АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2014 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В. В.
суддів: Перепелюк І. Б., Чупікової В. В.
секретар Кусяк М.Д.
за участю представника позивача Українця О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2013 року,
встановила:
У грудні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з названим позовом.
Позивач зазначав, що 14 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у сумі 17403 гривень 18 коп.
Враховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь спірну суму.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2013 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
Такий висновок суду є правильним.
У справі встановлено, що 14 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов'язався виконувати зобов'язання відповідно до умов кредитного договору.
Строк дії картки визначено до жовтня 2011 року (а.с.6).
Сторонами погоджено, що договір складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг (далі - Умови), Правил користування платіжною карткою і тарифів, Пам'ятки клієнта.
Відповідно до умов договору заборгованість має погашатися щомісячними платежами у розмірі 7 відсотків від суми заборгованості (а.с.6, 72).
На виконання договору позивачем на ім'я відповідача був відкритий картковий рахунок.
Згідно розрахунку заборгованості, поданої позивачем (а.с. 3-5), станом на 31 жовтня 2013 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі 17403 гривень 18 коп.
Відповідач та його представник не посилалися на докази, які б спростовували правильність проведеного розрахунку заборгованості за кредитним договором.
У запереченнях на позов представник відповідача ОСОБА_3 зазначав, що позов банком подано за межами позовної давності й просив відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав (а.с.24).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилається на безпідставне неврахування заяви про застосування позовної давності.
Проте такі доводи апелянта не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Водночас, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог в частині стягнення окремих місячних чергових платежів, посилаючись на те, що позовну давність слід відраховувати з дати невиконання ним обов'язку сплати чергових платежів з 1 червня 2008 року по 31 серпня 2010 року.
Проте у справі встановлено, що датою останнього платежу, який сплачено відповідачем є 26 липня 2011 року, коли було внесено платіж в сумі 400 гривень.
Це стверджується як змістом наявного у справі розрахунку (а.с.3-5), так і випискою з особового рахунку відповідача за кредитним договором, поданої представником позивача в суді апеляційної інстанції (а.с.67-71).
Таким чином, з часу сплати відповідачем останнього платежу за кредитним договором й до часу пред'явлення банком позову загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) не сплила, а тому підстав для відмови у позові з підстав спливу позовної давності немає.
Необґрунтованими є і доводи апелянта про покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності у вигляді штрафу, що на його думку є порушенням ст. 549 ЦК України.
Так, пунктом 8.6 Умов передбачено сплату штрафу в сумі 500 гривень плюс 5% від суми заборгованості при порушенні строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Апелянтом в установленому порядку не заявлялися вимоги про визнання кредитного договору недійсним вцілому чи в окремій частині.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За таких обставин доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ст. 61 Конституції України і ст. 549 ЦК України та покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення є безпідставними.
На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України ЦПК, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий В. В. Яремко
Судді І. Б. Перепелюк
В. В. Чупікова