Справа №345/6816/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2014 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого- судді Онушканича В.В.

секретаря Танчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Калуші справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про звернення стягнення та виселення, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом і після уточнення позовних вимог просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №44КК від 16.08.2007 року в розмірі 106769,13 грн. звернути стягнення на квартиру по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності, а також виселити ОСОБА_1 з предмету іпотеки та стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 16.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 44 КК, на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 20 000,00 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.03.2012 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Боржник ОСОБА_2 порушила умови договору і станом на 15.10.2013 року має заборгованість: по несплаченому кредиту в сумі 5778,02 доларів США, по несплачених процентах за користування кредитом - 4358,46 доларів США, пеня 2560,24 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 634,84 доларів США. Загальна сума заборгованості по даному кредитному договору складає 13362,85 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.10.2013 року складає 106 769,13 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 20.03.2007 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 66,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину №1682 від 13.07.2009 року та Свідоцтва про право власності на житло, виданого 17.04.1995 року №3/1205.

Тому позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №44КК від 16.08.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та виселити відповідачку ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає у зазначеній квартирі.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій вказує, що позов підтримує, просить суд його задоволити із урахуванням уточнених позовних вимог, а також просить суд розглянути справу без його участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву, в якій просить розглянути справу без її участі. Також відповідачка подала заперечення, згідно якого вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. 12.03.2012 року рішенням Калуського міськрайонного суду відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №44КК від 20.03.2007 року. Відповідно до ст.61 Конституції України, ст.205 ЦПК України повторне звернення до суду про той самий предмет і з тих самих підстав - є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач також не погоджується із розрахунком, що наданий банком. Також відповідач просить зменшити розмір заборгованості на суму неустойки до 8133,55 доларів США (з розрахунку 5778,02 грн.(тіло кредиту) + 2355,53 грн. (16% річних)). Крім того, враховуючи, що вартість квартири складає 214 867,00 грн. і є значно більшою, ніж розмір заборгованості, а також враховуючи, що позивач не зазнав збитків, а допущене боржником порушення основного зобов'язання не змінює обсяг його прав, відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов не визнає, просить суд відмовити в його задоволенні.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позов підставним та таким, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

16.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитну угоду № 44 КК, згідно якої банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, у вигляді Траншів кредиту, сукупна величина по яких не буде перевищувати 20 000,00 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.03.2012 року, в свою чергу позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки та винагороди в зазначені в договорі строки (а.с. 13-15, 16-17).

Згідно п.п. 4.1-4.2 кредитної угоди за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунка до дати погашення траншу кредиту позичальник сплачує відсотки в розмірі 16% річних; сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щомісяця, відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складається для кожного Траншу кредиту окремо. П.4.3 угоди передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту в розмірі 32,0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п.6.1 кредитної угоди при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня. П.6.6 кредитної угоди передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із грошових зобов'язань, передбачених даною угодою, більше, ніж на 120 днів, у зв'язку із чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. + 5% від суми позову.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитною угодою № 44КК від 20.03.2007 року станом на 15.10.2013 року заборгованість ОСОБА_2 становить 13362,85 доларів США, з яких: по несплаченому кредиту - 5778,02 доларів США, по несплачених процентах за користування кредитом - 4358,46 доларів США, пеня - 2560,24 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 634,84 доларів США. (а.с. 9-11). В перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ станом на 15.10.2013 року загальна сума заборгованості по даному кредитному договору становить 106 769,13 грн.

В порушення вимог ст.60 ЦПК України на спростування розміру заборгованості ні відповідач, ні третя особа належних та допустимих доказів суду не представили.

З приводу заперечень відповідача щодо розміру пені, то за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання.

Згідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Проте відповідачем не подано доказів на підтвердження існування істотних обставин в розумінні ч.3 ст.551 ЦК України. Також, розмір пені є значно нижчим від суми основного боргу. Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підстави для зменшення розміру нарахованої пені - відсутні.

Як вбачається із договору іпотеки від 20.03.2007 року (а.с. 19-21) в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитною угодою № 44КК від 20.03.2007 року та за договором про видачу траншу № 44КК-1 від 20.03.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 66,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником, тобто ОСОБА_2, зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3 (а.с.47). Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.93) вбачається, що предмет іпотеки (квартира на АДРЕСА_1) в цілому належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1682 від 13.07.2009 року, виданого державним нотаріусом Калуської міської державної нотаріальної контори Хомин Н.Б. та свідоцтва про право власності б/н від 17.04.1995 року, виданого відділом приватизації житла Калуського концерну «Хлорвініл».

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. Ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальник зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитних договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ч.ч.2 і 5 статті 590 ЦК України, ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель набув право звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки зобов'язання не було виконане у встановлений строк та іншого не встановлено договором іпотеки або законом.

Із матеріалів справи вбачається, що банк не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та звернувся до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень ст.39 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим, відповідно до ст.39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, процедура продажу, встановлена ст.38 цього Закону.

Відповідно до процедури продажу, визначеної ст.38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ч.5 статті 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що ціна продажу предмету іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Враховуючи обставини справи, суд вважає, що з метою забезпечення законних інтересів обох сторін даного спору ціна продажу згаданого вище нерухомого майна повинна бути визначена на підставі його оцінки, проведеної у визначеному чинним законодавством порядку.

Як роз'яснено у п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Суд вважає, що посилання відповідачки на неспівмірність розміру заборгованості за кредитним договором та вартості іпотечного майна не є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки така позиція не ґрунтується на нормах відповідних законів. Наслідки того, що ціна предмету іпотеки перевищує розмір заборгованості, визначено у ст. 38 Закону «Про іпотеку», зокрема розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю. Окрім того, інвентаризаційна вартість предмета іпотеки, на яку посилається відповідач і третя особа, не в повній мірі відображає його ринкову вартість, яка повинна бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про недопустимість повторного розгляду питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, так як предметом спору за рішенням Калуського міськрайонного суду від 12.03.2012 року були вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 04.01.2012 року в розмірі 60 404,90 грн. Предметом існуючого спору є позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 15.10.2013 року складає 106 769,13 грн. Отже, предмет та підстави заявленого позову інші. Тому немає жодних підстав для відмови в задоволенні позову з підстав повторного звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" до суду.

За вищенаведених підстав, суд вважає позов ПАТ КБ "ПриватБанк" підставним та таким, що підлягає до задоволення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, суд вважає, що позовна вимога про виселення відповідача задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно п. 43 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.08.2013 року позивачем було направлено на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 претензію щодо виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Пропонувалося негайно погасити заборгованість за кредитним договором. В разі невиконання вимоги Банк буде змушений звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення всіх мешканців (а.с.22-23). Суд вважає, що зміст вимоги позивача від 31.08.2013 року не відповідає вимогам ст. 109 ЖК України щодо порядку виселення, оскільки направлений позивачем не у зв'язку із прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" щодо письмової вимоги про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Таким чином, позовна вимога щодо виселення відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, як подана передчасно та не підтверджена в судовому засіданні

В силу вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підставі наведеного ст.ст. 526, 527, 530, 572, 589, 590, 610-612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 38, 39 ЗУ "Про іпотеку" та керуючись ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №44КК від 16.08.2007 року в розмірі 106 769 (сто шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять) гривень 13 копійок звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, загальною площею 66,90 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1682 від 13.07.2009 року, виданого державним нотаріусом Калуської міської держанвої нотаріальної контори Хомин Н.Б. та свідоцтва про право власності б/н від 17.04.1995 року, виданого відділом приватизації житла Калуського концерну «Хлорвініл», шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 20.03.2007 року) Публічним Акціонерним Товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" з укладанням від імені іпотекодавця - ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією договору купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Продаж квартири за адресою АДРЕСА_1 повинен бути здійснений ПАТ КБ "ПриватБанк" за ціною, не нижчою за ціну, визначену на підставі її оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Решту коштів від реалізації повернути ОСОБА_1.

В частині виселення відповідача ОСОБА_1 в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1067,69 грн. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, у цей же строк з дня отримання копії рішення.

Головуючий: