Справа № 407/1540/14-к
1-кп/407/266/14
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2014 року місто Антрацит
Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі:
головуючого - судді Керімова Р.В.,
при секретарі Степаненко Н.О.,
за участю прокурора Ширяєва В.Г.,
захисника ОСОБА_1,
розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Антрацит кримінальне провадження № 42014130000000099 за обвинуваченням:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Луганськ, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, який не працює, не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 ч.1 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
21 листопада 2013 року о 00 годині ОСОБА_3, перебуваючи у с.Іванівка Антрацитівського району Луганської області, шляхом виламування дверного замка та замка запалювання, заволодів автомобілем марки ВАЗ 21043, червоного кольору, д/н НОМЕР_1, який згідно з довіреністю належить ОСОБА_4. Після цього ОСОБА_3 зняв з автомобіля державні номерні знаки та, керуючи вказаним автомобілем, попрямував до м.Лутугине Луганської області. Приїхавши до м.Лутугине, ОСОБА_3 поїхав на АЗС «Паралель» № 141, розташовану у с.Георгіївка Лутугинського району, щоб випити кави. Приблизно о 03 годині 21 листопада 2013 року, коли ОСОБА_3 перебував на зазначеній АЗС, до нього на службовому автомобілі під'їхав старшин інспектор відділу державної автомобільної інспекції Лутугинського РВ ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_5, який перебував на добовому чергуванні у складі слідчо-оперативної групи Лутугинського РВ ГУМВС України в Луганській області. Під'їхавши до автомобіля марки ВАЗ 21043 червоного кольору, за кермом якого сидів ОСОБА_3, ОСОБА_6 довідався у останнього, чому на автомобілі відсутні державні номерні знаки. ОСОБА_3 пояснив ОСОБА_6, що на автомобіль відсутні номерні знаки та будь-які документи. На це ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_3 продати автомобіль його знайомому ОСОБА_7, який є приватним підприємцем і займається розбиранням автомобілів. ОСОБА_3 погодився на пропозицію ОСОБА_6. Після цього ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21043 червоного кольору без державних номерних знаків, поїхав додому до ОСОБА_7, щоб передати автомобіль останньому та отримати гроші за автомобіль. ОСОБА_6 слідував за ним на службовому автомобілі ВАЗ 2105 д/н 0880.
Після того, як автомобіль ВАЗ 2104 придбав ОСОБА_7, вони з ОСОБА_6 вирішили перепродати його ОСОБА_2, який мешкає у м.Луганськ та займається розбиранням автомобілів на запасні частини. З цією метою ОСОБА_6 21 листопада 2013 року зі свого мобільного телефону № НОМЕР_2, зателефонував обвинуваченому ОСОБА_2 на мобільний телефон № НОМЕР_3, та запропонував придбати автомобіль марки ВАЗ 2104 за низькою ціною. Після цього вони неодноразово передзвонювалися з приводу покупки цього автомобілю.
21 листопада 2013 року, згідно заяви ОСОБА_4, працівниками Антрацитівського РВ ГУМВС України в Луганській області у обвинуваченого ОСОБА_2 вилучено автомобіль марки ВАЗ 21043 червоного кольору д/н НОМЕР_1. В ході допиту в якості свідка 21 листопада 2013 року ОСОБА_2 пояснив працівникам міліції, що 21 листопада 2013 року приблизно о 06 годині йому зателефонував його друг, співробітник ДАІ ОСОБА_5, який запропонував придбати вказаний автомобіль за низькою ціною. ОСОБА_5 пояснив, що для цього йому буде необхідно приїхати до м.Лутугине, на що ОСОБА_2 погодився.
11 грудня 2013 року та 10 січня 2013 року, будучи допитаний в якості свідка працівниками прокуратури Луганської області в рамках кримінального провадження № 42013030000000335 та письмово попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, ОСОБА_2 надав завідомо неправдиві показання, в яких пояснив, що 21 листопада 2013 року йому зателефонувала невідома особа з невідомого йому номеру та запропонувала придбати автомобіль марки ВАЗ 2104 за низькою ціною. Він погодився та поїхав до м.Лутугине. ОСОБА_5 йому за даним питанням не телефонував та автомобіль придбати не пропонував.
За результатами проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013030000000335 від 26 листопада 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_5 за ст. 364 ч.1 КК України, встановлено, що автомобіль ВАЗ 2104 ОСОБА_2 дійсно запропонував придбати ОСОБА_5, який з цією метою 21 листопада 2013 року зателефонував ОСОБА_2.
Кримінальне провадження № 42013030000000335 від 26 листопада 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_5 за ст. 364 ч.1 КК України спрямоване до суду з обвинувальним актом. Обвинувальний акт розглянуто судом та кримінальне провадження закрите на підставі п.4 ч.1 ст. 284 КПК України.
На підставі ч. 2 ст. 473 КПК України до суду разом із обвинувальним актом надійшла угода про визнання винуватості від 28 березня 2014 року, укладена між прокурором відділу прокуратури Луганської області Ширяєвим В.Г., якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та ОСОБА_2, який є обвинуваченим в цьому ж кримінальному провадженні.
Виходячи із змісту даної угоди, ОСОБА_2 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов'язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні.
Згідно з угодою, сторони погодилися на призначення покарання ОСОБА_2 за ч.1 ст. 384 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст.75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням.
ОСОБА_2 із запропонованим видом та мірою покарання згодний.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений вказав, що він цілком розуміє свої права та наслідки укладення угоди, що передбачені ч. 4 ст. 474 КПК України, які йому були роз'яснені судом в ході підготовчого судового засідання.
Також в підготовчому судовому засіданні обвинувачений беззастережно визнав свою вину та надав судові згоду на призначення узгодженого покарання, надав пояснення, в яких повністю підтвердив обставини, викладені у пред'явленому йому обвинуваченні.
На підставі пояснень обвинуваченого, суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Згідно з вимогами ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Відповідно до ст. 472 КПК України, в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Під час перевірки угоди встановлена її відповідність зазначеним вимогам КПК України.
Суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення, кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 384 КК України, як завідомо неправдиве показання свідка.
Призначаючи покарання обвинуваченому, відповідно до ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Так, обвинувачений вчинив злочин невеликої тяжкості.
Як особа обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, не судимий.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Із врахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого суд вважає, що узгоджене ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі із звільненням від його відбування з випробуванням, із застосуванням до обраного відносно нього покарання у вигляді обмеження волі ст.75, ст.76 КК України, цілком відповідає тяжкості, обставинам вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Узгоджена міра покарання також відповідає принципам та вимогам, передбаченим ст.ст. 75, 76 КК України та за глибоким переконанням суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованою та буде відповідати цілям покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Цивільний позов не заявлений.
Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 122, 124, 314, 368, 370, 373, 374, 468-475 КПК України, суд, -
З А С У Д И В :
Затвердити угоду про визнання винуватості від 28 березня 2014 року, укладену між прокурором відділу прокуратури Луганської області Ширяєвим В.Г., якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 42014130000000099, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 ч.1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ст. 75, ст.76 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, поклавши на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.
Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч. 2 ст.473 КПК України.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Антрацитівського
міськрайонного суду Р. В. Керімов