки, які поніс позивач, включають в себе: витрати на відновлювальні будівельні роботи, на проведення дослідження, на купівлю та установку нового газового котла –на загальну суму 18679,48 грн.

Чернівецький міський військовий комісаріат позов відхиляє з викладених у відзиві мотивів, у тому числі у зв’язку з тим, що позивачем не погоджені  з ним дефектний акт на виявлення причин несправності газового котла, його залишкова вартість, кошторис на виконання ремонтних робіт з урахуванням того, що розмір збитків, які виникли внаслідок залиття технічного приміщення установи банку, повинні бути визначені відповідно до їх реальної вартості.

Другий відповідач –Головне управління державного казначейства  України у Чернівецький області позов не визнає, посилаючись на те, що шкода позивачеві заподіяна на побутовому рівні, а не внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, у зв’язку з чим підстав для відшкодування шкоди позивачеві за рахунок коштів державного бюджету немає.

Заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову з наступних підстав.

Чернівецьке відділення  акціонерного банку «Енергобанк»є користувачем нежитлових приміщень, загальною площею 481,30  м кв., розташованих на першому поверсі будівлі № 119 по вул. Головній м. Чернівці, на підставі укладеного з ТОВ «Базис-Інвест»договору оренди від 02.09.1999 № 1.

На ІІ-му та ІІІ-му  поверхах зазначеної нежитлової будівлі розташований міський військовий комісаріат м. Чернівці.

27 жовтня 2007 року було виявлено залиття приміщення позивача, яке відбулося через те, що на другому поверсі, де розташована лабораторія Чернівецького військового комісаріату для проявлення рентгенівських знімків, через заповнення водою резервуарів вода потрапила на підлогу лабораторії, звідки просочилася на І-ий поверх у технічне приміщення відділення банку.

Внаслідок зазначеного подія позивач стверджує, що він зазнав збитків на суму позову, в тому числі: вартість відновлювальних будівельно-ремонтних робіт на суму 3035 грн.; витрати на проведення досліджень щодо визначення вартості необхідних відновлювальних робіт на суму 1000 грн.: вартість підлягаючого заміні пошкодженого газового котла в сумі 13000 грн. та інфляційне збільшення суми завданих збитків в сум 1664,48 грн.

Однак суд позовні вимоги не може вважати  обґрунтованими.

З позовної заяви вбачається, що поняття збитків і шкоди позивачем ототожнюються.

Поняття збитків надано в  статті 224 Господарського кодексу України,  у відповідності до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зміст зазначеної статті достеменно свідчить про те, що підставою виникнення збитків є порушення господарського зобов’язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності.

          Однак в ході розгляду справи наявність між позивачем та відповідачем-1 будь-яких договірних зобов’язань або порушення цим відповідачем установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності не підтверджено.

          Згідно частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі обґрунтовують свої вимоги і заперечення  поданими суду доказами.

Відповідно до частини 1 статті 33 згаданого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду справи позивач не надав  витребуваних судом ухвалою від 14.05.2008 належних доказів про офіційне повідомлення відповідача-1 про затоплення технічного приміщення філії банку з пропозицією приймати участь у проведенні оцінки вартості відновлювальних робіт вказаного приміщення. Дефектний акт без дати на виявлення причини несправності газового котла був складений у відсутності уповноваженого на те представника військкомісаріату.

Посилання позивача на те, що акт обстеження  технічного приміщення філії банку підписаний начальником групи соцзахисту відповідача-1 Шамбрамовичем С. П. судом до уваги не приймається, оскільки участь Шабрамовича С. П. в проведення таких обстежень його функціональними обов’язками не передбачено та такими повноваженнями ваійськкомісаріатом він наділений не був.

У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є забезпечення доведеності вини.

Наявність вини як однієї із необхідних умов відшкодування шкоди передбачена також і частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, фактами, з якими норми матеріального права пов`язують    настання цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв’язок між ними та наявність вини заподіювача шкоди. Відсутність будь-якого із приведених чинників є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. Таке трактування повністю кореспондується також й з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 № 6.

Розглядом справи встановлено, що всі зазначені вище чинники, крім першого, відсутні. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок залиття вказаного приміщення позивачеві дійсно заподіяна шкода. Проте дії по встановленню фактичного розміру шкоди позивачем були здійснені в односторонньому порядку, тобто з порушенням охоронюваних законом прав та інтересів відповідача-1. У зв’язку з цим під час розгляду справи можливість встановлення обґрунтованого розміру шкоди вже була втрачена.

Таким чином, з урахуванням того, що невстановлений розмір шкоди був заподіяний фахівцями поліклініки № 5  м. Чернівці, які в кабінеті, звідки вода попала в приміщення позивача, обладнали лабораторію (рентгенкабінет), протиправність дій відповідача-1, причинний зв'язок між його діями (бездіяльністю) та наявність його вини відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Як вже було зазначено, факт завдання позивачеві шкоди працівниками військкомісаріату в ході розгляду справи невстановлений.

Згідно статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що для відшкодування шкоди діяльність (бездіяльність) зазначених органів повинна в обов’язковому порядку  бути пов’язаною із здійсненням (нездійсненням) цими органами покладених на них управлінських функцій.

Оскільки наявність шкоди позивача не пов’язана із здійсненням відповідачем-1 функцій, передбачених Положенням про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.09.2001 № 1235, посилання позивача на приведені вище норми ЦК України, судом визнаються безпідставними.

Приймаючи рішення суд також враховує, що правове обґрунтування вимоги щодо стягнення інфляційних позивачем взагалі на приведена, а частина 2 статті ЦК України передбачає, що стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції передбачено лише за прострочення виконання грошового зобов’язання, яке є відсутнє.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмовляючи у задоволенні безпідставного позову, судові витрати належить покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Суддя                                                        А. Паскарь