21.03.2014
Єдиний унікальний номер 271/1149/14-ц
Номер провадження 2/271/706/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2014 року м. Макіївка
Червоногвардійський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Кононихіної Н.Ю.,
при секретарі Кулініч Н.А.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Лошакової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в місті Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання -
ВСТАНОВИВ:
17 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області (далі - відділення виконавчої дирекції Фонду) про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що він тривалий час перебував у трудових відносинах з різними вугледобувними підприємствами Донецької області. Працював у шкідливих та небезпечних умовах праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання, про що був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання від 30.06.2005 року. За висновком МСЕК від 04.07.2005р. позивачу було встановлено 40% втрати професійної працездатності первинно, зі строком переогляду. За висновками переогляду МСЕК від 09.06.2010 року позивачу було збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 60%, а висновком МСЕК від 15.01.2014 року - встановлено 70% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності. Позивач вважає, що внаслідок трудового каліцтва, йому була заподіяна матеріальна та моральна шкода, яка має свій вираз не тільки у фізичних стражданнях, а і в емоційних переживаннях. Позивач вважає себе неповноцінною людиною, не може займатися тими заняттями, якими бажає, порушені його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, відчуває моральні страждання у зв'язку з тим, що позбавлений можливості реалізувати свої звички і бажання у зв'язку з неможливістю подальшого активного суспільного життя, а також від інших негативних наслідків. Погіршився стан здоров'я позивача, що призвело його до моральних та психічних переживань, він став неповноцінною людиною, інвалідом 2 групи. Позивач позбавлений можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по дому, оскільки йому дуже важко виконувати фізичні навантаження. Порушене хворобою його здоров'я не дає йому можливість самостійно жити, а також працювати. Також позивач вказує, що ст. 4 Закону України "Про охорону праці", ст. ст. 1, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань ...", передбачають відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків наданням потерпілим соціальних послуг та виплат, в тому разі і відшкодування моральної шкоди. Крім того, рішенням Конституційного суду України від 27.01.2004р. № 1-9/2004р. встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві зобов'язаний відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну підприємством, всім постраждалим, у тому числі у випадках становлення тимчасової, часткової або повної втрати працездатності. Позивач, з урахуванням характеру отриманого професійного захворювання, що він втратив 70% працездатності, просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 15000,00 гривень.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, підтримав заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких посилалася на факти і обставини, викладені у позовній заяві.
Представник Відділення виконавчої дирекції Фонду в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області Лошакова О.М., що діяла на підставі довіреності, позов не визнала, пославшись на його безпідставність, заперечуючи проти позову, стверджувала, що позивач безпідставно посилається на норми Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки частина третя статті 34 цього Закону виключена законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, тому не містить норм, які регулюють обов'язок Фонду з відшкодування моральної шкоди при настанні страхового випадку. На думку представника відповідача, відповідно до статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства - Закон № 717-V від 23.02.2007 року скасував цивільну відповідальність Фонду щодо виплати моральної шкоди застрахованим особам. У позивача є право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), який не створив безпечних умов праці. Крім того, вважає, що позивачем не надано ніяких доказів, які б могли підтвердити факт спричинення йому моральної шкоди. Посилаючись на викладене, представник відповідача вважає, що законних підстав для відшкодування компенсації моральної шкоди ОСОБА_1 районним відділенням виконавчої дирекції Фонду немає, тому просить у задоволенні його позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) встановив наступне.
Приписами статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 тривалий час працював на різних вугледобувних підприємствах Донецької області, а саме: з 1967 по 1969 рік працював на різних посадах у шахті №2 «Берестовській»; з 1971 по 1973 рік працював електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем в шахтоуправлінні 12/13 комбінату "Макіїввугілля" (01.10.1972 року перейменовано в шахту «Красногвардійське» комбінату Макіїввугілля); з 1973 по 1978 рік працював електрослюсарем в Донецькому виробничому об'єднанні «ДОНЕЦЬКВУГЛЕЗБАГАЧЕННЯ»; з 1978 по 1981 рік працював головним механіком в Донецькому виробничому об'єднанні «ДОНЕЦЬКВУГЛЕЗБАГАЧЕННЯ» ; з 1981 по 1994 рік працював на різних посадах в шахті ХХV з'їзду КПРС Макіївського виробничого об'єднання «Макіїввугілля» ( 05.05.1992 року перейменовано в шахту «Бутівська»), 15.07.1994 року був звільнений у відповідності п.1 ст. 40 КЗПП України, у зв'язку з скороченням штату, що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Судом встановлено, що відповідно до акту № 85 про розслідування хронічного професійного захворювання від 30 липня 2005 року, ОСОБА_1 при роботі в професіях пов'язаних з підземним видобутком кам'яного вугілля, піддавався впливу вугільно-породного пилу, несприятливих метеофакторів, періодичним фізичним перевантаженням, у зв'язку з чим, захворів на антрако-силікатоз, інтенсивної форми 1/1, t/s, супутній діагноз бронхіт, легенева недостатність 1-2 ступені. За первинним висновком МСЕК ОСОБА_1 04.07.2005 року було встановлено 40% втрати працездатності, 09.06.2010 року відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-04 за №069301 було збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 60%, при останньому огляді, відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-04 № 232967 від 15 січня 2014 року, ОСОБА_1, у зв'язку з одержаним захворюванням, встановлено 70% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності безстроково.
Внаслідок вищевказаного професійного захворювання ОСОБА_1 перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується виписками з лікувальних установ.
Наведені факти і обставини визнані сторонами в судовому засіданні, тому відповідно до правил частини першої статті 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV, набрав чинності з 1 квітня 2001 року) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку згідно статті 21 Закону надати соціальні послуги і провести виплати, передбачені цією нормою права, зокрема своєчасно та в повному розмірі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому: е) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової втрати відповідно до статті 1 Закону було одним із засобів захисту особистих немайнових прав працівника. Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим, як це було передбачено підпунктом 1 частини першої статті 21, частиною третьою статті 28 Закону, покладався на установи Фонду.
Частиною третьою статті 34 цього Закону передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Рішенням від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 (пункт 4.1) Конституційний Суд України роз'яснив про обов'язок відшкодування Фондом моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права відшкодування моральної (немайнової) шкоди має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1,5,6,13, 21 та частини третьої статі 28 цього Закону.
Положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-ХІV.
Таким чином, суд визнає наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області.
На час виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України порядок її відшкодування регулювався Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Приймаючи до уваги, що право на відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_1 виникло з 30 липня 2005 року, а покладення відшкодування Фондом моральної шкоди працівникові відповідно до вимог законодавства не залежить від часу звернення, твердження представника відповідача у цій частині суд не бере до уваги.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Обґрунтовуючи вимоги про наявність факту спричинення та розміру компенсації моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 у позові зазначив, що в результаті отримання ним професійної травми було первинно було встановлено 40% втрати професійної працездатності зі строком переогляду, за висновком переогляду було збільшено відсоток професійної працездатності до 60%, а при останньому переогляді встановлено 70 % втрати професійної працездатності та друга група інвалідності безстроково. У зв'язку з втратою працездатності, та враховуючи характер отриманої ОСОБА_1 професійної хвороби, а саме: «антрако-силикатоз, інтерстиціальна форма 1/1 T/S. Хронічне обструктивне захворювання легенів 3 стадії, фаза загострення. Емфізема легенів. Легенева недостатність другого - третього ступеню», позивач постійно переносить фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль, вимушений постійно лікуватися з приводу вказаного захворювання, що підтверджується наданими виписками з історій хвороби у лікувальних закладах та виписками з амбулаторної карти, унаслідок цього порушені його звичайні соціальні зв'язки, він знаходиться у постійній нервовій напруженості, що впливає на його психологічний стан. Компенсація моральної шкоди оцінюється позивачем у розмірі 15000,00 грн.
Представником відповідача у судовому засіданні в порядку статті 60 ЦПК України не надано будь-яких доказів неспричинення ОСОБА_1 моральних і фізичних страждань унаслідок отримання професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків. Посилання представника виконавчої дирекції Фонду на відсутність об'єктивних доказів спричинення моральної шкоди, у зв'язку з ненаданням позивачем висновку медико-експертної комісії щодо встановлення факту моральної шкоди, судом визнаються неспроможними, оскільки позивачу унаслідок нещасного випадку спричинена стійка втрата професійної працездатності. Необхідність надання довідки МСЕК про наявність моральної шкоди згідно положень частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачалась у випадку заподіяння шкоди умовами виробництва, яка не спричинила стійкої втрати потерпілим працездатності.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. /з наступними змінами/ відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разу смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Разом із тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, за громадянами залишилося право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця). Тобто, у позивача залишається право вимагати відшкодування моральної шкоди як з роботодавця, так і з відділення виконавчої дирекції Фонду в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області.
Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, питання визначення спричинення моральної шкоди працівникам при отримання професійного захворювання не входить до прав і обов'язків комісії (пункт 11).
У пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рн/2004 вказано, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. Приймаючи до уваги встановлені при розгляді справи безспірні обставини: факт отримання ОСОБА_1 професійного захворювання, яке призвело до стійкої втрати професійної працездатності - 70% та інвалідності 2 групи, необхідність постійного лікування, суд визнає, що професійне захворювання зумовило порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, негативно відобразились на його фізичному та психічному стані, змусило змінити спосіб життя, таким чином ОСОБА_1 завдана моральна шкода.
Визнаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги конкретні обставини захворювання, ступінь його тяжкості, характер та глибину пов'язаних з цим моральних і фізичних страждань, ступінь вимушеного порушення нормального укладу його життя та необхідність докладання для його організації додаткових зусиль та, виходячи із суті позовних вимог, засад розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, у розмірі 15000,00 гривень.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1, 21, 28, 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-Х1V «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», статтями 23, 1168 Цивільного кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання - задовольнити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної унаслідок професійного захворювання, одноразово 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Червоногвардійський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Кононихіна Н.Ю.