Номер провадження: 22-ц/785/2947/14

Номер справи місцевого суду: 505/4288/13-ц

Головуючий у першій інстанції Бондаренко Н.В.

Доповідач Луняченко А. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Луняченко А.В.

суддів Ісаєвої Н.В., Косогор Г.О.

при секретарі Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника державного підприємства «Одеська залізниця» на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Одеська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ДП «Одеська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з січня 1984 року працювала у ДП «Одеська залізниця» Пасажирському вагонному депо Одеса-Головна на посаді провідника пасажирських вагонів, а з грудня 2002 року начальником поїзду «пасажирського». Останній контракт, за яким позивачка працювала, №720 від 18 липня 2007 року, був продовжений додатковою угодою від 15 липня 2010 року до 20 липня 2013 року. У червні 2013 року, по закінченню чергової відпустки та терміну тимчасової непрацездатності, позивачка звернулася до начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна з заявою про подовження терміну дії контракту і тільки 04 липня 2013 року її попередили, що трудовий договір на умовах контракту продовжений не буде і позивачку буде звільнено 20 липня 2013 року. 19 липня 2013 року наказом №ЛВЧД-3-05/1259-ОС від 18 липня 2013 року ОСОБА_2 було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України на підставі закінчення строку дії контракту. Позивачка вважала, що її було звільнено з порушенням норм чинного законодавства.

У судовому засідання позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року позов було ОСОБА_2 було задоволено частково:

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника поїзда «пасажирського» вагонному депо Одеса-Головна, ДП «Одеська залізниця».

Стягнуто з державного підприємства «Одеська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 липня 2013 по 28 липня 2013 року у сумі 18 187 грн., а також моральну шкоду у сумі 5 000 грн.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга представником державного підприємства «Одеська залізниця», в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України, трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору підсудні районним судам. З заявою про вирішення трудового спору про звільнення з роботи відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися до суду в місячний строк з дня отримання копії наказу про звільнення.

Як пояснила у судовому засіданні позивач ОСОБА_2, вона хворіла, а тому

пропуск місячного строку для звернення до суду відбувся з поважних причин і його необхідно слід поновити.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу ЛВЧДК -3 -05/1259осс від 18 липня 2013 року, ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового контракту.

15 липня 2010 року з ОСОБА_2 було укладено додаткову контракту № 720 від 18 липня 2007 року, зі строком його дії 20 липня 2013 року.

Також, згідно повідомлення ЛЧВД -3 -14/1582 Державного підприємства «Одеська залізниця» від 04 липня 2013 року, начальника поїзду ОСОБА_2 було повідомлено, що у зв'язку із закінченням 20 липня 2013 року терміну дії контракту №720 від 17 липня 2007 року, контракт на новий термін продовжуватися не буде, тому договір буде припинено.

Приписами ч. 3 ст. 21 КЗпП України передбачено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права та відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфери і застосування контракту визначаються Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 23 КЗпП України, строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на визначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 9 ЗУ «Про залізничний транспорт» визначено, що перелік категорій працівників чи роботи, де може застосовуватися контрактна форма трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України. У Постанові КМ України № 764 від 15 липня 1997 року «Про затвердження переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які влаштовуються за контрактною формою договору» зазначено, що до вказаного переліку включена, зокрема, і посада провідника пасажирського вагону.

Згідно ст. 15 вказаного Закону, працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємці залізничного транспорту за контрактною формою трудового договору.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (п.п. 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. Таким чином, зі змісту наведеної правової норми вбачається, що двома обов'язковими умовами, за яких відбувається пролонгація трудового контракту, строк дії якого сплив, є лише подальше збереження між працівником та роботодавцем трудових відносин, та відсутність заперечень у сторін стосовно цього. Тобто у випадку, якщо трудові відносини були припинені між сторонами у день закінчення строку дії трудового контракту, волевиявлення працівника стосовно цього законодавством не вимагається, оскільки волю на укладення строкового трудового договору було виявлено особою при укладенні з роботодавцем контракту. Вказане також свідчить про те, що працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Крім того, ані позивачем, ані відповідачем контракту за №720 від 18 липня 2007 року суду надано не було, як такого, що у сторін не мається, і який також відсутній у відділі кадрів Державного підприємства «Одеська залізниця».

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ ЛВЧДК -3 -05/1259осс від 18 липня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового контракту, - у зв'язку із відсутністю контракту №720 від 18 липня 2007 року, та передчасним звільненням позивача, порушує права позивачки, а тому підлягає визнанню судом недійсним, а позивач підлягає поновленню на роботі на займаній раніше посаді.

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду_України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно довідки №1232, виданої Пасажирсиким вагоним депо Одеса - Головна від 01 жовтня 2013 року, середній заробіток позивачки складав 5 416,50 грн. Таким чином, середній заробіток з 19 липня 2013 року по 28 листопада 2013 року складає 18 187 грн. 81 копійку.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних інтересів призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, порушення нормального укладу життя та з дотриманням вимог ст.237-1 КЗпП України, визначив таке відшкодування у розмірі 5 000 грн.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, підлягає допуску до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає допуску до негайного виконання, оскільки положення п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України стосуються лише присудження працівникові виплати заробітної плати.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Судова колегія не приймає до уваги посилання у апеляційній скарзі представника державного підприємства «Одеська залізниця» на те, що роботодавець позивача попередив останнього 04 липня 2013 р. про звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, та п. «а» п. 17 зазначеного контракту, і 19 липня 2013 року позивачка звільнена, оскільки, як вважає апелянт, 20 липня 2013 року був неробочий день, і тому 19 липня 2013 року було найближчим робочим днем, що настає за неробочим.

Однак, з цим доводом судова колегія погодитись не може. Для того, щоб правильно визначити останній день роботи, тобто день звільнення, після закінчення строку трудового договору, слід чітко додержуватись вимог статті 241-1 КЗпП, якою встановлено, що строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, - строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, їх обчислюють із дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Найближчим робочим днем, що настає за 20 липня 2013 року - є 22 липня 2013 року, і саме у цей день позивачка мала бути звільнена на законних підставах.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що звільнення ОСОБА_2 було проведено незаконно і без дотриманням всіх норм трудового законодавства.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника державного підприємства «Одеська залізниця» - відхилити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий ______________________________________ А.В. Луняченко

Судді ______________________________________ Н.В.Ісаєва

______________________________________ Г.О. Косогор