Справа № 1019/1157/12 Головуючий у І інстанції Потоцький В.В.

Провадження № 22-ц/780/47/14 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко

Категорія 50 04.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що вона з 21 липня 2010 року була прийнята на посаду старшого інспектора з кадрів НІЕЗ «Переяслав» в порядку переведення з УДМСЦВВ на підставі наказу від 21.07.2010 року за №124-ОС.

Наказом від 20 квітня 2011 року за №44-ОС ОСОБА_1 було звільнено за прогули, вчинені 10, 11 березня 2011 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України), тобто за відсутність на роботі без поважних причин у зв»язку з самовільним використанням днів щорічної відпустки за відсутності на це згоди і дозволу керівника.

Даний наказ ОСОБА_1 вважає незаконним, оскільки нею 10 березня 2011 року відповідачу було передано заяву про надання частини щорічної відпустки строком на два дні з 10 березня по 11 березня 2011 року в зв»язку з неможливістю працювати за станом здоров»я, а крім того на її звільнення відповідач не отримав згоду первинної профспілкової організації, членом якої вона є, що є порушенням вимог ст. 43 КЗпП України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення про визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення від 20 квітня 2011 року та поновлення її на роботі на посаді старшого інспектора з кадрів НІЕЗ «Переяслав» з 21 квітня 2011 року. Крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь 230 218 грн. 27 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного без утримання прибуткового податку та інших обов»язкових платежів, та 25 000 грн. завданої їй незаконним звільнення моральної шкоди. Також на підставі ст. 237 КЗпП України просила зобов»язати генерального директора НІЕЗ «Переяслав» відшкодувати закладу в повному обсязі шкоду, заподіяну оплатою вимушеного прогулу у зв»язку з її незаконним звільненням.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано наказ генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» №44-ОС від 20 квітня 2011 року незаконним та скасовано його. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого інспектора з кадрів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з 21 квітня 2011 року. Стягнуто з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 178 628 грн. 75 коп. за період з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно. Стягнуто з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 15 000 грн. моральної шкоди. Стягнуто з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1089 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення на її користь місячного середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 2913 грн. 78 коп.

Додатковим рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 та доповнено рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Зобов»язано генерального директора НІЕЗ «Переяслав» ОСОБА_2 відшкодувати закладу шкоду в повному обсязі, заподіяну оплатою вимушеного прогулу у зв»язку з незаконним звільненням. Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «стягнути з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 230 218 грн. 27 коп. без утримання податку й інших обов»язкових платежів, за період з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно».

Не погоджуючись з рішенням суду, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на рішення суду в частині стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на невідповідність висновків суду в цій частині обставинам справи. Просила рішення суду змінити в частині стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, моральної шкоди та негайного стягнення середньомісячного заробітку, задовольнивши ці її вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг ОСОБА_1 та НІЕЗ "Переяслав", виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 21 липня 2010 року була прийнята на посаду старшого інспектора з кадрів НІЕЗ «Переяслав» в порядку переведення з УДМСЦВВ на підставі наказу від 21.07.2010 року за №124-ОС (том 1, а.с.3).

Наказом від 20 квітня 2011 року за №44-ОС ОСОБА_1 було звільнено за прогули, вчинені 10, 11 березня 2011 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України), тобто за відсутність на роботі без поважних причин у зв»язку з самовільним використанням днів щорічної відпустки за відсутності на це згоди і дозволу керівника (том 1, а.с.4).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно листка непрацездатності №315560 від 07.03.2011 року (том 1, а.с.13) перебувала на амбулаторному лікуванні з 07 по 09 березня 2011 року. 07 березня 2011 року лікарем Переяслав-Хмельницької ЦРЛ їй в зв»язку з остеохондрозом попереково-крижового відділу хребта було видано направлення на стаціонарне лікування, від якого ОСОБА_1 відмовилась, маючи намір лікуватись на дому. Так, з записів медичної картки позивача при огляді її лікарем терапевтом 07.03.2011 року вбачається, що «хвора лежить, при повороті відчуває біль в спині» (том 1, а.с.16).

09 березня 2011 року ОСОБА_1 була оглянута лікарем неврологом, який в її медичній картці зазначив, що вона скаржиться на болі в спині в попереково-крижовому відділі хребта, які виникли у неї 05 березня 2011 року після падіння напередодні 04 березня 2011 року. Стан хворої на час огляду невролога не покращився, в зв»язку з чим їй було видане направлення на стаціонарне лікування в неврологічне відділення (том 1, а.с.18).

10 березня 2011 року при повторному огляді неврологом в картці ОСОБА_1 зазначено, що лікарняний лист закрито в зв»язку з тим, що хвора лікується в приватного медичного працівника, в зв»язку з чим взяла відпустку за свій рахунок, від стаціонарного лікування хвора відмовилась (том 1, а.с.19).

14 березня 2011 року неврологом в медичній картці ОСОБА_1 зазначено, що вона скаржиться на болі в попереково-крижовому відділі хребта, болі в лівій нозі. Зі слів хворої хворіє з 05.03.2011 року, отримувала лікування, зверталась за допомогою до приватного медичного працівника, однак стан хворої не покращився (том 1, а.с.20). В цей же день 14 березня 2011 року ОСОБА_1 відкрили лікарняний лист № 175153 (том 1, а.с.12) з направленням на стаціонарне лікування, на якому вона перебувала до 25 березня 2011 року.

Також встановлено, що 10 березня 2011 року в зв"язку із закриттям листка непрацездатності від 07.03.2011 року та неможливістю вийти на роботу за станом здоров"я ОСОБА_1 передала відповідачу заяву про надання їй частини основної щорічної відпустки строком на два дні з 10 по 11 березня 2011 року (заява прийнята за вх. № 129 від 10.03.2011 року).

Однак наказу про надання позивачу частини основної щорічної відпустки на підставі її заяви від 10 березня 2011 року відповідач не виносив і ОСОБА_1 з ним не ознайомлювалася.

Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, що відсутність ОСОБА_1 на роботі 10 та 11 березня 2011 року не може вважатися відсутністю без поважних причин, оскільки наданими нею суду доказами переконливо підтверджується, що вона була відсутня на роботі з поважних причин - в зв»язку з незадовільним станом здоров»я, що унеможливлювало виконання нею своїх трудових обов»язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи обставини справи, на підставі наведеної правової норми, рішення суду в частині визнання незаконним наказу генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» №44-ОС від 20 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП та її поновлення на роботі на попередній посаді в зв»язку з незаконним звільненням є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги відповідача законності та обґрунтованості висновків суду в цій частині не спростовують.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 178628 грн. 75 коп., оскільки обов»язок виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в разі поновлення на роботі незаконно звільненого працівника передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача завданої їй моральної шкоди, оскільки така можливість передбачена ст. 237-1 КЗпП, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Так, внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 більше двох років є безробітною і в зв»язку з відсутністю в неї засобів до існування втратила рівновагу та спокій; у похилому віці позивача доведено до стану приниження постійними позичаннями коштів для існування; відсутність коштів порушила її звичні життєві зв»язки, а зусилля, яких вона вживає для відновлення трудових прав, призводять до погіршення стану її здоров»я. Розмір моральної шкоди, визначений судом - 15 000 грн., на думку колегії суддів є справедливим та достатнім і підстав для його зміни немає.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 230218 грн. 27 коп. та моральної шкоди в розмірі 25000 грн. колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення.

Доводи апеляційної скарги НІЕЗ «Переяслав» про законність проведеного ними звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП, колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи спростовуються наявними в матеріалах справи та проаналізованими судом доказами поважності причин відсутності позивача на роботі 10 та 11 березня 2011 року.

Необгрунтованими є і посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права як підставу для скасування судового рішення, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційні скарги позивача та відповідача не містять.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» - відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :