АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 2-396/11

Провадження №22-ц/2090/1283/14 Головуючий 1 інстанції: Гайдук Л.П.

Категорія: відшкодування шкоди Суддя-доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів: Коростійової В.І., Івах А.П.,

за участі секретаря Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом.

Посилалась на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У січні 2007 року сталося залиття її квартири з вини відповідачів, які проживають у квартирі АДРЕСА_2 цього будинку, поверхом вище. Внаслідок залиття її квартира пошкоджена, їй, як власнику, завдана майнова та моральна шкода.

Позивачка просила стягнути з відповідачів 19 051 грн. на відшкодування майнової шкоди та 15 000 грн. за завдану моральну шкоду, відшкодувати судові витрати.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 червня 2012 року позовні вимоги задоволено частково - стягнуто на користь позивачки з відповідачів солідарно 19 601 грн. на відшкодування майнової шкоди та 2 000 грн. моральної шкоди, вирішено питання про розподіл судових витрат - стягнуто солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у суді в розмірі 484 грн. 60 коп., за проведення судово - технічної експертизи в розмірі 1 500 грн. 80 коп., та 600 грн. за надання юридичної допомоги.

Ухвалою того ж суду від 23 грудня 2013 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу вважав необгрунтованою.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 в письмових заявах просили розглядати справу у їх відсутність (а.с.184,191).

Відповідач ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, правонаступників не встановлено (а.с.197-201, 207).

Оскільки відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 рішення суду не оскаржували, то в частині що стосується солідарного стягнення майнової та моральної шкоди з останніх, рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що 18 січня 2007 року мав місце факт залиття квартири АДРЕСА_1, та належить позивачці на праві власності. Квартира, співвласником якої є ОСОБА_2, знаходиться поверхом вище над квартирою позивачки.

Згідно акту комісії в складі: начальника ЖЕУ-25 Дрозда А.В., майстра ПЕУ «Харківводсервіс» ОСОБА_8, слюсаря-сантехніка ПЕУ «Харківводсервіс» ОСОБА_9 від 18 січня 2007 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 відбулось залиття з квартири АДРЕСА_2. В акті зафіксовано характер і розмір ушкоджень, що сталися в квартирі АДРЕСА_1 внаслідок залиття - залита стеля у ванній кімнаті, кухні, коридорі, кімнаті площею 16,4 м.кв., залиті стіни у ванній кімнаті - 32 м.кв., стіни в кухні - площею 31 м.кв., залита паркетна підлога в кухні площею 12.5 .кв., підлога у ванній кімнаті площкею 10 м.кв. Зазначено, що залив мав місце оскільки на змішувачі у ванній кімнаті над умивальником вирвало картечь.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №2962 від 15 грудня 2011 року, виявлені на момент обстеження пошкодження, що сталися в квартирі АДРЕСА_1 за своїми ознаками відповідають ушкодженням, які виникають в результаті залиття водою. Розмір майнової шкоди, завданої внаслідок залиття становить 19 601 грн.

За поясненнями представника ОСОБА_3, остання після залиття квартири тривалий час не зверталась до суду з позовом, оскільки відповідачі обіцяли добровільно відшкодувати збитки, завдані залиттям квартири, проте цього так і не сталося.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач має довести, що йому така шкода завдана.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Встановивши факт залиття квартири ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідно до принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на заподіювача шкоди покладено обов'язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу. Суд виходив із того що відповідачка є особою винною у залитті квартири позивачки, оскільки нею не надано жодних доказів на підтвердження того, що залиття квартири сталося не з її вини. Натомість позивачка надала докази на підтвердження того що внаслідок залиття квартири їй завдано, як майнової так і моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування судом правильно взято до уваги надані ОСОБА_3 письмові докази на підтвердження понесених нею майнових витрат внаслідок залиття квартири, зокрема, акт про залиття квартири (орігінал якого судом оглянуто), експертний висновок, достовірність яких ОСОБА_2 не спростована.

Крім того, суд обгрунтовано вважав доведеним факт спричинення позивачці моральної шкоди, внаслідок неправомірних дій відповідачки.

За змістом ст.ст. 23,1167 ч.1 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Після залиття квартири в січні 2007 року ОСОБА_3 була вимушена проживати у некомфортних умовах, була пошкоджена її власність і залиттям квартири безумовно було порушено звичайний устрій життя.

Розмір моральної шкоди судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку ОСОБА_2 саме на ОСОБА_3 покладено обов'язок доведення наявності вини відповідачів в залитті квартири, проте така позиція не грунтується на законі.

Посилання представника ОСОБА_2 на те, що залиття сталося внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідного ЖЕУ свого обов'язку щодо утримання в належному технічному стані внутрішньобудинкових мереж, є безпідставним.

Так, після залиття квартири позивачки, ОСОБА_2 до ЖЕУ не зверталась, встановити причини залиття не намагалась. Жодних доказів того, що залиття квартири сталося з вини ЖЕУ, відповідачкою не надано.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що копія акту про залиття квартири не може бути належним доказом, оскільки акт складений без огляду квартири АДРЕСА_2, у ньому не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між нібито винними діями відповідачів і заподіянним позивачці збитком, на правильність висновків суду не впливає.

Так, орігінал даного акту оглядався судом апеляційної інстанції у присутності представника ОСОБА_2.

Особи, які його складали - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були допитані судом першої інстанції в якості свідків і показали про обставини за яких акт було складено, про причини відсутності підписів відповідачів в акті, та підтвердили, як факт обстеження ними квартири АДРЕСА_2 на предмет встановлення причини залиття, так і причину залиття - недбале ставлення відповідачів до утримання сантехнічного обладнання. Жодних доказів які б могли ставити під сумнів правдивість їх показань чи вважати свідків особами заінтересованими у розгляді справи, ОСОБА_2 не надано.

Крім того, як видно із тексту експертного висновку, при проведенні дослідження один із власників квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_5, погоджувався з тим, що в квартирі АДРЕСА_1 присутні ознаки залиття.

Отже, оцініючи акт у сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції обгрунтовано визнав його одним із письмових доказів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 майнової та моральної шкоди ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги стосовно стягнення витрат на правову допомогу в сумі 600 грн. заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що кошти, стягнуті оскаржуваним рішенням на користь ОСОБА_3 на відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу, відповідно до копії квитанції б.н. від 27 лютого 2009 року (а.с.6) сплачені останньою на адресу юридичної консультації Дзержинського району.

Представниками ОСОБА_3 в суді були ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які діяли на підставі виданих позивачкою довіреностей. Дані про те, що останні були допущені до участі в розгляді справи як особи, що надають правову допомогу, а позивачкою були понесені витрати, пов'язані з їх участю у справі, відсутні.

Виходячи із змісту ст. ст. 56, 84 ЦПК України витрати на правову допомогу мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу, які були оплачені, оскільки такі кошти не можуть вважатися витратами на правову допомогу, відшкодування яких передбачено цивільним процесуальним законодавством, і які підлягають розподілу між сторонами за правилами ст. 88 ЦПК України.

Тому у задоволенні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу слід відмовити.

Крім того, за змістом ст.88 ЦПК України та роз'яснень, що містяться у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстаанції» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного окремо.

З огляду на зазначене, в частині вирішення питання про стягнення судових витрат рішення суду необхідно змінити, зазначивши про стягнення судових витрат в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 303, п. 3 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 червня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди у розмірі 19 601 грн. та моральної шкоди у розмірі 2000 грн. залишити без змін.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 червня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судових витрат скасувати.

У цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 600 грн. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у суді в розмірі 484 грн. 60 коп. та за проведення судово - технічної експертизи в розмірі 1500 грн. 80 коп., по 661 грн. 80 коп. з кожного.

В частині солідарного стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди у розмірі 19 601 грн. та моральної шкоди у розмірі 2000 грн. рішення не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді