21.02.2014

Справа № 2-77

за 2014 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року місцевий Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

при секретарі Кріган Ю.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 26 вересня 2011 року він надав відповідачу позику у сумі 33000 доларів США строком до 31 грудня 2011 року, про що останній власноручно написав відповідну розписку. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення отриманої ним позики по сьогоднішній день не виконав. У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку позику не повертає, просив стягнути з відповідача в примусовому порядку суму позики в гривневому еквіваленті, що складає 263670 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в сумі 15822 гривень та судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив суду, що в 2007 році відповідач позичив для власних потреб у позивача 5000 доларів США із сплатою п'яти процентів в місяць за користування позикою. В 2008 році позивач витребував у відповідача вказані кошти та у зв'язку із відсутністю у останнього коштів для повернення боргу, позивач запропонував залишити гроші у користуванні відповідача із сплатою десяти процентів в місяць за користування позикою. У зв'язку із відсутністю необхідних коштів, відповідач погодився на пропозицію позивача, однак до вересня 2011 року відсотки позивачу не сплачував із-за відсутності необхідних коштів. 26 вересня 2011 року під тиском позивача, відповідач написав позивачу розписку про те, що він отримав у нього 33000 доларів США, з яких фактично отримав тільки 5000 доларів США, а інша сума складається з накопичених процентів за користування позикою. В той же час, станом на 26 вересня 2011 року відповідач фактично визнав даний існуючий борг перед позивачем та зобов'язався повернути вказані кошти, про що добровільно написав письмову розписку. В послідуючому, протягом 2012-2013 років відповідач повернув позивачу 33000 доларів США, однак останній не надав йому відповідних розписок про отримання грошей. Так як, відповідач повернув позивачу гроші вказані у розписці від 26 вересня 2011 року, позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку із чим просив відмовити у задоволенні позову.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали суду, що є близькими родичами позивача, який 26 вересня 2011 року позичав відповідачу 33000 доларів США, про що останній написав письмову розписку. Однак, по теперішній час відповідач не повернув позивачу отримані кошти.

Свідок ОСОБА_7 показав суду, що 26 вересня 2011 року став очевидцем, як відповідач ОСОБА_3 у домоволодінні позивача писав останньому якусь письмову розписку. Після того, як відповідач пішов, позивач пояснив йому, що позичив ОСОБА_3 33000 доларів США.

Свідок ОСОБА_8 показала суду, що є донькою відповідача та їй від батька відомо, що він у 2007 році взяв від позивача під проценти позику в сумі 5000 доларів США, а 26 вересня 2011 року під тиском позивача написав йому розписку про те, що взяв від нього позику в сумі 33000 доларів США, яка нібито складалася з отриманої позики в сумі 5000 доларів США та накопичених процентів за користування позиченими коштами. В послідуючому, батько повернув позивачу всі 33000 доларів США, однак при цьому не взяв від останнього якої-небудь розписки.

Свідок ОСОБА_9 показав суду, що восени 2011 року під час його розмови з відповідачем в м. Новоселиця, до них під'їхав позивач, після чого відповідач сів до нього в автомобіль, де написав якусь розписку. Через рік після цього, відповідач повідомив йому, що він написав розписку про отримання грошей від позивача під тиском. Зміст розписки він не бачив та розмову між ними не чув.

Свідок ОСОБА_10 показав суду, що весною 2013 року відповідач попросив його під'їхати до одної особи, щоб віддати борг 15000 доларів США. Після чого, вони поїхали в с. Тарасівці Новоселицького району, де відповідач сів в невідомий йому автомобіль. Після повернення, відповідач повідомив йому, що повернув особі борг. Кому повертав вказані кошти відповідач, йому не відомо, оскільки не бачив в обличчя вказану особу.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, покази свідків та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй Постанові від 18 вересня 2012 року за № 6-63цс13. Зазначена Постанова прийнята з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст.360-7 ЦПК України).

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1049 позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Судом встановлено, що 26 вересня 2011 року позивач надав відповідачу позику в сумі 33000 доларів США терміном до 31 грудня 2011 року, що підтверджується письмовою розпискою відповідача про отримання ним вказаної позики.

У зв'язку з тим, що відповідач на вимогу позивача не повертає отриману ним позику, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і тому, суму позики в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що складає 263670 гривень, слід стягнути з нього на користь позивача в примусовому порядку.

Враховуючи, що відповідач неправомірно утримує та не повернув позивачу отримані від нього грошові кошти, продовжуючи користуватися ними, з відповідача на користь позивача також слід стягнути суму трьох відсотків річних з простроченої суми позики за період з 01 січня 2012 року по час звернення до суду 11 грудня 2013 року, а саме:

- за період з 01 січня 2012 року по 01 січня 2013 року три проценти річних складає 7910 гривень 10 копійок: 263670 гривень х 3% = 7910 гривень 10 копійок;

- за період з 01 січня 2013 року до 11 грудня 2013 року три проценти річних складає 7476 гривень 15 копійок: 263670 гривень х 3% : 365 х 345 (кількість календарних днів у періоді прострочення повернення боргу з 01 січня 2013 року до 11 грудня 2013 року) = 7476 гривень 15 копійок.

Таким чином, сума трьох відсотків річних з простроченої суми заборгованості за період 01 січня 2012 року по час звернення до суду 11 грудня 2013 року становить 15386 гривень 25 копійок, а саме: 7910 гривень 10 копійок + 7476 гривень 15 копійок = 15386 гривень 25 копійок.

Тому, саме дана сума трьох відсотків річних підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку із чим заявлені вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню.

Заперечення представника відповідача проти позову з підстав повернення відповідачем позивачу отриманої позики, суд вважає безпідставним, оскільки вказана обставина не була доведена належними та допустимими доказами, а показами допитаних судом свідків факт повернення відповідачем позивачу отриманої позики не підтверджується.

Враховуючи, що договір позики між сторонами укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді були повернуті позивачу, що відповідає вимогам ст. 1051 ЦК України.

Крім цього, представником відповідача не було доведено належними та допустимими доказами, що договір позики між сторонами був укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст. 88 ЦК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у виді сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог, що становить 2790 гривень.

На підставі ст.ст. 202, 207, 526, 530, 599, 625, 1046-1051 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208-218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 26 вересня 2011 року в розмірі 263670 (двісті шістдесят три тисячі шістсот сімдесят) гривень та суму трьох річних відсотків від простроченої заборгованості станом на 11 грудня 2013 року в розмірі 15386 (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят шість) гривень 25 копійок.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в виді сплаченого судового збору в сумі 2790 (дві тисячі сімсот дев'яносто) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: