ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/63738/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Розваляєвої Т.С.

Чумаченко Т.А.

провівши попередній розгляд справи за позовом Високопільського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Херсонській області, в.о. начальника контрольно-ревізійного відділу в Високопільському районі Бідніна І.О. про зобов'язання виконати пункти вимоги за касаційною скаргою Високопільського районного центру зайнятості на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року позивач звернувся в суд із позовом до Державної фінансової інспекції в Херсонській області, в.о. начальника контрольно-ревізійного відділу в Високопільському районі Бідніна І.О. про визнання дій неправомірними, визнання частково нечинним акту ревізії та скасування пунктів 2, 5 вимоги від 20 січня 2012 року №45-15/58 і за позовом Державної фінансової інспекції в Херсонській області до Високопільського районного центру зайнятості про зобов'язання виконати пункти 2, 5 вимоги від 20 січня 2012 року №45-15/58.

У лютому 2012 року Державна фінансова інспекція в Херсонській області звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до центру зайнятості про зобов'язання виконати пункти 2, 5 вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року вищевказані справи об'єднані в одне провадження за №2а-670/12/2170.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року позовні вимоги центру зайнятості задоволені частково. Суд скасував п.5 вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58, в частині позовних вимог про визнання частково нечинним акту ревізії провадження у справі закрив, в решті позовних вимог центру зайнятості відмовив. Суд також частково задовольнив позовні вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області, зобов'язавши центр зайнятості виконати п.2 вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58, а врешті позову Державної фінансової інспекції в Херсонській області відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивач та відповідач звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу відповідача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог Високопільського районного центру зайнятості про скасування пункту 5 вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 20 січня 2012 року №45-15/58, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог Державної фінансової інспекції в Херсонській області про зобов'язання Високопільського районного центру зайнятості виконати пункт 5 вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 20 січня 2012 року №45-15/58, і в цій частині ухвалено нову постанову, якою зобов'язано позивача виконати пункт 5 вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 20 січня 2012 року №45-15/58. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, позивач звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що за результатами проведеної в центрі зайнятості ревізії фінансового-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 01.10.2011 року ДФІ складено акт ревізії від 26.12.2011 року №46-30/13 (надалі-акт ревізії), на підставі якого в адрес центру зайнятості була направлена вимога про усунення виявлених ревізією порушень від 20.01.2012 року №45-15/58.

Пунктом 2 вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58 центр зайнятості зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість за проведення зайвих виплат внаслідок завищення вартості наданих послуг по добровільному страхуванню майна ТОВ "Фінекс" на загальну суму 17408,42 грн., шляхом зменшення асигнувань за будь-яким КЕКВ у поточному році, або шляхом врахування цієї суми при затвердженні кошторису на 2012 рік.

Пунктом 5 вказаної вимоги центр зайнятості зобов'язано вжити заходів щодо відшкодування роботодавцями завищених витрат на оплату праці безробітних, направлених на громадські роботи згідно укладених договорів, внаслідок завищення посадового окладу (ставки) працівника 1 тарифного розгляду на загальну суму 1627,83 грн..

Вказані пункти вимоги центром зайнятості залишились невиконаними.

В даній справі, центр зайнятості оспорює правомірність вказаних пунктів вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58, а ДФІ наполягає на їх виконанні.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для п.2 спірної вимоги стали висновки акту ревізії про завищення центром зайнятості дійсної вартості майна, яке підлягало страхуванню, у кошторисах на 2009 - 2011 роках завищено розмір асигнувань, які профінансовані та використані Центром у 2009 - 2011 роках за КЕКВ 1134 на загальну суму 17408,42 грн., в тому числі по роках: 2010 рік - 6820,56 грн., 2011 рік - 10587,86 грн..

Ревізією встановлено, що відповідно до укладених центром зайнятості з ТОВ "Фінекс" договорів страхування від 03.02.2010 року №47-10.МЕ02, від 10.02.2011 року №166-11. МЕ02 визначено оціночну вартість майна у 2010 році в сумі 648525,00 грн. (з них приміщення - 171495,00 грн., обладнання - 477030,00 грн.); у 2011 році - 1111309,00 грн. (з них приміщення - 328753,00 грн., обладнання - 782556,00грн.). До розрахунків на страхування майна центром зайнятості включено первісну вартість майна, тобто вартість без урахування зносу по матеріальним цінностям, які обліковуються на рахунках №103 "Будівлі і споруди", № 104 "Машини та обладнання", № 106 "Інструменти, прилади та інвентар" станом на 01.01.2010 року та 01.01.2011 року.

Також, зі справи вбачається та вірно встановлено судом про те, що ДФІ зазначає, що за вказаними договорами центром зайнятості завищено дійсну вартість майна, яка визначена без урахування зносу, тобто вартість майна на момент укладення договорів не відповідала дійсній вартості цього майна, що суперечить ст.9 Закону України «Про страхування», згідно якої страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору.

Ревізією виявлено відсутність будь-яких документів щодо оцінки, дооцінки чи переоцінки майна з уже нарахованим зносом, у той час, як договори страхування містять посилання на оціночну вартість майна (п.3.4. договору) та відсутність переліку або реєстру застрахованого майна. Проведеним перевіряючим аналізом всіх умов договорів страхування встановлено, що страхове відшкодування за первісною вартістю застрахованого майна у даних договорах не передбачено. Договорами передбачено, що розмір збитків, заподіяних пошкодженням страхового майна визначається згідно висновку незалежного оцінювача.

З наведених підстав ДФІ стверджує, що центром зайнятості не забезпечено виконання п'ятого принципу ефективності Методики формування бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої Наказом Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 року №75.

Центр зайнятості з такими висновками ДФІ не погоджується з тих підстав, що балансова вартість майна менше за відновлювану вартість, а відповідно і страхове відшкодування буде малим і недостатнім для відновлення майна при настанні страхового випадку.

Суд, оцінюючи правомірності висновків ДФІ та п.2 спірної вимоги, колегія судів погоджується з позицією ДФІ, що за договорами страхування із ТОВ "Фінекс" центр зайнятості зависив вартість застрахованого майна, визначивши її на рівні первісної вартість майна без урахування зносу, оскільки за умовами цих договорів виплата страхового відшкодування передбачена не в розмірі страхової суми, а в розмірі реально заподіяних збитків на момент настання страхового випадку, тобто виходячи із розміру дійсної вартості майна на момент його пошкодження, як це передбачено ч.17 ст.9 Закону України «Про страхування»№85/96-ВР, і на момент укладання договорів страхування дійсна вартість застрахованого майна центром зайнятості не визначалась.

Отже, суд, у своєму рішенні правильно зазначив про те, що центр зайнятості на момент укладання договорів страхування повинен був визначити дійсну вартість майна, що страхувалось, і виходячи з цієї вартості укласти відповідні договори страхування та сплатити страхові платежі.

Невиконання цих вимог призвело до завищення центром зайнятості витрат на страхування майна.

Враховуючи, що центр зайнятості на момент укладання договорів страхування не визначав дійсну вартість застрахованого майна, проведений ДФІ розрахунок суми завищених витрат на страхування, виходячи з балансової (остаточної) вартості застрахованого майна, слід визнати обґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог центру зайнятості про скасування п.2 вимоги від 20.01.2012 року №45-15/58 та про задоволення позовних вимог ДФІ щодо зобов'язання центру зайнятості виконати даний пункт вимоги.

Підставою для п.5 спірної вимоги стали висновки акту ревізії про завищення центром зайнятості на 1627,83 грн. витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату осіб, які були працевлаштовані на громадські роботи до Високопільської селищної ради на посади працівників 1 розгляду з окладом 1000,00 грн. замість визначеного законодавством розміру окладу за цими посадами на рівні мінімальної заробітної плати.

Згідно акту перевірки центр зайнятості повністю відшкодував Високопільській селищній раді витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату вищевказаних осіб.

Позиція ДФІ полягає у тому, що розмір заробітної плати таким працівникам повинен був визначатися у відповідності до вимог постанови КМУ від 30.08.2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», згідно якої посадові оклади (тарифні ставки) працівника 1 тарифного розряду установлюються на рівні мінімальної заробітної плати.

Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вірно вказав на те, що задовольняючи позовні вимоги центру зайнятості, суд першої інстанції виходив з того, що питання оплати праці безробітних, які працевлаштовані на громадські роботи, врегульовані Положенням про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10.09.2008 року №839 (надалі-Положення №839), за яким розмір оплати праці особам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, а максимальний розмір такої оплати нормативно не обмежений.

Відповідно до п.15 Положення №839 кошти на організацію оплачуваних громадських робіт із зазначених у пункті 14 джерел фінансування можуть бути використані для: - виплати основної та додаткової заробітної плати, визначеної відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про оплату праці", сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах; - оплати послуг з перевезення або проїзду до місця проведення робіт та у зворотному напрямку осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах (у разі потреби); - придбання інвентарю (у разі потреби); - оплати проживання у гуртожитку (у разі потреби).

Як зазначено в акті ревізії перевищення витрат пов'язано саме із завищенням посадового окладу (тарифної ставки). Про завищення за іншим видами виплат, які передбачені у пункті 15 Положення №839, ДФІ не вказує.

Вирішуючи питання про правильність визначення ДФІ розміру посадового окладу (тарифної ставки) безробітним, які працевлаштовані на громадські роботи до Високопільської селищної ради, колегія суддів виходить з приписів п.16 Положення №839, відповідно до якого оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу за розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до законодавства і не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Під час визначення розміру оплати праці особам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, роботодавець може використовувати положення відповідних галузевих угод. Роботодавці можуть встановлювати відповідні доплати до заробітної плати згідно із законодавством за власний рахунок.

Розміри тарифних ставок та посадових окладів працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери визначені постановою КМУ від 30.08.2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».

Відповідно до пункту 1 Приміток Додатку №1 Постанови №1298 посадові оклади (тарифні ставки) за розрядами Єдиної тарифної сітки визначаються шляхом множення окладу (ставки) працівника 1 тарифного розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад (тарифна ставка) визначені у гривнях з копійками, цифри до 0,5 відкидаються, від 0,5 і вище - заокруглюються до однієї гривні.

Шляхом внесення змін до вказаного пункту Додатку №1 Постанови №1298 Кабінетом Міністрів України визначались розмірі посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, які складали у 2010 році: з 1 січня - 555 грн., з 1 квітня - 567 грн., з 1 липня - 570 грн., з 1 жовтня - 586 грн., з 1 грудня - 600 грн.; у 2011 році - з 1 січня - 613 грн., з 1 квітня - 625 грн., з 1 липня - 635 грн., з 1 вересня - 641 грн., з 1 жовтня - 660 грн., з 1 грудня - 704 грн..

Редакція цього пункту до 11.05.2011 року передбачала, що для працівників, у яких посадові оклади менші ніж розмір мінімальної заробітної плати, посадові оклади (тарифні ставки) у штатному розписі установлюються на рівні мінімальної заробітної плати.

Виходячи з того, що за змістом п.16 Положення №839 розміри оплати праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до законодавства, тобто згідно з вимогами Постанови №1298, і цей розмір не міг бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, колегія суддів приходить до висновку, що розміри посадових окладів осіб, які були працевлаштовані на громадські роботи до Високопільської селищної ради на посади працівників 1 тарифного розгляду, повинні були визначатися на рівні мінімальної заробітної плати.

Високопільська селищна рада на підставі ч.3 п.16 Положення №839 могла виплачувати цим працівниками заробітну плату вище за мінімальну, але за власний рахунок і без компенсації такого перевищення центром зайнятості.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок ДФІ про завищення центром зайнятості на 1627,83 грн. витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату осіб, які були працевлаштовані на громадські роботи до Високопільської селищної ради на посади працівників 1 тарифного розгляду.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Високопільського районного центру зайнятості залишити без задоволення, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді