КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.11.2008                                                                                           № 37/316

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:            Верховця А.А.

          Тищенко  А.І.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Ємельянова Л.С. – юрист.

від відповідача – Кроль М.Б.. – юрист

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2008

 у справі № 37/316 (Кондратова І.Д.)

 за позовом                               Державний комітет України з державного матеріального резерву

 до                                                   ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                  стягнення 42892,72 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м.Києва від 29.09.2008р. року у справі№ 37/316  позов Державного комітету України з державного матеріального резерву до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" про стягнення 42892,72 грн. було задоволено повністю.

Не погодившись з  прийнятим рішенням, ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"  звернулося до суду  з апеляційною скаргою, просить його скасувати, посилаючись на те, що судом неповно зясовані всі обставини, що мають значення по справі, при прийнятті рішення порушені норми матеріального та процесуального права.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

24.12.1997          року на   виконання   розпорядження   КМУ   від   16.10.1997   року   N    1138 між Державним комітетом України по матеріальних резервах (на підставі постанови КМУ N 1041 від 30.06.2000 року , Указу Президента України N 603 від 07.08.2001 року Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного комітету України по матеріальних резервах) та Державною акціонерною енергогенеруючою компанією «Центренерго» (правонаступником якої є відповідач) укладено договір N 412/27.

За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався відпустити відповідачу з державного резерву в порядку тимчасового позичання 951 мли. природного газу по ціні 96 дол. США., за зберігання 1,8 дол. США, загальною вартістю 97,8 дол. США за 1000 куб. м.

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач зобов’язався повернути в термін до 01.06.1998          року до Державного резерву шляхом закачки до ПСГ
«Укргазпром» природний газ в обсязі 951 млн. куб. м або, як виняток,
розрахуватися іншими матеріальними цінностями по номенклатурі в
кількості та асортименті згідно узгоджених з комітетом цін та специфікацій.

Згідно п. 2.3 договору відповідач зобов’язався сплачувати на поточний рахунок позивача щомісячно 1,3 % від вартості поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2003 року у справі N 31/200 за участю тих же сторін, що і у даній справі, встановлено, що   позивачем   було передано відповідачу   з   Державного   резерву   949182000   м3 природного газу вартістю 187 488 497,94 грн.

Відповідач свої зобов'язання згідно договору N 412/27, не виконав та не повернув в термін до 01.06.1998 року до державного резерву 949182000 м3 тимчасово позиченого природного газу

Внаслідок чого Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до суду з позовом про стягнення з ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" на свою користь плату за позичання природного газу з урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 42892384,72 грн., розмір якої визначений за період з 01.05.2006 року по 16.07.2008 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового запозичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувач, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного бюджету, а також строки їх повернення.

У відповідності з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і розпорядження Кабінету Міністрів України N 1138 від 16.10.1997 року (на підставі якого був укладений договір N 412/27 від 24.12.1997), до 01.01.2023 року.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України N 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» лише при укладенні угоди про реструктуризацію заборгованості можливо стягувати плату за користування позичкою, з огляду на наступне.

У п. 4 постанови Кабінету Міністрів України N 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» відсутній імперативний припис обов'язкового укладання угод по реструктуризації боргу, проте наявність обов'язку укладання або переукладання таких угод є правовою основою регулювання механізму повернення позивачу природного газу до 01.01.2023 року на підставі добровільно узгоджених умов такого повернення.

Як вбачається з матеріалів справи підстави для припинення зобов’язань за договором N 412/27 від 24.12.1997 року, визначені у главі 19 ЦК УРСР (чинної на момент укладання спірної угоди і її дії), глави 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України, відсутні.

За таких обставин, господарські відносини між сторонами, що виникли з договір  № 412/27 від 24.12.1997 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України N 2045 від 28.12.2002 «Про погашення заборгованості          та впорядкування розрахунків підприємстві електроенергетики  з  Державним   комітетом  з  державного  матеріального резерву» продовжують діяти до 01.01.2023 року.

Також слід зазначити, що відповідно до ст.. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З огляду на викладене, заперечення відповідача викладені у апеляційній скарзі з цього приводу не приймаються судом до уваги.

Приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на  користь другої сторни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Отже, договір є підставою для виникнення зобов’язань, які відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов    не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.. 1048 ЦК україни позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до п. 2.3 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату на поточний рахунок позивача щомісячно 1,3 % вартості фактично поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою.

Відповідачем не надано суду доказів повернення відповідачем до державного резерву 949182000 м3 тимчасово позиченого природного газу, а отже у відповідності до норм чинного законодавства у нього існує обов'язок сплатити позивачу 1,3 % від вартості отриманого природного газу.

Відповідач не довів обставин зміни умов цього договору у порядку, визначеному законодавством.

Вартість природного газу, який знаходиться у відповідача у відповідності до договору N 412/27 становить 94728105,64 гри., що визнається та не оспорюється сторонами, а також підтверджується актом звірки заборгованості, який підписаний уповноваженими головами правління та головними бухгалтерами сторін.

В свою чергу розмір щомісячного платежу за природний газ становить 1231465,37 грн. (94728105,64 грн. X 1,3 %).

У зв’язку з порушенням справи про банкрутство ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (оголошення про порушення справи про банкрутство опубліковане в газеті „Урядовий кур’єр” від 08.04.2006р. №67) Держкомрезервом України 06.05.2006р. було направлено до господарського суду м. Києва заяву про визнання кредитором.

Отже розмір плати за позичання обчислюється за період з  01.05.2006 року по 16.07.2008 року. За розрахунком позивача термін користування природним газом з 01.05.2006 року по 16.07.2008 року становить 26 місяців 16 днів.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.

Згідно п.п. 12, 16 постанови КМУ «Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» після прийняття рішення про відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання Держкомрезерв забезпечує укладення договору з позичальником, в якому зазначаються умови та терміни відпуску (повернення) матеріальних цінностей, види забезпечення зобов'язань щодо своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей до державного резерву, а також інші необхідні умови. Розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесенням до нього відповідних змін.

Судом встановлено, що в договорі сторони погодили, що відповідач зобов'язався здійснювати оплату на поточний рахунок позивача щомісячно 1,3 % вартості фактично поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою (п. 2.3 договору).

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем природного газу в порядку тимчасового позичання з державного резерву, доказів здійснення відповідачем належної оплати за позичання матеріальних цінностей суду не було надано, то суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача відповідно вимог договору та абз. 3 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв», боргу по оплаті за позичання природного газу з державного резерву за період з 01.05.2006 року по 16.07.2008 року в розмірі 3271311 8,43 грн. відповідно до обгрунтованого розрахунку позивача (1231465,37 грн. X 26 місяців і 16 днів).

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі -1123514,83 грн. та інфляційні витрати в розмірі 9055751,46 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе,  що  вжила  всіх  залежних  від  неї заходів  щодо  належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, то суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, 1123514,83 грн. - три проценти річних від простроченої суми та 9055751,46 грн. - інфляційні витрати, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Таким чином, враховуючи викладене суд вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим  та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99,101, 103, 105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"  залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва  від  29.09.2008р.  по справі №37/316– без змін.

2.          Матеріали справи № 37/316 повернути Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Отрюх  Б.В.

 Судді                                                                                          Верховець А.А.

                                                                                          Тищенко  А.І.