АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/3587/14 Справа № 206/9107/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А.О. Доповідач - Петренко І.О.
Категорія 19\27
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ
09 квітня 2014 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Самарський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про стягнення 3% річних та інфляційних збитків,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 3% річних за користування грішми у розмірі 8330,50 гривень та інфляційні збитки у розмірі 10666,02 гривень (а.с.2-5).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 26 грудня 2005 року між ним та відповідачем був укладений договір поруки, за умовами якого позивач був вимушений сплатити ПАТ «УкрСиббанк» борг відповідача в розмірі 9720,83 доларів США.
5 березня 2010 року Самарським районним судом було ухвалено рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 83572,52 гривень. Однак, до даного часу відповідач борг позивачу не повернув , в зв»язку з чим позивач змушений звернутись з даним позовом до суду.
Заочним рішенням від 10 грудня 2013 року позовні вимоги були задоволені.
Стягнуто із ОСОБА_3 (і.н. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_2) 3% річних у розмірі 8330 грн. 50 коп. та 10666 грн. 02 коп. встановленого індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язання, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 229,40 грн., загалом 19225,92 грн.
За заявою відповідача ОСОБА_3 ухвалою суду від 30 грудня 2013 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с. 60).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення незаконне, необґрунтоване, ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що формально ОСОБА_3 добровільно зобов'язання зі сплати коштів за рішенням суду не виконував, проте не відмовлявся від його виконання іншим чином - шляхом примусового виконання органом державної виконавчої служби та зверненням стягнення на його нерухоме майно, чому сам сприяв, а тому відсутня вина ОСОБА_3 у тривалому невиконанні рішення суду. Відповідач вважає , що він довів факт вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання , в зв»язку з чим дані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Однак , з такими висновками погодитись не можна.
Так , судом першої інстанції встановлено, що 5 березня 2010 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська було ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнені сплачені за договором поруки кошти в сумі 82497,55 гривень, судовий збір в сумі 824,97, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 гривень, разом 83572,52 гривень. Дане рішення набрало законної сили 16 березня 2010 року (а.с.6-8).
Відповідно до довідки Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції станом на 10 вересня 2013 року №12110 заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 складає - 83572,52 гривень (а.с.9) , тобто заборгованість не зменшилась.
Згідно наданих матеріалів виконавчих проваджень виконавчий лист подавався двічі.
Виконавче провадження №27781209, яке було розпочате у 2010 році, було завершене на підставі заяви ОСОБА_2, у якій стягувач посилається на те, що вартість квартири у м. Орджонікідзе (оцінка - 29950 грн.) не погашає у повному обсязі всього боргу та посилається на необхідність звернення стягнення на 12 частину квартири по вул. Світанковій у м. Дніпропетровську (а.с. 131).
Натомість згодом було відкрито інше виконавче провадження №39930956 про стягнення тих же коштів постановою від 19.09.2013 року (а.с.69-74).
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат стягувача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами, належними до сплати стягувачеві.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права , якщо грошове зобов»язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Чинне законодавство не пов»язує припинення зобов»язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання , а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов»язань боржника та не виключає його відповідальності в наступному.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання.
Оскільки позивачем у справі наведений розрахунок індексу інфляції, де сума боргу помножена на індекс інфляції за прострочені місяці, сума боргу по інфляційним витратам складає на 13 вересня 2013 року 10666,02 гривень. Правильно позивачем визначено на вересень 2013 року і три відсотки річних в розмірі 8330,5 гривні.
На підставі ст. 88 ЦПК України, якою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, з відповідача слід стягнути на користь позивача 351 грн. 21 коп. на відшкодування судових витрат ( ар. сп. 1,162).
Керуючись ст..ст.303,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року - скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Самарський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про стягнення 3% річних та інфляційних збитків - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8330 грн. 50 коп. проценти за користування грішми та 10666 грн. 02 коп. інфляційні витрати та 351 грн. 21 коп. на відшкодування судових витрат.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Суддя