ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2014 року 11:40 № 826/19790/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної Прокуратури України

про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітної плати

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача в якому просив:

- визнати незаконним наказ № 1592 ц від 14.11.2013 про звільнення його з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

- поновити його на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з моменту звільнення, тобто з 14.11.2013.

- стягнути з Генеральної Прокуратури України на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 9 127,20 грн.;

- зобов'язати відповідача внести точні та правдиві відомості у трудову книжку щодо його призначень у структурних підрозділах Генеральної прокуратури України;

- негайно допустити до виконання своїх службових обов'язків на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом в.о. Генеральної прокуратури України Білоуса В. від 14.11.2013 року № 1592 позивача було звільнено 14 листопада 2013 року із займаної посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. Як підставу видачі наказу зазначено заяву ОСОБА_1 Позивач вважає зазначений наказ незаконним, посилається на те, що заява про звільнення була складена позивачем при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску, у тексті заяви не зазначено з якої дати слід припинити трудовий договір за угодою сторін. Відтак, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати вказаний наказ про звільнення та поновити його на займаній посаді.

Вказує, що звільнятися за угодою сторін саме 14.11.2013 він наміру не мав і взаємної згоди для прийняття такого рішення сторонами досягнуто не було, з огляду також на те, що фактично він був весь час по дату отримання трудової книжки (18.11.2013) перебував у трудових відносинах із відповідачем. Дату звільнення у заяві від 14.11.2013 він не зазначав, оскільки день його звільнення взагалі не обговорювався. Відповідач не забезпечив всіх прав працівника при звільненні, тому звільнення відповідачем ОСОБА_1 проведено не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а оскаржуваний наказ прийнято необґрунтовано, що є порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

В судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. У своїх запереченнях посилається на те, що позивачем була подана особиста письмова заява з проханням звільнити його з займаної посади. Відповідач в особі в.о. Генерального прокурора України погодився з висловленою пропозицією, відтак, сторони досягли угоди про припинення трудового договору і, відповідно, керуючись п. 1 ст. 36 КЗпП України Генеральною Прокуратурою України був прийнятий наказ № 1592 ц від 14.11.2013р. Наказ Генеральної Прокуратури України № 1592 ц від 14.11.2013р про звільнення ОСОБА_1 на підставі його заяви, яка була подана добровільно, без будь-якого примусу.

Вважає оскаржуваний наказ Генеральної Прокуратури України № 1592 ц від 14.11.2013р таким, що винесено з дотриманням норм чинного законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Судом у якості свідка допитано начальника кадрового відділу ОСОБА_3, який повідомив суду, що до нього надійшла заява позивача про звільнення за угодою сторін з 14.11.2014 року, у зв'язку із чим і прийнято оскаржуваний наказ. Позивач трудову книжку у день звільнення не забрав, тому 15.11.2014 року йому направлено листа з повідомленням щодо необхідності отримання останньої.

Ухвалою суду від 25 лютого 2014 року провадження у справі зупинялося до 31.03.2014 року для примирення сторін.

Ухвалою суду від 31.03.2014 року провадження у справі поновлено, примирення між сторонами не досягнуто.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.08.1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

11.12.2012 року Позивача призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах Першого слідчого відділу слідчого управління Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури Рівненської області.

07.10.2013 Позивача переведено на посаду слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 14 листопада 2013 року № 1592 ц звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Підставою для прийняття зазначеного наказу зазначено рапорт позивача.

Не погодившись з зазначеним наказом, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає наступне.

Оцінюючи правомірність рішення та дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України призначає і звільняє з посад працівників Генеральної прокуратури України.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 28.10.2013 року № 93 «Про розподіл обов'язків між керівниками Генеральної прокуратури України» обов'язки Генерального прокурора України у разі його відсутності виконує перший заступник або один із заступників Генерального прокурора України згідно з наказом.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до частини 3 статті 23 Кодексу Законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

За змістом вказаної норми при домовленості між працівником і уповноваженим органом про припинення трудового договору за п.1ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами, анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді обох сторін.

Суд зауважує, що припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. Отже, стороною, що ініціює звільнення за згодою сторін, може бути як працівник, так і роботодавець. Тобто ініціювати звільнення може також роботодавець, при чому законодавство не вимагає обов'язкового оформлення письмового документа, що ініціює звільнення, а тому ініціатива щодо звільнення може бути висловлена роботодавцем іншій стороні усно. Оформлення письмового повідомлення роботодавця про ініціацію розірвання трудового договору за згодою сторін є бажаним, але не обов'язковим.

Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14.11.2013, останній просив припинити трудовий договір за угодою сторін з 14.11.2013 року (а.с. 39).

За наслідком отриманої заяви позивача, відповідач погодився на звільнення позивача саме за цією підставою та з вказаної дати, у зв'язку з чим було видано наказ від 14.11.2013 року № 1592 ц, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Отже, судом встановлено, що виходячи з заяви від 14.11.2013 та наказу від 14.11.2013 № 1592ц, сторони домовилися про усі істотні умови, з якими закон пов'язує можливість припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Також, при ознайомленні з наказом, що відбулося 14.11.2013 року, ОСОБА_1 зробив власноручний підпис на звороті наказу «Ознайомлений, згоден, 14.11.2013 року» (а.с.41).

Тому твердження позивача про відсутність домовленості щодо дати припинення трудового договору саме з 14.11.2013 суд вважає безпідставними.

При цьому, не зазначення на заяві від 14.11.2013 резолюції работадавця «до наказу» не змінює характер спірних правовідносин, оскільки останнім прийнято наказ та ознайомлено з ним позивача.

Також судом встановлено, що позивачу у приміщенні Головного управління кадрового забезпечення та внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України при ознайомленні з наказом про звільнення запропоновано особисто отримати трудову книжку.

Згідно акту від 14.11.2013 року щодо видачі трудової книжки ОСОБА_1, позивач відмовився отримувати трудову книжку в даний момент. Своє рішення мотивував тим, що йому необхідно ще вирішити службові питання з керівництвом Головного слідчого управління, а тому трудову книжку отримає в інший, зручний для себе, час.

Згідно ксерокопії повідомлення про вручення поштового відправлення, що наявне в матеріалах справи, 15.11.2013 року на адресу позивача направлено лист від 15.11.2013 року № 11-1181 вих-13 щодо прибуття до Генеральної прокуратури України для отримання трудової книжки.

Згідно ксерокопії конверту, вказане поштове відправлення повернулося на адресу відповідача із відміткою відділу поштового зв'язку про причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що трудову книжку позивач отримав 18.11.2013 року, згідно запису в книзі видачі трудових книжок.

З огляду на вказане, суд погоджується із доводами відповідача, що саме з вини ОСОБА_1, а не Генеральної прокуратури України, здійснено затримку видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до начальника відділу кадрів з проханням виправити виниклу ситуацію (а.с. 31), та після 14.11.2013 року ОСОБА_3 питання щодо повернення трудової книжки не ставив, а навпаки, мав намір допомогти, підшукував посаду позивачу в інших структурних підрозділах ГПУ (а.с. 55).

Щодо невнесення до трудової книжки позивача даних наказу Генерального прокурора України від 07.10.2013 № 1151-ц щодо переведення позивача на посаду слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, під час розгляду справи дану помилку усунуто, відповідачем внесено запис у трудову книжку позивача щодо переведення позивача наказом від 07.10.2013 № 1151-ц на посаду слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Доводи позивача про порушення здійсненні при оформленні оскаржуваного наказу та листа від 15.11.2013 року № 11-1131 вих-13, прийняті судом до уваги, але не спростовують наявність згоди сторін на припинення трудових відносин, а тому не впливають на законність прийнятого наказу про звільнення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій