Справа № 22-ц-І050/06 Категорія - спори, що виникають із сімейних правовідносин
Головуючий у І інстанції - Логвинюк І.М. Доповідач - Здрилюк О. І.
Р І III Е Н Н Я ІМЕНЕМ У К Р АЇ Н И
19 грудня 2006 року
місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Завидовської О.Г.,
суддів - Карпук А. К, Здрилюк О. І..
при секретарі Губарик К.А.,
з участю позивача ОСОБА_1
пр-ка позивача ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_2
пр-ка відповідача ОСОБА_5,
третьої особи ОСОБА_3
пр-ка третьої особи ОСОБА_6.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та визнання права власності на нерухоме майно за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, відповідачаОСОБА_2 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 06 вересня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_4; відповідач - ОСОБА_2; представник відповідача - ОСОБА_5; третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет ОСОБА_3
представник третьої особи - ОСОБА_6
Колегія суддів -
встановила:
23 серпня 2005 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свій позов мотивує тим, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 20.01.1995 року, від якого 17.02.1996 року народився син ОСОБА_7. Рішенням суду від 18.02.2005 року шлюб між ними розірвано, про що 13.04.2005 року зроблено відповідний актовий запис в Книзі реєстрації розірвань шлюбу.
За час перебування в шлюбі за взаємною згодою і домовленістю, за кошти спільного сімейного бюджету ними було набуте наступне майно, яке підлягає поділу:
· магазин з гаражем на два бокси для автотранспорту, придбаний 27.11.2003 року на підставі договору купівлі-продажу, розташований на АДРЕСА_1, реальною вартістю 500 000 грн.;
· квартира НОМЕР_1на АДРЕСА_2, придбана на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2003 року, реальною вартістю 125 000 грн.;
· автомобіль Рено-Канго, 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн.;
· причіп Невідов, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_3, вартістю 2 500 грн.;
· автомобіль БМВ-525, 1988 року випуску, д.н. НОМЕР_4, вартістю 35 000 грн.;
· мотоцикл ЕТЗ-250, д.н. НОМЕР_5, вартістю 2 500 грн.;
- мотоцикл ІЖ-Пл-Спорт, 1975 року випуску, д.н. НОМЕР_6, вартістю 2 800 грн..
Відповідач без її згоди та відома, коли сімейні стосунки між ними були уже
припинені і вони проживали окремо, зняв з обліку з метою відчуження та відчужив автомобіль Рено-Канго, 2001 р.в., д.н. НОМЕР_2, витративши майно на шкоду сім*ї, а тому при вирішення спору про поділ майна слід відступити від засад рівності часток подружжя.
Враховуючи наведене, просить поділити майно спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй 1/2 частину ідеальної долі в квартирі НОМЕР_1 на АДРЕСА_2, 1/2 частину в натурі магазина з гаражем на два бокси, розташованого на АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію в розмірі 60 000 грн. за її частку у власності реалізованого відповідачем автомобіля Рено-Канго, 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_2 та судові витрати по справі. Відповідачу просить виділити по 1/2 частині квартири та магазина з гаражем на два бокси, причіп Невідов, автомобіль БМВ-525. мотоцикл ЕТЗ-250 та мотоцикл ІЖ-Пл-Спорт.
Після уточнення позовних вимог в суді першої інстанції ОСОБА_1 просила провести поділ лише квартири, магазина і автомобіля Рено-Канго, 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_2, виділивши їй по Уг частині ідеальних долей в квартирі та в магазині з гаражем на два бокси, а також стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію в розмірі 21 500 грн. за її частку у власності реалізованого відповідачем автомобіля Рено-Канго та судові витрати по справі. Відповідачу просить виділити по 1/2 частині ідеальних долей в квартирі та в магазині з гаражем на два бокси.
21 березня 2006 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому зазначає, що за час шлюбу ними було придбане за спільні кошти наступне майно, яке не зазначене позивачем і підлягає поділу, а саме:
· телевізор «Хансітік» вартістю 600 грн.,
· мікрохвильова піч «Ел-Джі» вартістю 300 грн..
· пральна машина «їндезіт» вартістю 1 600 грн.,
· миючий пилосос «Бош» вартістю 1 500 грн.,
· праска вартістю 100 грн.,
· спальний гарнітур (ліжко, 4-дверна шафа, трюмо, 2 тумбочки, пуфік) виробництва Польщі вартістю 2 800 грн.,
· два килими на підлогу розміром 3 м х 2 м іноземного виробництва вартістю відповідно 400 грн. та 300 грн.,
· набір столового посуду іноземного виробництва вартістю 350 грн..
· набір ножів іноземного виробництва вартістю 250 грн.,
· набір столових інструментів (ложки, виделки) іноземного виробництва вартістю 150 грн.,
· 4 постільних набори, 4 подушки, рушники на загальну суму 400 грн.,
· електром'яструбка вартістю 400 грн.,
· електрочайник вартістю 70 грн.,
· дошка для прасування вартістю 70 грн..
автомобіль Рено-Канго, 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_7, вартістю 60 000 грн..
Крім того, за сприяння їх батьків, а саме надання ними фінансової допомоги в розмірі ЗО 000 грн. було створене торгове місце по реалізації нижньої білизни, яке ОСОБА_1 ліквідувала, порушивши майнові права сім'ї.
Автомобіль Рено-Канго, 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_7 ОСОБА_1 відчужила без його відома та згоди, а решту зазначеного ним майна забрала.
Враховуючи наведене, просить стягнути з ОСОБА_1 в його користь 49 645 грн., як грошову компенсацію за половину належного йому майна.
10 квітня 2006 року в суд звернувся ОСОБА_3, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та визнання права власності на нерухоме майно.
Свій позов мотивує тим, що 21 серпня 2003 року ОСОБА_2 позичив у нього гроші в розмірі 7 000 грн. для придбання в особисту власність квартири НОМЕР_1на АДРЕСА_2 а 26 листопада 2003 року позичив у нього гроші в розмірі 18 000 грн. для придбання в особисту власність з метою здійснення власного приватного бізнесу магазина із гаражем на два бокси, що на АДРЕСА_1. Позики вказаних коштів підтверджені відповідними розписками ОСОБА_2.
За позичені кошти ОСОБА_2 придбав квартиру і магазин з гаражем на два бокси, що стверджується відповідними нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 22.08.2003 року та від 27.11.2003 року.
За їх з ОСОБА_2 спільною згодою строк повернення обох позик був визначений датою - до 01.09.2005 року, однак, в зазначений термін позичальник своїх зобов'язань не виконав і борг не повернув.
Також, згідно даних розписок, у випадку несвоєчасного повернення позичених сум ОСОБА_2 зобов'язувався відшкодувати суми позичених боргів шляхом передачі в його власність придбаних ним вищевказаних об'єктів.
Квартира і магазин з гаражем на два бокси не можуть бути визнані майном спільної подружньої власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки придбані не внаслідок спільної праці членів даної сім'ї за кошти їх сімейного бюджету, а особисто ОСОБА_2 за позичені у нього кошти для придбання вказаних об'єктів.
Враховуючи наведене, просить стягнути з ОСОБА_2 в його користь борг в рахунок виконання зобов'язань, а саме:
· згідно розписки від 21.08.2003 року - квартиру НОМЕР_1на АДРЕСА_2,
· згідно розписки від 26.11.2003 рокумагазин із гаражем на два бокси, що на АДРЕСА_1, а також визнати за ним право власності на вказане майно.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 06 вересня 2006 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, а в позові ОСОБА_3 відмовлено.
Проведено поділ спільного майна подружжя, а саме:
· виділено у власність ОСОБА_1 50/100 частин ідеальної долі квартири НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_2; 50/100 ідеальної долі магазину з гаражем, розташованого по АДРЕСА_1; автомобіль марОки «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_7, вартістю 53 000 грн.. В решті позову відмовлено;
· виділено у власність ОСОБА_2 50/100 частин ідеальної долі квартири НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_2; 50/100 ідеальної долі магазину з гаражем, розташованого по АДРЕСА_1; автомобіль марки «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_2, вартістю 40 000 грн.. В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 різницю у вартості автомобіля в сумі 13 000 грн. та 850 грн. судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 в доход держави 310 грн. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 850 грн. судових витрат.
Скасовано заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на наступне майно:
- причіп Невідов, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_3,
· автомобіль БМВ-525, 1988 року випуску, д.н. НОМЕР_4,
· мотоцикл ЕТЗ-250, д.н. НОМЕР_5,
· мотоцикл ІЖ-Пл-Спорт, 1975 року випуску, д.н. НОМЕР_6.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та постановити нове - про відмову ОСОБА_2 в позові про поділ автомобіля марки «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_7 , вартістю 53000 грн. та стягнення з неї в його користь різниці у вартості автомобіля в сумі 13000 грн. і задовольнити її вимоги, визнавши її власником 50/100 частин ідеальної долі квартири, 50/100 частин ідеальної долі магазину з гаражем на два бокси, стягнути з ОСОБА_2 в її користь 20000 грн. грошової компенсації за її частку в автомобілі марки «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_2, вартістю 40000 грн. та стягнути судові витрати по справі.
Вважає, що судом першої інстанції неповно з*ясовано обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та допущено порушення норм матеріального і процесуального права.
Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що судом невірно визнано за нею право власності на автомобіль «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_7, вартістю 53000 грн. та стягнуто з неї в користь ОСОБА_2 різницю у вартості автомобіля в сумі 13000 грн., оскільки цей автомобіль фактично належав ОСОБА_8, на ім*я яких нею ще в 2004 році було видане доручення на право розпорядження цим автомобілем і вказаний автомобіль ще в 2005 році ОСОБА_8 реалізований, в зв'язку з чим їй цей автомобіль фактично не може бути виділений, оскільки його власником являється стороння особа. Крім того, судом невірно визначений розмір стягнення різниці у вартості автомобілів. Якщо б вважати, що їй має бути виділено цей автомобіль, то різниця у вартості мала б становити не 13000 грн., а 6500 грн..
Також судом невірно визнано право власності за ОСОБА_2 на автомобіль «Рено-Канго», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_2, вартістю 40000 грн., оскільки вказаний автомобіль реалізований, кошти витрачені не на потреби сім*ї, а тому в її користь має бути стягнуто 20000 грн. як компенсація за її частку в даному автомобілі.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове - про відмову ОСОБА_1 в позові про визнання спільною сумісною власністю квартири та магазина з гаражем на два бокси, повністю задовольнити його зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя та позов третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу і визнання права власності на нерухоме майно.
Вважає, що судом першої інстанції неповно з*ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Апелянт ОСОБА_2 зазначає, що судом невірно визнано квартиру і магазин з гаражем на два бокси спільною сумісною власністю, оскільки вказані об*єкти нерухомого майна придбані не за спільні кошти подружжя, а за позичені відповідачем кошти у третьої особи, що уже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили і вказана обставина доказуванню не підлягає. Позивач же не подала жодного доказу в підтвердження своїх вимог, а судом не було звернуто увагу на ст. 17 Закону України «Про власність» та ст.57 ч.І п.З СК України.
Судом невірно проведено поділ обох автомобілів, оскільки фактично вони реалізовані і належать на праві власності стороннім особам, а також безпідставно відмовлено в його вимогах про поділ іншого майна подружжя, хоча позивач частково визнала його позовні вимоги.
Відмовляючи в позові третьої особи ОСОБА_3 суд безпідставно покликається на ст.ст.86, 87-1, 178, 182 ЦК України в редакції 1963 року стосовно застави майна, якої фактично ніколи не було, оскільки повернення майна у власність ОСОБА_3 передбачалось у даних ним розписках при позиці грошей, а не по договору застави. Крім того, статті 87-1 та 182 виключені із Цивільного кодексу України ще в 1993 році.
В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову ОСОБА_1 в позові про визнання спільною сумісною власністю квартири та магазина з гаражем на два бокси, повністю задовольнити його позов про стягнення боргу і визнання права власності на це нерухоме майно та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Вимоги і обґрунтування апелянта ОСОБА_3 аналогічні вищезазначеним вимогам і обгрунтуванням, які містяться в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_2.
Також апелянт зазначає, що суд безпідставно покликається на договір позики, який фактично не був предметом судового дослідження.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 грудня 2006 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині поділу причіпа Невідов, автомобіля БМВ-525. мотоцикла ЕТЗ-250. мотоцикла ІЖ-Пл-Спорт та прийнято відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову в частині поділу телевізора «Хансітік», мікрохвильової печі «Ел-Джі». пральної машини «Індезіт». миючого пилососа «Бош», праски, спального гарнітура, двох килимів на підлогу, набору столового посуду, набору ножів, набору столових інструментів {ложок, виделок). 4 постільних наборів, 4 подушок, рушників, електром*яструбки. електрочайника, дошки для прасування, торгового місця по реалізації нижньої білизни і провадження в справі в цій частині закрите.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши докази в межах доводів апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Частково задовольняючи позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартира і магазин з гаражем на два бокси є спільною сумісною власністю подружжя; виділив сторонам автомобілі в натурі, вважаючи, що зняття автомобілів з реєстрації не є доказом їх відчуження; а відмовляючи в позові ОСОБА_3 суд першої інстанції покликався на ст.ст.86. 87-1, 178, 182 ЦК України в редакції 1963 року.
Проте, такі висновки суду суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це відповідає матеріалам справи, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.01.1995 року по 13.04.2005 року, від якого мають сина ОСОБА_7а, 17.02.1996 року народження (а.с.9, 10). Фактично сторони спільно проживали до січня 2005 року. Син сторін проживає разом з батьком.
Відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про власність», ч.І ст.22 КпШС України та ч.І ст.60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і здійснення ними цього права регулюється вказаними нормативними актами.
Згідно ч.І ст.17 Закону України «Про власність» спільною сумісною власністю є майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім*ї. якщо інше не встановлено письовою угодою між ними.
При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 за час проживання в шлюбі - в травні 2004 року придбали автомобілі «Рено-Канго», 2001 року випуску, д.н. НОМЕР_2 та д.н. НОМЕР_7.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, колегія суддів
приходить до висновку, що вказані автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані внаслідок їх спільної праці.
Разом з тим, із пояснень сторін, а також із повідомлення Попільнянського РЕП 2-го міжрайонного відділення ДАІ М.Бердичева при УМВС України в Житомирській області від 15.09.2006 року НОМЕР_8 встановлено, що обидва спірні автомобілі реалізовані. Враховуючи зазначене, вказані автомобілі не можуть бути виділені сторонам в натурі.
Згідно ч.І ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вартість автомобіля, реалізованого позивачем ОСОБА_1 становить 53000 грн., а вартість автомобіля, реалізованого відповідачем ОСОБА_2 становить 40000 грн. і саме така вартість автомобілів погоджена сторонами в судовому засіданні. Кошти від реалізації вказаних автомобілів сторони між собою не ділили.
Враховуючи наведене, в користь відповідача слід стягнути з позивача 6500 грн. грошової компенсації, як різницю у вартості спільного майна подружжя ((53000 + 40000) : 2).
Відповідно до вимог ч.І ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
А згідно ч.З ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішеннями апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2005 року у справах за позовами виробничо-комерційного об*єднання «Полісервіс» доОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири НОМЕР_1на АДРЕСА_2 та магазина з гаражем на два бокси на АДРЕСА_1 встановлено, що вказані об*єкти нерухомості придбані ОСОБА_2 за позичені у ОСОБА_3 кошти (а.с.47-50). Вказані судові рішення набрали законної сили.
Згідно ч.2 ст.23 КпШС України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що у неї відсутні докази стосовно того, за які спільні кошти придбане спірне нерухоме майно, також категорично заперечувала стосовно того, що позика грошей мала місце та ствердила, що про позику грошей їй ніхто не повідомляв і своєї згоди на укладення такої угоди вона не давала. Також вона не повертала ніяких боргових коштів і наміру їх повертати немає.
Разом з тим, згідно ч.2 ст.12 Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законом.
Цивільним кодексом України в редакції 1963 року (ст.ст.374, 375) передбачалось право особи на укладення договору позики, тобто укладення такої угоди не заборонено законом.
Враховуючи зазначене, а саме те, що позивач не довела тієї обставини, що квартира і магазин з гаражем на два бокси придбані за спільні кошти подружжя, а рішеннями апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2005 року встановлено, що це нерухоме майно придбане за позичені відповідачем кошти у третьої особи і сторони ствердили, що позивач ОСОБА_1 не знала про позику грошей, то в даному випадку не можуть застосовуватись положення ч.2 ст.23 КпШС України стосовно того, що один з подружжя діяв за згодою та в інтересах другого, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вказане спірне нерухоме майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а належить особисто ОСОБА_2, в зв*язку з чим в позові ОСОБА_1 в частині поділу вказаного майна слід відмовити.
Судом встановленою, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21.08.2003 року та 26.11.2003 року укладено два договори позики грошей в розмірі відповідно 7000 грн. та 18000 грн. для придбання нерухомого майна - квартири і магазина з гаражем на два бокси. Вказана обставина підтверджена відповідними розписками (а.с.190. 191) та рішеннями апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2005 року у справах за позовами виробничо-комерційного об*еднання «Полісервіс» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири і магазина з гаражем на два бокси (а.с.47-50). Обидві ці угоди відповідали вимогам ст.ст.374, 375 ЦК України в редакції 1963 року в частині предмета і форми договору.
Як згідно ч.І ст.374 ЦК України в редакції 1963 року, так і згідно ч.І ст.1049 ЦК України в редакції 2003 року, позичальник зобов*язаний повернути позикодавцеві позику (таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості) у строк та в порядку, що встановлені договором.
ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 гроші, термін повернення яких визначено - не пізніше 01 вересня 2005 року.
Оскільки ОСОБА_3 заявив позовні вимоги про повернення боргу нерухомим майном, а фактично в борг надавались гроші, то колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги третьої особи ОСОБА_3 до задоволення не підлягають.
Враховуючи відмову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 4астини позовних вимог та закриття провадження в справі стосовно цих вимог, а також те. що залишені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до пасткового задоволення, а позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до задоволення повністю, судові витрати між сторонами підлягають розподілу відповідно до вимог 4.1 ст.88 ЦПК України.
Крім того, з ОСОБА_1 підлягають стягненню несплачені нею ЗО грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи судом першої інстанції, а також судовий збір в розмірі 385 грн. в зв*язку з доповненням апеляції стосовно нерухомого майна і недоплати цього розміру судового збору із подачею самого доповнення.
Керуючись ct.ct.307. 309. 313. 314, 316. 317. 319 ЦПК України, на підставі ст.ст.22 ч.І, 23 4.2 КпШС України, ст.ст.12 ч.2, 16. 17 ч.І Закону України «Про власність», ст.ст.60 ч.І, 68 ч.І, 69 ч.І, 70 ч.І СК України, ст.ст.374, 375 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.1046, 1047 4.2, 1049 ч.І ЦК України в редакції 2003 року, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 06 вересня 2006 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Зустрічний позовОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 в користьОСОБА_2 6500 грн. (шість тисяч п*ятсот грн..) грошової компенсації, як різницю у вартості спільного майна подружжя.
В решті позову ОСОБА_1 відмовити.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 600 грн. (шістсот грн.) витрат по оплаті судового збору та 30 грн. (тридцять грн.) - витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи апеляційним судом, а всього 630 грн. (шістсот тридцять грн.).
Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 795 грн. (сімсот дев*яносто п*ять грн.) витрат по оплаті судового збору та 60 грн. (шістдесят грн.) - витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, а всього - 855 грн. (вісімсот п*ятдесят п*ять грн.).
Стягнути з ОСОБА_1 в користь ТУ ДСАУ в Волинській області /банк одержувача: ГУДКУ у Волинській області, код ЄДРПОУ 26276277, депозитний рахунок № 37315003000983, МФО 803014/ 30 грн. (тридцять грн.) - витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи Ковельським міськрайонним судом.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави судовий збір в розмірі 385 грн. (триста вісімдесят п*ять грн.).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.