Справа № 22-1263- 2006 р.                           Головуючий у 1-й інст. - Дужич С.П.

Доповідач - Оніпко О.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

27 грудня 2006 р.                                                                              м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді - Малько О.С.

Суддів -Оніпко О.В., Собіни І.М.

При секретарі - Томашевській І.М.

З участю представника - адвоката ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2005 р. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів .-

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 18 травня 2005 р. позов ОСОБА_3 задоволено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідачка посилається на його незаконність, оскільки справа розглянута без її участі, повісток вона не отримувала, про наявність рішення дізналась у лютому 2006 p., після пред"явлення вимоги дільничного інспектора міліції про звільнення квартири. Копії рішення суд їй також не надіслав. Окрім того, позивачкою не сплачено судовий збір при поданні позовної заяви. Просила рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення суду 1-ї інстанції - скасуванню, з ухваленням в справі нового рішення, на підставі ч. 1 ст. 309 ЦПК України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 20.03.2001 p. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених ст:. 55 ЦК України (в ред. 1963 p.).

Згідно вимог ст. 55 ЦК України, угода, укладена громадянином , хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

23.09.2003 р. ОСОБА_3 звернулась з позовом до Першої державної нотаріальної контори м. Рівне про визнання заповіту недійсним, вказуючи, що нотаріусом при оформленні заповіту було допущено помилку у прізвищі відповідачки та зазначено замість "Шахвердієва" - "Шахвардієва", не посилаючись взагалі на будь-які норми цивільно-процесуального та цивільного законодавства, якими обґрунтовує свої позовні вимоги ( а.с. 62-63), окрім того, у відповідності з вимогами діючого законодавства, у спорах між фізичними особами про визнання заповіту недійсним, тобто, у спорах щодо права власності на спадкове майно, нотаріус Державної нотаріальної контори, який засвідчив заповіт, не є належним відповідачем в справі.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше судове засідання в справі призначалося на 23.06.2003 р. Хоча воно відбувалося з участю позивачки та її представників, у протоколі взагалі відсутні обгрунтовані пояснення позивачки з приводу пред"явлених нею позовних вимог, а також пояснення її представників. Пояснення суду надавалися лише відповідачкою та нотаріусом ОСОБА_4 (а.с. 73-75). Вказаний протокол містить виправлення та дописки.

В протоколі судового засідання від 6.04.2005 р. також зафіксовано лише пояснення відповідача - нотаріуса ОСОБА_4, який вважав позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними, а свої дії при посвідченні заповіту такими, що у повному обсязі відповідають вимогам закону (а.с. 78).

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З вищенаведеного вбачається, що посилання позивачки на норми закону, на підставі яких вона пред"явила свої позовні вимоги та просила визнати заповіт на ім"я ОСОБА_2 недійсним ( окрім позовної заяви, поданої у 2001 р. з посиланнями на ст. 55 ЦК України 1963 р.), в матеріалах справи взагалі відсутні, як і докази, якими вона обґрунтовує свої вимоги.

Що стосується рішення суду 1-ї інстанції, то воно ухвалено з грубим порушенням вимог цивільно-процесуального законодавства.

Суд 1-ї інстанції керувався нормами ЦПК України в ред. 1963 р., в той час, як належало застосовувати норми ЦПК України, який вступив в дію 1.01.2005 р.

Згідно вимог ст. 213 цього Кодексу рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, при ухваленні якого суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом порушено вимоги ст.ст. 214, 215 ЦПК України, оскільки в мотивувальній частині рішення взагалі не зазначені мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти, не вказано, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду, якщо були, то ким, відсутні посилання на норми закону, на підставі якого вирішено справу .

За таких обставин, рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в справі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 за безпідставністю позовних вимог.

У зв"язку з наведеним, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила: Апеляційну   скаргу   ОСОБА_2  -   задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2005 р. - скасувати.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 500 грн. витрат, пов"язаних зі сплатою нею судового збору та 30 грн. витрат з ІТЗ при поданні апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави судовий збір в сумі 1000 грн. та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.