Справа № 2-637/08 Провадження № 22-ц/772/850/2014Головуючий в суді першої інстанції:Шахінський П.І.

Категорія: 20 Доповідач: Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Берегового О. Ю.,

суддів: Іванюка М.В., Панасюка О.С.,

при секретарі: Руденко О.М.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці апеляційною скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 квітня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 травня 2003 року з відповідачкою укладено договір купівлі-продажу належного їй в порядку спадкування після смерті її матері, ОСОБА_6, житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, площею 0,33 га, по АДРЕСА_1

За умовами договору він сплатив їй 10 тис. грн., про що було складено відповідну розписку. Відповідачка зобов'язалась протягом шести місяців виготовити правовстановлюючі документи на нерухомість та оформити нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.

Позивач зазначав, що він проживає у вказаному житловому будинку та обробляє прилеглу земельну ділянку. Відповідачка свої зобов'язання по оформленню нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу не виконує, на його вимоги не реагує.

У зв'язку з цим позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 1 травня 2003 року, укладений із ОСОБА_4, та визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, по

АДРЕСА_1, який рахується за ОСОБА_6, та земельну ділянку, площею 0,33 га.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.04.2008 року, з урахуванням виправленої описки, згідно з ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2009 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, площею 0,33 га, розташовані по АДРЕСА_1, укладений 1 травня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Визнано право власності ОСОБА_3 на житловий будинок із земельною ділянкою, площею 0,33 га, розташований по АДРЕСА_1, і який складається з коридора - площею 4.70 кв.м., кімнати - площею 22.3 кв.м. та кімнати - площею 17.8 кв.м., літньої кухні - площею 17.3 кв.м., піднавісу - площею 12.4 кв.м., сараю - площею 53.2 кв.м., та огорожі, і який за технічним паспортом від 30.11.1988 р., на підставі свідоцтва про право власності від 14.11.88 року виданого Чернятинською сільською радою на підставі рішення № 112 від 19.05.1988 року рахується за ОСОБА_6, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернятин Жмеринського району.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 належав житловий будинок АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 14 листопада 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

1 травня 2003 року між ОСОБА_4, як єдиним спадкоємцем ОСОБА_6, що підтверджується довідкою Чернятинської сільської ради Жмеринського району від 09.07.2003 року /а.с. 11/ та ОСОБА_3 укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0.33 га.

Задовольняючи позов та визнаючи дійсним даний договір купівлі продажу, суд першої інстанції керувався положеннями ЦК України в редакції 2004 року, який не був чинним на момент укладання спірного договору, а не відповідними нормами Цивільного Кодексу УРСР 1963 року.

Згідно з п. 2 ст. 44 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у ст. 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 153 ЦК УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно із вимогами ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

З матеріалів справи (а.с. 10) вбачається, що на виконання умов спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було передано грошові кошти ОСОБА_4 в сумі 10 000 гривень. Даний факт сторони визнали та не оспорювали. Разом з тим, в договорі було досягнуто згоди стосовно істотних умов договору, а саме було визначено предмет та ціну договору.

Однак, при вирішенні питання про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги ст.ст. 125, 126 ЗК України, чинних на момент виникнення правовідносин, згідно з якими право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Матеріали справи не містять відомостей про те, чи належала ОСОБА_6 на праві власності чи користування земельна ділянка площею 0,33 га, яка також являлась предметом договору купівлі-продажу.

Разом з тим, згідно вимог ст. ст. 12, 83, п. 12 перехідних положень ЗК України, ст. 26 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам роз'яснено, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі, тощо.

Таким чином, за обставин викладених вище, суд першої інстанції не міг вирішувати питання про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнавати право власності на неї.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 зазначила, що вона є власником будинку та земельної ділянки, площею 0,35 га. в АДРЕСА_1, відповідно до договорів дарування укладених 06 вересня 2013 року /а.с. 197, 216/, суміжної із земельною ділянкою позивача ОСОБА_3

Оскільки, як свідчать матеріали справи належна їй земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яка передана позивачу у власність, її права ухваленим судовим рішенням порушені.

Що стосується доводів апелянта про порушення ухваленим рішенням суду її прав в частині визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання за позивачем права власності на нього, то колегія суддів не погоджується з ними, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ОСОБА_2, не є стороною та не брала участі у цій справі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що рішенням суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності за позивачем на житловий будинок порушено права чи законні інтереси апелянта а отже вона не є суб'єктом апеляційного оскарження у розумінні ст. 292 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 292, 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 квітня 2008 року скасувати в частині визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки 0,33 га розташованої по АДРЕСА_1, укладений 1 травня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та в частині визнання права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,33 га, розташовану по АДРЕСА_1 відмовивши у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: