Головуючий суду 1 інстанції - Рябуха Ю.В.

Доповідач - Украінцева Л.Д.

Справа № 2-75/12

Провадження № 22ц/782/4387/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Украінцевої Л.Д.

суддів: Іванової І.П., Фарятьєва С.О.

при секретарі: Вербицькому І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційні скарги Слов'яносербського обласного психоневрологічного інтернату та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2013 р.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Слов'яносербського психоневрологічного інтернату про стягнення відшкодування завданої шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 на відшкодування втраченого заробітку 39 509 грн 65 коп.; на відшкодування витрат на придбання ліків 1028 грн 78 коп., а всього - 40 538 грн 43 коп.; зобов'язано відповідача щомісяця виплачувати на користь ОСОБА_2 в якості відшкодуй втраченого заробітку (80%) від розміру мінімальної заробітної плати починаючи з дня ухвалення рішення судом. Стягнуто з відповідача на користь держави 405 грн 38 коп. судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року касаційну скаргу Слов'яносербського психоневрологічного інтернату задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 жовтня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2013 р. позов задоволено частково.

Стягнуто з Слов'яносербського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_2 відшкодування втраченого заробітку у розмірі в сумі 41785,15 грн. / сорок одна тисяча сімсот вісімдесят п"ять гривень 15 копійок/, витрати на придбання ліків у розмірі 2344 грн.59 коп. /дві тисячі триста сорок чотири 59 копійок/, а всього стягнути 44129, 74 грн. / сорок чотири тисячі сто двадцять дев"ять гривень 74 копійки.

Зобов'язано Слов'яносербський психоневрологічний інтернат щомісяця виплачувати на користь ОСОБА_2 у якості відшкодування частки втраченого заробітку у розмірі частки втрати працездатності ОСОБА_2 64 % від розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з дати ухвалення рішення судом.

Стягнуто з Слов'яносербського психоневрологічного інтернату в дохід держави судовий збір у розмірі 441,30 грн. / чотириста сорок одну гривень 30 копійок.

В інших вимогах відмовлено за необгрунтовністю.

В апеляційній скарзі Слов'яносербський обласний психоневрологічний інтернат просить рушення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позов повністю.

Заслухавши доповідача, вислухавши сторони, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що апеляції не підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 жовтня 2012 року Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєї ухвалі від 30 січня 2013 року вказав, що приймаючи до уваги те, що працівники Слов'яносербського психоневрологічного інтернату згідно зі своїми службовими обов'язками повинні здійснювати нагляд за хворою ОСОБА_5, яка не була визнана недієздатною, і під час лікування, заподіяла ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, на порушення вимог ст. ст. 440 та 441 ЦК УРСР суд не визначив ступінь вини кожного із заподіювачів шкоди, поклав всю майнову відповідальність лише на відповідача, звільнивши таким чином винну особу від майнової відповідальності.

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що донька позивачки - ОСОБА_2 є інвалідом дитинства першої групи безстроково та потребує постійного стороннього догляду.

02 квітня 1998 року, перебуваючи на лікуванні в Слов'яносербському психоневрологічному інтернаті, хворою ОСОБА_5 було здійснено напад на ОСОБА_2, яка лікувалась в цьому ж інтернаті та завдано їй тяжких тілесних ушкоджень у вигляді черепно-мозкової травми, перелому кісток відділу обличчя черепа, повної атрофії нерву лівого ока, часткової атрофії правого ока, зниження гостроти зору лівого ока до 0,33, втрати зору правого ока, астено-вегетативного синдрому, а також порушення жувальної функції виразного ступеня.

Згідно акту судового медичного дослідження №218/176 від 25.06.2007 року (а. с. 135 -140) у ОСОБА_2 внаслідок отриманої травми 02.04.1998 року наявна стійка втрата загальної працездатності 80%.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Суд першої інстанції при вирішенні спору вірно керувався вимогами ст.. 440 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), оскільки правовідносини між сторонами з приводу заподіяння шкоди виникли 02 квітня 1998 року, тобто в період дії ЦК УCPС в редакції 1963 року.

Відповідно до ст. 440 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, і також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 441 ЦК УРСР організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових обов'язків.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд врахував те, що працівники Слов'яносербського психоневрологічного інтернату згідно зі своїми службовими обов'язками повинні здійснювати нагляд за хворою ОСОБА_5, яка не була визнана недієздатною, і під час лікування заподіяла ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, на порушення вимог.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З матеріалів справи вбачається, що вина відповідачів знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.

Рішенням від 22.11.2007 року було встановлено факт нещасного випадку, що трапився з ОСОБА_2 не пов'язаного з виробництвом, 02 квітня 1998 року у 07 годині в період знаходження на лікуванні в Слов'яносербському психоневрологічному інтернаті, що потягло пошкодження обох очей, черепно-мозкової травми, порушення жувальної функції втрати зору правого ока (а.с.151-152).

У п. 3 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено судам, що шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності).

У відповідності до ст.. ст. ст. 440 та 441 ЦК УРСР суд першої інстанції визначив ступінь вини кожного із заподіювачів шкоди та прийшов до висновку, що ступінь вини ОСОБА_5 становить 20%, а ступінь вини Слов'яносербського психоневрологічного інтернату становить 80%.

На підставі зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення ступені вини кожного із заподіювачів шкоди та з розрахунком шкоди, який суд навів у мотивувальної частині рішення, дані розрахунки сторонами не оспорюються.

Твердження Слов'яносербського обласного психоневрологічного інтернату про те, що рішеннями суддів вже була стягнута шкода зі Слов'яносербського обласного психоневрологічного інтернату не заслуговує на увагу, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 03.10.2006р. на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стягнуто тільки моральної шкоди (т.1 а.с.107-110).

На підставі зазначеного не заслуговують на увагу твердження Слов'яносербського обласного психоневрологічного інтернату про те, що відшкодовувати шкоду повинна тільки ОСОБА_5, крім того, саме ОСОБА_6 нанесла удар хворій ОСОБА_5, чим спровокувала бійку.

Посилання апелянта про те, що в рішенні Жовтневого районного суду відповідачем зазначено Слов'яносербський психоневрологічний інтернат, а на момент розгляду справи в суді першої інстанції Слов'яносербський психоневрологічний інтернат згідно рішення Луганської обласної ради було перейменовано в Слов'яносербський обласний психоневрологічний інтернат не є підставою для скасування рішення, оскільки цю описку можливо виправити ухвалою суду першої інстанції.

Також не заслуговує на увагу твердження ОСОБА_7 про те, що відшкодовувати шкоду повинен у повному обсязі Слов'яносербський психоневрологічний інтернат з підстав наведених вище.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержання вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи в апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи порушені, або неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права. Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303,п.1ч.1ст.307,308,313,314,315 ЦПК України судова колегія ,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Слов'яносербського обласного психоневрологічного інтернату.та апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена протягом 20-ти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованного Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: