ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2008 р. | № 2-29/17516-2007 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Добролюбової Т.В., |
суддів | Гоголь Т.Г. |
Швеця В.О., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року |
у справі | № 2-29/17516-2007 |
господарського суду | Автономної Республіки Крим |
за позовом | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
до третя особа: | Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство" |
про | спонукання до виконання певних дій та стягнення 325216,44 грн |
За участю представників сторін від:
позивача: Рахильчук О.В. (дов. від 02.12.08),
Піляй А.О. (дов. від 03.12.08),
Відповідача: Давидов І.В. (дов. від 05.12.08),
третьої особи: не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2007 року Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" (далі –відповідач) про повернення матеріальних цінностей державного резерву та стягнення 325216,44 грн штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 лютого 2008 року в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство".
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 квітня 2008 року (суддя Башилашвілі О.І.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року (колегією суддів у складі: Плута В.М. - головуючий, Черткової І.В., Борисової Ю.В.) апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишено без задоволення, а рішення від 03 квітня 2008 року Господарського суду Автономної Республіки Крим - без змін.
Рішення попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що позивачем не представлені докази того, що ДП ДАК "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" на відповідальне зберігання передавалися матеріальні цінності державного резерву, як от, приймальні акти форми Р-16 або відповідні складські документи. При цьому, суди також врахували те, що зберігальні зобов'язання подані Державним комітетом України з державного матеріального резерву до матеріалів справи свідчать про те, що зерно було передано для зберігання не відповідачу, а іншій юридичній особі - ДП ДАК "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство".
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 03 квітня 2008 року Господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року скасувати та прийняти у справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: статей 548, 549 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України, статей 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник вважає, що судовими інстанціями було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
У відзиві на касаційну скаргу Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" зазначило про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просило залишити їх без змін, а касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, між сторонами у справі існують договірні відносини відповідального зберігання на підставі договору від 26 грудня 2006 року № юр-2зб/126-2000 (далі - Договір).
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що факт закладання матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання оформляється приймальним актом по формі Р-16, один примірник якого Зберігач (відповідач) надає Агентству (позивач).
Господарськими судами встановлено, що на підставі службового завдання представниками Східного КРВ Державного комітету України з державного матеріального резерву проведена контрольна перевірка наявності якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП ДАК "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор". За результатами перевірки складено акт від 07 червня 2005 року, з якого вбачається, що під час перевірки посадові особи позивача дійшли висновку, що відповідачем не забезпечено зберігання (самовільне відчуження) зерна держрезерву; та не ведеться облік та звітність зерна держрезерву на підприємстві.
Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції, а з цим погодився і апеляційний суд, правильно виходили з того, що позивачем не подано належних в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів закладання матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання.
Так, суди дійшли вірного висновку, що сам договір відповідального зберігання є лише підставою виникнення зобов'язання, а не підтвердженням факту його виконання. Отже, доказом, який підтверджує факт передачі матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання відповідачу згідно договору є приймальні акти, які в матеріалах справи відсутні.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями вірно встановлено, що зберігальні зобов'язання подані Державним комітетом України з державного матеріального резерву до матеріалів справи свідчать про те, що зерно було передано для зберігання не відповідачу, а іншій юридичній особі - ДП ДАК "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство". Судами також встановлено, що відповідач не є правонаступником ДП ДАК "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство".
Колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає підставним висновок попередніх судових інстанцій про те, що платіжне доручення від 27 грудня 2000 року на суму 30000,00 грн свідчить тільки про факт сплати за договором, а не про факт отримання відповідачем матеріальних цінностей за договором.
Згідно статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Таким чином, законодавець читко визначив, що обов’язок за договором зберігання виникає у зберігача лише після вчинення дії поклажодавцем.
Отже, врахувавши вимоги чинного законодавства, господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливим, оскільки зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, тому до уваги не приймаються. Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 1115 , 1117 , 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 квітня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року у справі № 2-29/17516-2007 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву - без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т. Гоголь
В. Швець