Справа № 22ц-1117/06                                          Головуючий у 1 інстанції - Іщук Л.П.

Категорія - спори, що виникають із                                   Доповідач - Стрільчук В.А.

житлових правовідносин,

про визнання особи такою,

що втратила право користування

житловим приміщенням

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА іменем   України

21 грудня 2006 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Русинчука М.М., Расевича СІ.,

при секретарі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 9 жовтня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1, представники позивача - ОСОБА_4, відповідачка - ОСОБА_2, представник відповідачки - ОСОБА_5

Колегія суддів

встановила:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 9 жовтня 2006 року позов задоволено.

Постановлено визнати ОСОБА_2. і неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням -квартирою НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 з вересня 1992 року.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2  просить скасувати це рішення і направити справу на новий розгляд, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить її відхилити і залишити рішення без змін, зазначаючи про голослівність покликання апелянта на допущені місцевим судом порушення.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з ІНФОРМАЦІЯ_1, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. В 1988 році відповідачка як член сім'ї наймача вселилася в спірну квартиру по АДРЕСА_1, яка відноситься до державного житлового фонду, і в якій, крім сторін, зареєстрований їх неповнолітній син. У 1992 році сторони припинили спільне проживання, а в березні 1993 року розірвали шлюб. У вересні 1993 року відповідачка забрала свої особисті та неповнолітнього сина речі і переїхала на постійне місце проживання в квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_2. З того часу вона не проживала в спірній квартирі жодного дня, не проявляла до неї будь-якого інтересу, не виконувала обов'язків, що випливають з договору найму жилого приміщення. Оплату за користування квартирою проводить позивач. Посилання відповідачки на поважність причин відсутності в квартирі нею не доведено. Отже, відповідачка з неповнолітнім сином вибули на постійне проживання в інше жиле приміщення, а тому втратили право користування спірною квартирою.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Встановлені судом і наведені вище обставини справи, зокрема, факт вибуття відповідачки з неповнолітнім сином зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, крім пояснень обох сторін, підтверджені наявними у справі доказами - актом перевірки паспортного режиму від 11 березня 2005 року (а. с. 8), актом обстеження житла від 9 червня 2006 року (а. с 7), рішенням Луцького міського суду від 22 березня 1993 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а. с. 5), показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а. с. 33,40).

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи та дослідженим доказам, суд обгрунтовано задовольнив позов, визнавши відповідачку разом з неповнолітнім сином такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Неповнолітній син сторін після вибуття відповідачки на інше постійне місце проживання за її бажанням проживав разом з нею, в зв'язку з чим також втратив право користування спірним житлом. Доводи апелянта про те, що в силу свого неповнолітнього віку син не міг вирішувати свої житлові питання, щ заслуговують на увагу, оскільки ці питання у встановленому законом порядку вправі вирішувати вона як його законний представник.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 9 жовтня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.                                                                                                                                Головуючий                                                                            В.А.Стрільчук