Номер провадження: 22-ц/785/1399/14

Номер справи місцевого суду: 2-113/11

Головуючий у першій інстанції Погорєлова І.В.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого судді Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19 березня 2013року по справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

06 квітня 2006року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до Іванівського районного суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивачі вказали, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було укладено договір про спільну діяльність без створення окремо юридичної особи, предметом та метою договору про сумісну діяльність було спільне виготовлення столярних виробів. Факт існування договору про спільну діяльність позивачі підтвердили договором оренди частини будівлі молочного корпусу Іванівського ринку «Привоз».

Позивачі вказали, що для досягнення мети договору про спільну діяльність використовували спільно з відповідачем придбане майно, яке складалося з деревооброблювальних станків та електроінструментів.

17 лютого 2000року між позивачем, відповідачем та Іванівським ринком «Привоз» був укладений договір оренди будівлі молочно корпусу Іванівського ринку «Привоз» та складу з метою здійснення спільної діяльності виготовлення столярних виробів.

04 серпня 2005року ОСОБА_4 одноособово уклав новий договір оренди частини будівлі молочного корпусу Іванівського ринку «Привоз» та частини складу, про що позивач ОСОБА_2 вказав, що дізнався пізніше, але орендну плату вносили спільними коштами, що підтверджується квитанціями.

Позивачі стверджували, що 23 лютого 2006року ОСОБА_4 без відома ОСОБА_2 , порушуючи умови договору про спільну діяльність, вивіз належні на праві спільної власності деревооброблювальні станки, електроінструменти з орендованої частини будівлі молочного корпусу Іванівського ринку «Привоз» та складу, і завіз частину цього майна до свого будинку.

Позивачі просили поділити майно, що є у спільній частковій власності, виділивши собі 1/2 частину майна загальною вартістю 9750грн., а ОСОБА_4 виділити майно загальною вартістю на суму 11220грн., зобов'язати ОСОБА_4 сплатити грошову компенсацію у сумі 1650грн., заборгованість у розмірі 600грн. і моральну шкоду у розмірі 1700грн., та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 1700грн.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, заперечував про укладення договору з ОСОБА_2 про спільну сумісну діяльність та вважав, що договір оренди не може підмінювати договір про спільну діяльність, що між ним і ОСОБА_2 фактично виникли трудові відносини, позивач ОСОБА_2 працював у нього в період з 27 березня 2002р. по 30 вересня 2003р. найманим працівником, що підтверджується відповідним договором.

Справа тривалий час розглядалася Іванівським районним судом, направлялася для розгляду до Великомихайловського районного суду, але ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2010року було скасовано ухвалу Іванівського районного суду від 14 грудня 2009року про передачу справи до Великомихайловського районного суду з направленням справи для розгляду по суті Іванівським районним судом (том 1 а.с.373-374).

Ухвалою Іванівського районного суду від 29 вересня 2010року провадження по справі було зупинено до вирішення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 (том 1 а.с.382).

Ухвалою Іванівського районного суду від 07 травня 2012року провадження у справі було відновлено (том 1 а.с.393).

Рішенням Іванівського районного суду від 19 березня 2013року у задоволені позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна та відшкодування моральної шкоди було відмовлено (том 1 а.с.444-446).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом не були враховані усі обставини по справі, які мають значення при вирішенні спору та суд безпідставно відмовив у задоволені позову (том 1 а.с.449-454, 461-464).

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовивши ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали відповідні докази на підтвердження свого позову, що між сторонами не виникли правовідносини щодо укладення договору про спільну діяльність та вимоги позивачів про поділ майна, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди є необґрунтованими, недоведеними та такими, що заявлені без достатньої правової підстави.

Судова колегія повністю погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, який відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Так, позивач ОСОБА_2 стверджував, що між ним та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір про спільну діяльність без створення окремої юридичної особи, предметом та метою договору про сумісну діяльність було спільне виготовлення столярних виробів, що факт існування договору про спільну діяльність підтверджується договором оренди частини будівлі молочного корпусу Іванівського ринку «Привоз».

Однак, суд першої інстанції вірно вказав, що з таким твердження позивача не можливо погодитися, оскільки відповідно до вимог ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Позивачі не надали суду першої та суду апеляційної інстанції доказів щодо укладення договору про спільну діяльність без створення окремої юридичної особи, предметом та метою якого було спільне виготовлення столярних виробів. Зазначена обставина є не підтвердженою, не обґрунтованою та недоведеною.

Суд першої інстанції також вірно вказав, що договір оренди майна не є доказом існування договору про спільну діяльність без створення окремої юридичної особи, так як це є припущенням позивачів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_4, як підприємцем, існували трудові відношення ще в період 2002р., що вбачається з копії трудового договору між працівником і фізичною особою, укладений 27 березня 2002р., згідно якого ОСОБА_2, як працівник, виконував столярні вироби, що також ні є доказом про укладення договору про спільну діяльність.

Позивачем ОСОБА_2 не було надано відповідних доказів відносно придбання майна для здійснення спільної діяльності з відповідачем ОСОБА_4, відсутні дані про вартість переліченого в позовній заяві майна.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.1 ч.І ст.214 ЦПК України одним із основних питань, які з'ясовує суд при винесенні рішення, це чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Позивачі не надали суду першої інстанції та апеляційної інстанції доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19 березня 2013року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Сидоренко І.П.

Судді Погорєлова С.О.

Цюра Т.В.