Справа № 188/2105/13-ц

Провадження № 2/188/19/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі - Хандрига Л.І.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

відповідача 1 - ОСОБА_2,

відповідача 2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - група громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Петропавлівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселенні та зняття з реєстраційного обліку,

встановив:

16.10.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселенні та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначає, що з 26.02.1993 року по 31.01.2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Від цього шлюбу у них народилися діти, які станом на сьогоднішній день є повнолітніми - відповідачі по справі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідачі з 07.01.2002 року не проживають разом з ним у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1. Вони мешкають разом з матір'ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2.

Діти позивача, відповідачі по справі, зареєстровані за тією ж адресою, як і позивач, який з новою сім'єю проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. В цьому будинку зареєстровано шість осіб: позивач, відповідачі, дружина позивача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, його донька від другого шлюбу ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 і син другої дружини позивача від першого шлюбу ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відповідачі з позивачем фактично не проживають, а проживають зі своєю матір'ю ОСОБА_4, однак зареєстровані за місцем його проживання і добровільно знятися з реєстрації і зареєструватися в іншому місці не бажають.

Посилаючись на норми ст.41 Конституції України, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.47, 71, 107 Житлового кодексу (далі - ЖК) України, ст.3 Сімейного кодексу України, ч.1 ст. 316, ч.1 ст.319, ст. 379, ст. 391, ч.1 ст. 405, п.4) ч.1 ст.406 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, постанову Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», позивач просить усунути перешкоди в користуванні його майном - будинком під АДРЕСА_1, позбавивши права користування цим жилим приміщенням відповідачів шляхом зняття вказаних осіб з місця їхньої реєстрації та визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинком під АДРЕСА_1, що є підставою для зняття їх з реєстрації за зазначеною адресою. Судові витрати позивач просив покласти на нього.

10.12.2013 року позивач уточнив позовні вимоги, виключив з числа осіб, які беруть участь у справі третю особу і просив на тих же підставах визнати відповідачив такими, що втратили право користування житловим приміщенням- будинком під АДРЕСА_1 (а.с.41-45).

В судовому засіданні позивач позов підтримав, пояснив, що наявність реєстрації відповідачів в його будинку створює для нього незручності при оформленні документів на отримання пільг і соціальних виплат.

Відповідачі позов не визнали, пояснили суду, що не мають можливості зареєструватися в іншому місці, тому що власного житла не мають, їх мати проживає із співмешканцем у будинку, що належить його матері. Остання не дає своєї згоди на їх реєстрацію. Для позивача вони на першу його вимогу завжди надають усі необхідні йому документи, але він, як батько, дуже рідко з ними спілкується. Також вони пояснили, що позивач теж не проживає за місцем своєї реєстрації, а фактично разом із новою сім'єю проживає в сусідньому будинку АДРЕСА_1, який належав його померлим батькам.

Позивач на заперечення відповідачів додатково пояснив, що дійсно після смерті батьків проживає у їхньому будинку, розташованому поряд з його будинком, але стосовно спадщини у нього ще не вирішено питання з іншим спадкоємцем.

Вислухавши пояснення сторін , вивчивши надані сторонами докази, що містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть

участь у справі.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 57 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підставі наданих сторонами доказів суд встановив наступне.

Позивачу (а.с. 9) рішенням 11 сесії ХХІІ скликання від 29.12.1994 року Петрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області передано у приватну власність земельну ділянку, призначену для обслуговування жилого будинку площею 0,25 га та для ведення особистого господарства площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією цього рішення (а.с.12).

18.01.2010 року позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №093931, згідно з яким позивач на підставі рішення сесії Петрівської сільської ради від 22.09.2009 року № 213-22/V є власником земельної ділянки площею 0.1111 га, яка розташована за тією ж адресою: АДРЕСА_1 і призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копією державного акту (а.с.13).

Рішенням від 18.03.1995 року № 41 виконкому Петропавлівської районної ради народних депутатів позивачу було дозволено будівництво індивідуального житлового будинку і видано паспорт на забудову садиби за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується його копією, в якій є копія рішення про дозвіл на будівництво (а.с. 14-18).

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено наступне:

1. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Отже, право власності позивача на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Як пояснив у судовому засіданні позивач, збудований ним будинок в експлуатацію не прийнятий і право власності позивача на нього не зареєстроване.

За таких обставин суд вважає безпідставним звернення позивача до суду за захистом порушених прав власника житлового будинку з посиланням на норми права, що захищають право власності - ст.41 Конституції України, ч.1 ст. 316, ч.1 ст.319, ст. 379, ст. 391, ч.1 ст. 405, п.4) ч.1 ст.406 ЦК України , оскільки позивач не є власником житлового будинку, а відповідачі не є членами сім'ї власника або наймачами житлового приміщення за правочином, укладеним із власником.

Передчасною є і вимога позивача про зняття відповідачів з реєстрації на підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки для цього потрібно наявність, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Суд вважає, що права позивача не порушені, тому що він не є власником приміщення, в якому зареєстровані відповідачі, крім того, сам проживає у іншому житловому приміщенні.

На підставі встановлених обставин справи, перевірених наданими сторонами доказами, аналізу норм законодавства, яке регулює правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст.41 Конституції України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.47, 71, 107

ЖК України, ст.3 Сімейного кодексу України, ч.1 ст. 316, ч.1 ст.319, ч.2 ст.331, ст. 379, ст. 391, ч.1 ст. 405, п.4) ч.1 ст.406 ЦК України, ч.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , керуючись ст.ст.3,11,57,60, 88, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя П. О. Бурда