Номер провадження № 22-ц/785/1380/14
Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С.
Доповідач Кравець Ю. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді - Кравця Ю.І.,
суддів: Мартинової К.П., Оверіної О.В.,
з участю секретаря судового засідання - Счастлівцевої Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Одеська міська рада, про визнання відмови суміжного землекористувача ОСОБА_4 щодо погодження меж земельних ділянок, розташованих у АДРЕСА_1 неправомірною, за апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_4 та третьої особи Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20.11.2013 року -
встановила:
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20.11.2013 року вказаний позов задоволено. Визнано відмову суміжного землекористувача ОСОБА_4 щодо погодження меж земельних ділянок, що розташовані у АДРЕСА_1 неправомірною, а також встановлено порядок виконання рішення суду. Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4 та представник третьої особи Одеської міської ради - ОСОБА_5 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками житлових будинків, що розташовані у АДРЕСА_1 відповідно, що підтверджується витягами КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2010 року (а.с. 5-6, т. 1). Зазначені будинки розташовані на земельних ділянках, які знаходяться у фактичному користуванні позивачів. Так, ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 30 червня 2010 року по справі №2-402/10, яка набрала законної сили 06.07.2010 року (а.с. 7-11), було затверджено мирову угоду, відповідно до якої, зокрема, ОСОБА_3 було виділено в користування земельну ділянку площею 0,0959 га, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0960 га.
Крім того, вказаною ухвалою суду було затверджено порядок користування між всіма співвласниками земельною ділянкою 0,2796 га по АДРЕСА_2, згідно «геодезичного вишукування зовнішніх меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2», проведеного приватним підприємством «Агентство АСПЕКТ» (а.с. 16, т. 1), що є невід`ємною частиною даної ухвали. ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0730 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується державний актом про право приватної власності на землю (а.с. 247-248). Суд враховав, що ОСОБА_4 оскаржувала вищевказану ухвалу суду від 30.06.2010 року в апеляційному порядку, посилаючись на те, що мировою угодою порушуються її права на в`їзд до гаража, позначеного літ. «П» на плані її земельної ділянки від 02.12.1991 року. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 апеляційним судом Одеської області 14 березня 2011 року було постановлено ухвалу (а.с. 173-176, т. 1), якою було закрито апеляційне провадження по справі. При цьому судом апеляційної інстанції в судовому рішенні було встановлено, що гараж, який належить ОСОБА_4 на праві власності згідно з рішенням Київського райвиконкому м. Одеси від 20.12.1991 року за №716 знаходиться за межами земельної ділянки, площею 2796,00 кв.м., яка була предметом розгляду по справі, під`їзд до гаражу знаходиться в загальному користуванні та земля належить Одеській міській раді, користування сторонами у справі земельною ділянкою площею 2796 кв.м. не може створювати ОСОБА_4 перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності майном.
З матеріалів справи встановлено, що проїзд до гаражу ОСОБА_6 через земельну ділянку, закріплену за домоволодінням по АДРЕСА_2, відсутній, в період з часу набуття позивачами права власності на домоволодіння і на час розгляду справи у суді, розмір вищевказаних земельних ділянок не змінився, а отже посилання відповідача на порушення її прав є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради з заявами про приватизацію земельних ділянок (а.с. 150, 162, т. 1). При цьому суміжні землевласники, зокрема ОСОБА_4 (а.с. 152, 165, т. 1), письмово погодили ОСОБА_3 межі земельної ділянки площею 0,0959 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 - межі земельної ділянки площею 0,0960 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
19.10.2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради з проханням направити документи для виконання землевпорядних робіт до Агентства «Аспект» (а.с. 156, 163, т. 1). В той же день ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ПП «Агентство «Аспект» договори №54/1/11/ІІ та №53/1/11/ІІ на виконання з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальних робіт з розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, відповідно (а.с. 158-160, 168-170, т. 1).
23.09.2011 року ОСОБА_6 надіслала до Директора ПП «Агентство «Аспект» заяву (а.с. 246, т. 1), в якій вона виклала умови, за яких вона згодна погодити межі вищевказаних земельних ділянок, які бажають приватизувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тобто по суті відкликала свої попередні заяви, як суміжного землевласника про погодження меж цих земельних ділянок.
Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що позивачі намагаються реалізувати своє право, передбачене ст. 116 ЗК України, на отримання у власність земельної ділянки. Для реалізації такого права встановлена відповідна процедура, у тому числі комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельної ділянки. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що погодження меж, від якого відмовляється ОСОБА_4, є обов'язковою умовою для визначення та відновлення меж земельних ділянок та передбачено земельним законодавством України, також акт погодження меж земельної ділянки є одним із документів необхідних для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, тому відмова ОСОБА_4 від підпису акту погодження меж земельної ділянки, порушує право землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому останнє підлягає захисту у спосіб, визначений позивачами. Колегія суддів вважає вказаний висновок районного суду, законним і обґрунтованим з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них. Статтею 198 ЗК Україна визначено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, що включають в себе погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. В судовому засіданні з достовірно встановлено і це не спростовано доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради з заявами про приватизацію земельних ділянок (а.с. 150, 162, т. 1). При цьому суміжні землевласники, зокрема ОСОБА_4 (а.с. 152, 165, т. 1), письмово погодили ОСОБА_3 межі земельної ділянки площею 0,0959 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 - межі земельної ділянки площею 0,0960 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, однак 23.09.2011 року ОСОБА_4 надіслала до Директора ПП «Агентство «Аспект» заяву (а.с. 246, т. 1), в якій вона виклала умови, за яких вона згодна погодити межі вищевказаних земельних ділянок, які бажають приватизувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тобто по суті відкликала свої попередні заяви як суміжного землевласника про погодження меж цих земельних ділянок, таким чином доводи апелянта ОСОБА_4, стосовно того, що суд не встановив, те що вона перешкоджає та порушує права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не обґрунтовані.
Доводи апелянта ОСОБА_4, що посилання суду на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 30 червня 2010 року, не може служити доказом встановлення меж земельної ділянки, так як даною ухвалою затверджена мирова угода про порядок користування земельною ділянкою, а не встановлення її межі, що до компетенції суду не відноситься, не обґрунтовані оскільки, згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, крім того вказана ухвала не встановлювала меж земельних ділянок, затверджувала порядок користування між всіма співвласниками земельних ділянок, згідно геодезичного вишукування зовнішніх меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 із зазначенням розміру ділянок, які відповідно оскаржуваного рішення не змінились. Аргументи апелянта ОСОБА_4, як на підставу скасування рішення, стосовно того, що судом першої інстанції не з'ясовано: чи надавалася земельна ділянка в тих межах, щодо яких заявлено позов, чи приймалося рішення органами місцевого самоврядування про надання дозволу на відведення земельної ділянки позивачам, чи виконувались землевпорядні роботи на спірних земельних ділянках ічи існує землевпорядна документація, є необґрунтованими так як судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до компетентних органів для виготовлення документів для реалізації своїх прав як землекористувачів, однак не змогли виготовити їх в повному обсязі, оскільки відповідач ОСОБА_6 чинить їм перешкоди, що й стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав. Посилання апелянта на те, що суд встановив межі земельних ділянок, чим вийшов за межі своєї компетенції, також є не обґрунтованими, оскільки рішенням суду меж земельних не встановлено, а визнано неправомірність дій відповідача щодо відмови у їх погодженні. Доводи апелянта - представника третьої особи стосовно порушення права Одеської міської ради в розпорядженні своїм майном на власний розсуд, є необґрунтованим, оскільки оскаржуване рішення суду не змінює власника спірного земельної ділянки та не встановлює порядку її використання, а лише надає позивачам право звернутися до компетентних органів Одеської міської ради, без погодження із відповідачем ОСОБА_4, тобто жодних прав Одеської міської ради не порушено. З цих же підстав не заслуговує на уваги аргумент апелянта ОСОБА_4, щодо незалучення Одеської міської в якості відповідача.
Окрім того колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення суду жодним чином не змінює розмір земельної ділянки відповідача ОСОБА_4, не передбачає обов'язку Одеської міської ради приватизації земельних ділянок, а лише надає право оформлення документів з приватизації земельних ділянок за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки суміжного землевласника ОСОБА_4, оскільки вона не правомірно перешкоджає позивачам в реалізації своїх прав.
Посилання апелянта та її представника на те, що ОСОБА_4 не перешкоджає позивачам у реалізації своїх прав на приватизацію, а тому відсутній спір, спростовується матеріалами справи та поведінкою в суді апеляційної інстанції, так ОСОБА_4 та її представник погодились ставити підпис в актах прийомки-передачі межових знаків на зберігання, однак згодом відмовились це робити.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Положенням ст. 217 ЦПК України, передбачено, що суд який увалює рішення, може визначити також порядок його виконання.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Одеська міська рада, про визнання відмови суміжного землекористувача ОСОБА_7 щодо погодження меж земельних ділянок, розташованих у АДРЕСА_1 - неправомірною, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та встановлення порядку його виконання. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилаються апелянти в скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Ураховуючи встановлене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 п. 1ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 209,303,307 ч.1 п.1, 308,314,315,319 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та третьої особи Одеської міської ради - відхилити. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20.11.2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Ю.І.Кравець Судді К.П.Мартинова О.В.Оверіна