АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Справа №11а-571 2006р.                                Головуючий у 1 й ін-т.: Бондаренко Н.В.

Категорія: ст. 121 ч.2КК України                  Доповідач: Квятковській А.С.

19 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого: Омельяненка В.І

Суддів: Квятковського А.С, Гладкого С.В.

З участю прокурора: Корчак С.А.

Захисника: ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Рівне кримінальну справу за апеляцією захисника-адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3 на вирок  Здолбунівського районного суду від 5 жовтня 2005 року

Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і житель ч.Здовбиця Здолбунівського району, українець, з середньою освітою, судимості не має,

засуджений за ст. 121 ч.2 КК України із застосуванням ст.69 КК на три роки позбавлення волі,

Судом вирішено питання стосовно речових доказів по справі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 81 грн. 60коп. судових витрат.

Як визнав суд, ОСОБА_2, 17 лютого 2004 року біля 16 год.ЗОхв., в помешканні по АДРЕСА_1 в с.Здовбиця Здолбунівського району під час конфлікту умисно спричинив ОСОБА_4 тяжке тілесне ушкодження внаслідок якого наступила смерть потерпілого.

В поданій апеляції засуджений ОСОБА_2 та його захисник-адвокат ОСОБА_1 доводять, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, по справі допущені істотні порушення вимог КПК і судом неправильно застосовано кримінальний закон.

. При цьому вказують, що саме протиправна поведінка потерпілого ОСОБА_4 в сім'ї стала причиною конфлікту, під час якого засуджений захищав від побитгя свою бабусю ОСОБА_3 Як на доказ саме цих обставин по

справі посилаються на показання самого засудженого та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 і зазначають, що потерпший систематично посягав на життя і здоров'я ОСОБА_3 Стверджують, що загроза життю ОСОБА_3, а пізніше і самому ОСОБА_2 була реальною, що викликало стан емоційного збудження, а тому його дії слід кваліфікувати за чЗ ст. 36 КК як перевищення меж необхідної оборони.

За цих обставин просять вирок Здолбунівського районного суду змінити і перекваліфікувати його дії на ст. .124 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони та на підставі п.б ст.1, 6 Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005року звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.

Потерпіла ОСОБА_3 вважає вирок суду незаконним та необгрунтованим. В апеляції вказує, що суд незаконно визнав ОСОБА_2 винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень і доводить, що онук захищав себе і її від чоловіка ОСОБА_4, який постійно знущався над нею. 17 лютого 2004року ОСОБА_4 бив її коцюбою, а коли ОСОБА_2 Її захистив, став бити і його. Доводить, що онук не міг захиститися від чоловіка іншим способом і вчинив свої дії при необхідній обороні. Просить скасувати вирок відносно ОСОБА_2 і закрити відносно нього справу провадженням за відсутністю складу злочину.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника-адвоката ОСОБА_1 про задоволення апеляцій, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_4 відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Сам ОСОБА_2 в ході досудового слідства і в суді визнав, що 17 лютого 2004 року під час конфлікту з ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп'яніння,, в приміщенні літньої кухні він заступився за бабусю ОСОБА_3 В ході бійки, яка виникла між ним і дідом ОСОБА_4 він наніс йому тілесні ушкодження табуретом в груди, а потім став наносити потерпілому удари руками і ногами в область голови і тулуба з метою припинити неправомірні дії.

Колегія суддів вважає, що твердження ОСОБА_2 про перебування в стані необхідної оборони, як і доводи аналогічного змісту, викладені в його апеляції, апеляції захисника-адвоката та потерпілої є необгрунтованими і спростовуються дослідженими судом доказами.

Відповідно до ст.36 КК необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Отже, посягання за об'єктивними своїми ознаками повинні відповідати суспільній небезпечності злочину.

Такий висновок міститься і в п.10 керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002року №1, де зазначено: "Оскільки відповідно до ст. 11 КК злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки."

Як свідчать матеріали даної кримінальної справи ОСОБА_2 припинив правопорушення з боку потерпілого ОСОБА_4, який за висновком судово медичної експертизи спричинив на побутовому грунті своїй дружині ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження (а.с.26)..

За показаннями потерпілої ОСОБА_3 в ході досудового і судового слідства її чоловік ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями, постійно її ображав та влаштовував бійки. 17 лютого 2004року він вчинив бійку, наніс ій тілесні ушкодження, від чого вона стала кричати. На крик зайшов онук ОСОБА_2, проте чоловік не припинив бійку і став битись з онуком, а вона декілька разів вдарила ОСОБА_4 коцюбою і вийшла з кімнати. Коли повернулась ОСОБА_4 лежав на підлозі без свідомості. ОСОБА_2 поклав його на ліжко і пішов, а вона викликала швидку. В лікарні її чоловік ОСОБА_4 помер.

Ці показання підтвердила свідок ОСОБА_7. При цьому ствердила, що між свекром ОСОБА_4 і свекрухою ОСОБА_3 відбулась бійка в літній кухні, вона бачила на обличчі ОСОБА_3 кров. Онук ОСОБА_2 намагався їх розборонити, проте, щоб не брати участі в цьому, вона вийшла з кімнати. Згодом, коли прийшла, то бачила свекра, який лежав на підлозі.

Показання потерпілої, свідка узгоджуються з протоколом огляду місця події, з якого убачається, що у літній кухні по АДРЕСА_1 в с.Здовбиця виявлено сліди, схожі на кров на дверцях і шухлядах тумби, на пакеті з під цукру, подушках, простирадлі. Відірвано кришку тумбочки, проламана кришка столу, відламані ніжки стільців (а.с.З).

Таким чином із вищезазначених показань потерпілої, свідка ОСОБА_7 вбачається, що конфлікт з побиття ОСОБА_3 її чоловіком ОСОБА_4 фактично вичерпався, коли у приміщення літньої кухні зайшов ОСОБА_2 і припинив його протиправні дії. Після цього, безпосередніх очевидців бійки, яка вже відбувалась в кухні між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не було.

Між тим, за висновками судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_4 з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень потерпілому було нанесено не менше 25 травматичних дій. При цьому, як зазначає експерт у ОСОБА_4 виявлено переломів ребер з 1 по 7 по середньо ключичній лінії зліва, 3,4,7,8,10 по передньо аксілярній, 8,10 по при хребтовій, справа 3 ребро по при грудній лінії, крововиливи під м'які тканини голови в правій лобно-тім"яній ділянці, в лівій лобній ділянці, в лівій потиличній ділянці і ін.

Рани в різних ділянках тіла наносились з середньою силою, переломи ребер з більшою силою, внутрішньо - черепні крововиливи наносились із значною силою (а.с. 19-21,82, 91).

Судово - медичною експертизою встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_4 наступила від важкого забою головного мозку з субарахноїдальними крововиливами, внаслідок закритої черепно-мозкової травми. (а.с.81).

Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що показання ОСОБА_2 про перебування у стані необхідної оборони за наявності реальної загрози його життю і заподіяння шкоди потерпілому при перевищенні меж необхідної оборони, - є спосіб захисту підсудного, що має на меті уникнути відповідальності за скоєне, про що докладно виклав у вироку.

Дії засудженого за ст.121 ч.2 КК України суд першої інстанції кваліфікував вірно.

Всупереч твердженню, викладеному в апеляції засудженого, його захисника-адвоката, і потерпілої, матеріали даної кримінальної справи містять достатньо належних і допустимих доказів, які свідчать про заподіяння ОСОБА_2 умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Характер і механізм спричинених ОСОБА_4 тілесних ушкоджень вказують, що ОСОБА_2 діяв цілеспрямовано, активно, з умислом, направленим на протиправне заподіяння потерпілому тілесного ушкодження з неприязних відносин, виниклих під час сварки.

Нанесення великої кількості тілесних ушкоджень в різні ділянки тіла потерпілого, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_2 усвідомлював небезпечний характер своїх дій, передбачав і свідомо припускав настання таких наслідків.

Необгрунтованими є й наведені в апеляціях твердження про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Як видно з протоколу судового засідання та вироку суду, були досліджені всі обставини, що мали значення для правильного й об'єктивного вирішення справи.

Не встановлено й інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які згідно із законом тягнуть скасування вироку.

Докази, якими суд обґрунтував свій висновок про винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено є належними, допустимими, достатніми і достовірними.

Керуючись ст..ст..365,366 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 5 жовтня 2006 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції засудженого ОСОБА_2, у захисника-адвоката, потерпілої - без задоволення.