№2-69/13

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

Головуючого: судді - Кравченко Н.О.,

при секретарі - Гусевій К.І., Савченко Є.О..,

розглянувши зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання, визнання особистою приватною власністю майна, яке набуто під час окремого проживання, за участю третьої особи: ОСОБА_3, суд -

В С Т А Н О В И В :

31 жовтня 2011 року позивачка ОСОБА_2 за первісним позовом звернулась до суду з позовом до відповідача про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою суду провадження у справі було залишено без розгляду. Ухвала не оскаржена, набрала чинності.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, який був прийнятий судом до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом перебував у шлюбі з відповідачкою за зустрічним позовом з 23.04.1988 р. до 09.09.2010 року. Сторони проживали разом та вели спільне домашнє господарство лише з 23 квітня 1988 року до 17 жовтня 2006 року. З 17 жовтня 2006 року сторони не проживали разом, що підтверджується актами про не проживання від 06.02.2012 року, від 04.02.2012 року. За час спільного проживання позивачем та відповідачем за зустрічним позовом була нажита квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 / том І а.с. 109-116/

У шлюбі народжений син,- ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 09.09.2010 року за справою 2-3415/2010 був задоволений позов відповідача про розірвання шлюбу.

Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що у 2008 році ним та відповідачем за зустрічним позовом було отримано кредит у ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 27 616,00 доларів США за кредитним договором, за яким позичальником виступив позивач за зустрічним позовом. Отримані грошові кошти були поділені між позивачем та відповідачем за зустрічним позовом, про що свідчить її згода на отримання кредиту. Але зобов'язання за кредитним договором щодо повернення запозичених коштів виконувалися виключно позивачем за зустрічним позовом, яким було сплачено 37 306,00 доларів США, в зв'язку із чим позивач за зустрічним позовом вважає, що сума боргу відповідача за зустрічним позовом перед ним становить 18 653,00 доларів США, що дорівнює 148 988, 97 грн. Квартира за адресою: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 була подарована позивачу за зустрічним позовом його матір'ю - ОСОБА_4 та не є об'єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю позивача за первісним позовом. Автомобіль Ceed Kia, НОМЕР_1 був придбаний позивачем за зустрічним позовом після припинення фактичних шлюбних відносин, за запозичені позивачем за зустрічним позовом кошти за кредитним договором

В зв'язку із чим позивач за зустрічним позовом просив суд:

- встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 17 жовтня 2006 року по 09 вересня 2010 року у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 на 1/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль Ceed Kia, НОМЕР_1;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- покласти на ОСОБА_2 обов'язок компенсувати ОСОБА_1 ? частку сплаченого ним боргового зобов'язання за кредитним договором LGK0GA00000000029 від 15 квітня 2008 року в сумі 18 653,00 доларів США, що дорівнює 148 988, 97 грн.

- Стягнути судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3219 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 5000 грн.

Позивач за зустрічним позовом в судове засідання не з'явилася, був належним чином повідомлена про час та дату слухання.

Представник позивача за зустрічним позовом в судове засідання не з'явилася в судовому засіданні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та відмовилася від вимог щодо п. 7 позовної заяви. Відповідач та його представник проти задоволення первісного позову заперечували, просили задовольнити зустрічний позов.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 16 грудня 2013 року залишено без розгляду

Відповідачка за зустрічним позовом з позовними вимогами не погодилась, надала письмові заперечення.

Третя особа, ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату слухання.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1,2 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно ч.4, 5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В судовому засіданні не встановлено домовленості між сторонами щодо поділу спільного сумісного майна.

З 23.04.1988 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народжена дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 09.09.2010 року за справою 2-3415/2010 був задоволений позов відповідача про розірвання шлюбу.

Як встановлено судом сторони проживали разом та вели спільне домашнє господарство лише з 23 квітня 1988 року до 17 жовтня 2006 року. З 17 жовтня 2006 року сторони не проживали разом, що підтверджується актом про не проживання від 06.02.2012 року та актом про не проживання від 04.02.2012 року, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Щодо вимог про визнання права власності на 1/3 частку квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, то суд відмовляє у вказаних вимогах як за зустрічним позовом, виходячи з наступного.

Під час шлюбу позивачем та відповідачем була приватизована квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 51,2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 03 червня 1996 року /а.с. 8/ що приватизована між позивачем, відповідачем та їх сином у рівних частинах.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

У силу ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок реєстрації затверджено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року і який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Сторонами не доведено, що вказане право власності на спірну квартиру зареєстровано належним чином, а також за своєю правовою природою не є спільним сумісним майно, а спільним частковим майном.

Судом встановлено, що квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 була подарована позивачу за зустрічним позовом його матір'ю - ОСОБА_4 та не є об'єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю позивача за первісним позовом.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, щодо складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК)

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

Відповідно до ст. 16 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Ст.57 СК України визначено перелік об'єктів особистої власності, одним з яких є майнові права отримані одним з подружжя за час перебування у шлюбі на підставі договору дарування.

Таким чином, чинне законодавство України, що регулює як загальні відносини права власності, так і норми спеціального законодавства, що регулюють відносини у сфері майнових відносин подружжя, не передбачають такої підстави для визнання особистою власністю майна яке за своїм правочинним походження є таким, й ніким не оспорюється.

Отже, вказана норма містить імперативний припис щодо визначення об'єктів особистої власності одно з подружжя.

Тому суд вважає, що вказана квартира не є об'єктом спільного майна подружжя, а є особистим майно ОСОБА_1 , право власності на яку ніким не оспорюється, тому суд відмовляє у задоволені вказаної вимоги.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 17 жовтня 2006 року по 09 вересня 2010 року у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин, суд задовольняє вказані позовні вимоги, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення свідків, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 17 жовтня 2006 року по 09 вересня 2010 року, оскільки вказані вимоги є обґрунтованими, та такими що базується на фактичних обставинах.

Суд встановив, що з жовтня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинили шлюбні відносини, мешкали окремо, вели власну підприємницьку діяльність, не мали спільного бюджету та спільного господарства.

ОСОБА_2 зареєстровано як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_3 / том І а.с. 7/.

ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу - підприємця за адресою: АДРЕСА_1, / том І а.с. 7/.

Судом були допитані свідки які підтвердили доводи позивача.

Факт припинення шлюбних відносини ОСОБА_2 не спростовано, й доказами не підкріплено протилежне /а.с.119-120/.

Щодо права власності на транспортний засіб Ceed Kia, НОМЕР_1, на який претендує позивач за зустрічним просить визнати вказаний автомобіль його особистою приватною власністю, то суд, та задовольняє в цій частині вимоги ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 22, 23, 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 72 СК України та ст. 372 ЦК України. При цьому необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства. Відповідно до положень статей 57, 61СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Відповідно до норм ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснив, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином, суд визнає особистою приватною власністю ОСОБА_1 транспортний засіб Ceed Kia, НОМЕР_1.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про покладання на ОСОБА_2 обов'язок компенсувати ОСОБА_1 ? частку сплаченого ним боргового зобов'язання за кредитним договором LGK0GA00000000029 від 15 квітня 2008 року в сумі 18 653,00 доларів США, що дорівнює 148 988, 97 грн.

Як встановлено вище, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 однією з позовних вимог поставив питання про визнання шлюбних відносин припиненими у зв'язку з окремим проживанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 17 жовтня 2006 року по 09 вересня 2010 року, та протягом усього судового розгляду справи всіляко доводив вказане, залучаючи низку письмових доказів, пояснень свідків.

Судом встановлено, що у ОСОБА_1 виникли боргові зобов'язання за договором LGK0GA00000000029 від 15 квітня 2008 року, укладеним з ПАТ «Приватбанк». Наразі вказаний договір є виконаний, заборгованість погашена достроково / том І а.с. 124-136/.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК)

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї , то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За час шлюбу подружжя може нажити не тільки активні майнові права, але й фінансові зобов'язання, проте позивач за зустрічним позовом наполягає в своїх вимогах, що в той час /2006-2010 роки/ подружжя було фінансово-незалежне один від одного, мали власні бюджети, та діяли в грошових питаннях самостійно.

Суд критично оцінює пояснення позивача за зустрічним позовом про те, що вказаний договір було укладено в інтересах сім'ї, і той факт, що частина вказаних кредитних коштів була ОСОБА_1 передана ОСОБА_2

Суду не надано належних доказів, що кредитні кошти після укладання договору були отримані частково ОСОБА_2

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог, за необґрунтованістю.

Сторонами суду не було надано доказів у підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду даної справи судом, тому на день розгляду справи дійсна вартість спірного майна суду невідома та сторонами не доведена. Враховуючи зазначені обставини, а також те, що сторони не дійшли згоди щодо отримання одним та сплату іншим грошової компенсації за частку у спільному майні, у зв'язку з чим вказані кошти на депозит суду не зараховані, суд позбавлений можливості провести поділ майна у натурі, і вважає необхідним провести поділ спільного майна подружжя виключно в межах заявлених позовних вимог, що не позбавляє права сторони на повторне звернення до суду з метою визнання ідеальних часток подружжя у спільному майні, або з його реальним поділом у натурі, що є у спільній сумісній або частковій власності сторін.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що первісні та зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує с другій стороні понесені нею документально підтверджені судові витрати

Позивачем за зустрічним позовом заявлена вимога про стягнення вартості оплаченої ним правової допомоги у сумі 5000 грн. Суд відмовляє у задоволенні вказаної вимог за необґрунтованістю у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи фінансового документу, що підтверджує оплату.

Стосовно судового збору сплаченим позивачем ОСОБА_1 в сумі 3219 грн., то враховуючи, що позивачем заявлено п'ять позовних вимог, судом з яких задоволено дві, тому суд стягує з відповідачки ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1287 грн. 60 коп. /3219 грн. поділені на 5 вимог, та помножені на 2 задоволені вимоги / пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі Постановою № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 60, 72 СК України, ст.ст. 15, 16, 183, 256, 260, 267, 316, 317, 319, 355, 356, 364, 365, 372 ЦК України, ст.ст. 10, 57-61, 88, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання, визнання особистою приватною власністю майна, яке набуто під час окремого проживання, за участю третьої особи: ОСОБА_3, - задовольнити частково.

Встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 17 жовтня 2006 року по 09 вересня 2010 року у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 транспортний засіб Ceed Kia, НОМЕР_1

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1287 / одну тисячу двісті вісімдесят сім/ грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського району м. Луганська шляхом подачі протягом 1О днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Н.О. Кравченко