245/994/13-ц
2/245/1221/2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 квітня 2014 року смт. Старобешеве
Старобешівський районний суд Донецької області у складі:
головуючої судді Сазонової М.Г.
при секретарі Євсєй Ю.М.,
за участі позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулась до суду з позовною заявою, у якій зазначила, що з 19.08.1978 р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. За час шлюбу вони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під будинком, які вона вважає їхньою спільною сумісною власністю. Будинок був зареєстрований на ім'я чоловіка. Останнім часом вони не проживали разом, а чоловік у вищевказаному будинку співмешкав з відповідачкою, на ім'я якої залишив заповіт на будинок та земельну ділянку за вищевказаною адресою. З огляду на те, що будинок із земельною ділянкою Позивачка вважає спільним майном, у позовних вимогах просила визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 вказаний житловий будинок та земельну ділянку, визнати за нею право власності на ? частку житлового будинку та земельної ділянки для обслуговування цього будинку.
У судовому засіданні позивачка на позові наполягала, додатково пояснила, що земельна ділянка під будинком приватизована не була.
Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала з підстав того, що вона особисто доглядала за спадкодавцем протягом останнього часу його життя, лікувала його, а після смерті поховала за власний кошт. На її ім'я складений заповіт на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, який протягом спільного мешкання з ОСОБА_4 вони суттєво поліпшили. Отже, вона вважає себе єдиним власником земельної ділянки та житлового будинку.
Почувши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши подані сторонами докази, судом встановлені наступні обставини справи.
ОСОБА_3, який з 19.08.1978 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про шлюб НОМЕР_3 від 19.08.78 та про смерть серії НОМЕР_4 від 05.10.2012 р (а.с.6,7).
27.01.1992 року на ім'я ОСОБА_3 виконкомом Старобешівської районної ради видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому від 18.12.1991 р. №268/20 та зареєстровано в БТІ за №538 від 27.01.1992 р. (а.с.54).
З березня 1994 року по день смерті ОСОБА_4 співмешкав у вищевказаному будинку з ОСОБА_2, що підтверджено актом комісії депутатів Роздольненської сільської ради (а.с.53).
Заповітом від 07.03.2012 року (ВРП№434026) ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 передати у власність Відповідачці ОСОБА_2 (а.с.29).
Заявою до нотаріальної контори від 11.09.2012 року Позивачка відмовилась від спадщини на користь спільних зі спадкодавцем дітей та від отримання свідоцтва на частку майна, набутого у шлюбі зі спадкодавцем (а.с.24 - оборотна), проте рішенням Старобешівського районного суду від 07.12.12 ця заява визнана недійсною (а.с.44-45).
Правовстановлюючих документів на земельну ділянку сторонами суду надано не було. Натомість, згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18659710 від 06.03.2014 р. та №16341128 від 18.01.2014 р., відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок та на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 - відсутні (а.с.57, 65).
Дослідивши вказані вище обставини суд вбачає необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно до ч.1 ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня набрання ними чинності.
Отже, правовідносини з приводу виникнення прав власності на спірне майно регламентуються законодавством Української РСР, з огляду на дату укладення шлюбу та видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок.
Згідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,
користування і розпорядження цим майном. Дана норма закону узгоджується і з положеннями ст. 60 СК України.
Відповідно до положень ст.28 КпШС України, що відповідає і положенням ст.70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі його поділу, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Суду не надано доказів того, щоб Позивачка та її чоловік ОСОБА_4 за життя останнього ділили спільне майно, укладали шлюбний договір чи мали інші домовленості щодо цього майна.
Таким чином, спірний житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями був об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що він був зареєстрований на ім'я одного з них - ОСОБА_4 і частки майна Позивачки та її покійного чоловіка є рівними.
Згідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Отже позов в частині визнання за Позивачкою права власності на ? частку спірного будинку підлягає задоволенню.
Заява про відмову від отримання свідоцтва про право на частки спільного майна, придбаного за час зареєстрованого шлюбу не може мати юридичних наслідків, оскільки вона визнана недійсним судовим рішенням. Крім того, відмова від права власності у спільному сумісному майні подружжя не може бути здійснена шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про відмову від отримання свідоцтва про право власності, а лише шляхом розпорядження власником своїм майном, чого Позивачка не вчиняла.
Відсутність відомостей про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також не може бути перешкодою для визнання права власності, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умови, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Доводи Відповідачки про суттєве поліпшення стану житлового будинку за час спільного проживання з ОСОБА_4 суд не бере до уваги як жодним чином не доведені.
Водночас, згідно до ч.1 ст.355 ЦК України, на праві спільної власності майно належить двом або більше особам, тоді як померла особа не може мати цивільної право- та дієздатності, отже не може вважатися співвласником майна.
В цьому контексті, позовні вимоги про визнання спірного житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, оскільки будь-які докази її придбання у власність Позивачки чи її померлого чоловіка за час їхнього шлюбу чи, навіть, її формування як об'єкта цивільних прав, суду не надано. В той же час, згідно до п.«а» ч.2 ст.83 Земельного кодексу України, всі землі в межах населених пунктів, окрім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності. Відповідно до п.«в» ч.1 ст.81 ЗК України, такі земельні ділянки набуваються у власність громадян шляхом їх приватизації.
В судовому засіданні сторони визнали той факт, що земельна ділянка під будинком приватизована не була, отже, власністю когось з сторін спору не стала і суд позбавлений можливості визнавати право, якого немає.
Судові витрати Позивачки зі сплати судового збору підлягають розподілу шляхом часткового, пропорційно задоволеним позовним вимогам - на одну третину, стягненню з Відповідачки.
Керуючись ст.ст. 3,15, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 76,46 гривень (сімдесят шість гривень 46 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд Донецької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя
04.04.2014