ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2014р. Справа № 876/3549/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Сапіги В.П.,

судді Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області, м.Червоноград Львівської області

на постанову Червоноградського міського суду Львівської області від 30.06.2011р. у справі №2а-371/11

за позовом ОСОБА_1, м.Червоноград

до управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області, м.Червоноград Львівської області

про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії "дитині війни",-

ВСТАНОВИВ:

03.03.2011р. ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом, просила визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області здійснити перерахунок та виплачувати на її користь підвищення до пенсії "дитині війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період починаючи з 01.07.2010р. та надалі, з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 25.05.2011р. позовні вимоги за період з 01.07.2010р. по 03.09.2010р. залишено без розгляду, відповідно до ст.99, 100 КАС України.

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 30.06.2011р. у справі №2а-371/11 позовну заяву задоволено; визнано дії відповідача протиправними; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії "дитині війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 03.09.2010р. по 03.03.2011р. та надалі, з урахуванням вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням фактично проведених виплат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; постанову звернено до негайного виконання.

Відповідач: управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області з таким рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу відповідач мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах, передбачених Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків; законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії "дітям війни".

З урахуванням вимог ч.8 ст.183-2 та п.3 ч.1 ст.197 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів:

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Задоволюючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, тому має право на встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії.

Між тим, на думку колегії суддів, вірно вирішивши справу по суті, суд першої інстанції допустив помилкове застосування вимог процесуального закону, що стверджується наступним.

Безспірно встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус "дитини війни", відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) останній має право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо здійснення нарахування та виплати йому недоплаченого підвищення до пенсії як "дитині війни", що заявлені в межах шестимісячного строку позовної давності, встановленого ст.99 КАС України, починаючи з 03.09.2010р. підлягають задоволенню, оскільки Законами України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", "Про Державний бюджет України на 2011 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинено. Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", "Про Державний бюджет України на 2011 рік", розміри державних соціальних гарантій на 2010, 2011 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цими Законами та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010, 2011 роках повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії "дітям війни".

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.

Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 183-2, 195, 197, 198, 200, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Червонограді Львівської області задоволити частково.

2.Постанову Червоноградського міського суду Львівської області від 30.06.2011р. у справі №2а-371/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

3.На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити зазначену постанову суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

4.В іншій частині постанову Червоноградського міського суду Львівської області від 30.06.2011р. у справі №2а-371/11 залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст.183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя В.П. Сапіга

Суддя Р.Б. Хобор