Справа № 653/3106/13-ц
Провадження № 2/653/102/14
РІШЕННЯ
іменем України
"08" квітня 2014 р.
Генічеський районний суд Херсонської області в складі
головуючого судді Берлімової Ю.Г.
за участю секретаря Харченко Е.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю квартири,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що з 01 березня 2003 року по 17 липня 2007 року він мешкав в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. 06 лютого 2004 року він придбав за власні кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. В свою чергу відповідачка придбала на своє ім'я двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Після розлучення, яке відбулося 17 липня 2007 року, він запропонував відповідачці звільнити його квартиру, оскільки він бажає перевезти туди свого хворого сина, який не може з відповідачкою проживати на однієї площі, оскільки вона провокує сина на конфлікти, та пересититися у належну їй квартиру, на що остання відмовляється це робити. В зв'язку з чим він змушений звернутися до суду, з позовом про виселення відповідачки з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 до двокімнатної квартири АДРЕСА_2, яка належить відповідачці на праві приватної власності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зменшив позовні вимоги, оскільки як стало відомо відповідачка дійсно придбала за власні кошти двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, але оформила її на свою доньку ОСОБА_3, яка має двох неповнолітніх дітей і ніде не працює, інших коштів на придбання житла в м. Генічеську не має. Таким чином, відповідачка сама погіршила свої житлові умови, оформивши договір купівлі-продажу квартири на свою доньку і тому вона підлягає лише тільки виселенню з належній йому однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю однокімнатної квартири АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 березня 2003 року та під час шлюбу 06 лютого 2004 року придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу по обоюдній згоді оформили на ОСОБА_1. На теперішній час ОСОБА_1 хоче її висилити зі спірної квартири, мотивуючи це тим, що придбав дану квартиру на особисті кошти, що не відповідає дійсності, в зв'язку з чим, вона змушена звернутися до суду з даними позовними вимогами, просить спірну квартиру визнати їх спільною сумісною власністю, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 наполягають на задоволенні зменшених позовних вимог, посилаючись на підстави викладені в позові, а також
на докази досліджені в судовому засіданні та покази свідків, які підтвердили той факт, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру на власні кошти. Зустрічний позов відповідачки ОСОБА_2 не визнали в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 первісний позов ОСОБА_1 не визнали в повному обсязі, на задоволенні свого позову наполягають, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та докази досліджені в судовому засіданні та покази свідків, наполягаючи на тому, що спірна квартира придбана за час шлюбу та на спільні кошти подружжя, внаслідок чого є їх спільною сумісною власністю.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи приходить до наступного.
Згідно ст.ст. 3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 березня 2003 року по 17 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу 06 лютого 2004 року придбали квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу якої оформили на чоловіка ОСОБА_1 (а.с. 7-8).
17 липня 2007 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний (а.с.9), але до теперішнього часу вони зареєстровані та проживають на одній площі в спірній квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення
домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини,чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
З цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя з такою презумпцією і звернення до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, на ньому лежатиме тягар доказу протилежного.
Презумпцію спільності майна можуть спростувати докази в тому числі і про придбання речі за рахунок коштів, одержаних від продажу особистого майна.
Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні не довели, що спірна квартира придбана ним за особисті кошти, належних та неспростовних доказів на обґрунтування своїх вимог не надали.
Так, посилання позивача на те, що він продав належну йому квартиру АДРЕСА_8 в 2003 році та за ці кошти придбав спірну квартиру, спростовується витребуваним судом за його запитом договором дарування від 30 жовтня 2003 року, згідно якого він ОСОБА_1 подарував вищезгадану квартиру ОСОБА_7 (а.с. 68).
При цьому суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передавти в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Крім того, ствердження позивача, про те, що він за довіреністю отримував за колишню дружину грошові кошти в відділенні ощадбанку, на які утримував теперішню дружину
ОСОБА_2 та себе, а також використав їх для придбання спірної квартири, також нічим не доведені.
Ухвалою суду від 12 лютого 2014 року (а.с. 42) була витребувана дана інформація, але Генічеське відділення АТ «Ощадбанк» без даних необхідних для ідентифікації клієнта (вкладника), а саме: паспортні дані та/або довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру та/або номер рахунку та/або номер вкладу та реквізити договору на відкриття рахунку таку інформації надати не може, позивач та його представник суду її не надали та судом вичерпані всі можливості для отримання даної інформації.
На доведення своїх вимог позивач ОСОБА_2 та його представник представили суду лише покази свідків, які суд оцінює критично та не приймає як належний доказ, виходячи з наступного.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснили, що є добрими знайомими ОСОБА_1 та в курсі придбання ним спірної квартири: в 2002 -2003 роках, точної дати не пам'ятають, він продав належну йому квартиру та придбав за ці кошти спірну квартиру, в якій на теперішній час вони проживають, при чому він самостійно добудував прибудову до неї, ніякого відношення до придбання та добудови даної квартири відповідачка ОСОБА_2 не має, вона взагалі з'явилася пізніше. При чому свідки не змогли пояснити коли ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_2 та коли вони почали вести спільне господарство та проживати в даній квартирі.
Дані покази спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме договором дарування попередньої квартири.
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які підтвердили той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом в цій спірній квартирі, разом вели господарство, мали дужі добрі сімейні стосунки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 не довів суду того, що спірну квартиру він придбав за особисті кошти.
Навпаки, суд приходить до висновку, що спірна квартира придбана сторонами в період зареєстрованого шлюбу, під час сумісного проживання та ведення спільного господарства та є спільною сумісною власності сторін відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, що в судовому засіданні позивачем не спростовано.
Тому, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спірної квартири їх спільною сумісною власністю.
Стовно обґрунтувань позивача щодо позовних вимог про виселення відповідачки зі спірної квартири то суд приходить до наступного.
Зміст статті 109 Житлового кодексу України передбачає виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом, може проводиться добровільно або в судовому порядку, з одночасним наданням іншого постійного жилого приміщення.
Стаття 116 Житлового кодексу України передбачає, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, в тому числі систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших
заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Так, в судовому засіданні позивач та його представник на обґрунтування своїх вимог щодо виселення відповідачки зі спірної квартири посилаються на те, що відповідачка в добровільному порядку не звільняє спірну квартиру, а він бажає перевести свого хворого сина, який жодним чином не може знаходиться в одному приміщенні з відповідачкою, оскільки вона провокує сина на конфлікти, завдяки чому у нього відбувається нервовий зрив і він вимушений тримати його в спеціальній лікарні.
Але, жодного доказу того, що відповідачка систематично порушує правила сумісного проживання з іншими співмешканцями даної житлової площі, що роблять неможливе сумісне їх проживання, позивачем не надано, так саме і те що до неї з приводу цього застосовувалися заходи громадського впливу, які виявилися безрезультатними, також доказів суду не представлено.
Крім того, посилання позивача на те, що відповідачка, самостійно погіршила свої житлові умови тим, що здійснила продаж власної квартири в м. Запоріжжя та за ці кошти придбала
квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 39-40) та оформила на свою доньку, при чому вони до цього домовилися про те, що кожний продає свої квартири та придбає за власні кошти інші, кожний сам собі, нічим не підтверджено та спростовується дослідженими доказами в судовому засіданні.
Шлюбний договір, який врегульовує майнові та інші питання подружжя між ними не укладався.
Крім того, враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що дана спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, то підстав виселення відповідачки з неї не має, оскільки фактично спірна квартира належить їй на праві спільної сумісної власності та ніхто не може бути позбавлений права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача щодо виселення відповідачки зі спірної квартири, тому позовні вимоги за таких обставин задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 63 Сімейного кодексу України, ст.ст. 109, 116 Житлового кодексу України, ст.ст. 368, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 61 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення - залишити без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю квартири - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 20,1 кв.м., загальною площею 35,3 кв.м. спільною сумісною власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за сплату судового збору в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Ю. Г. Берлімова