ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. | № 9/413 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючого | Невдашенко Л.П. |
Суддів | Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “Весна-Радар” |
на постанову | від 10.04.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі | №9/413 господарського суду Дніпропетровської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “Весна-Радар” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Ювель ЛТД” |
про | стягнення 17540,68 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | не з’явились |
відповідача | Саннікова О.В. |
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2005р. ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Весна-Радар” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ “Ювель ЛТД” 17540,68 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2006р. (суддя Подобед І.М.) позов задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3251,83 грн. основного боргу, 3,15 грн. пені, 32,54 державного мита та 21,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовні вимоги залишені без задоволення, оскільки позивачем не надано належних доказів на їх підтвердження.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. (головуючий Тищик І.В., судді Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановили та зазначили попередні судові інстанції, 01.10.2002р. між сторонами укладений договір №67 згідно до якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги по забезпеченню електроенергією, питною водою, прийманню витоків, опаленню приміщень та послуги по користуванню ліфтом, через свої мережі і обладнання в корпусі №3, а відповідач, відповідно, зобов'язався споживати та оплачувати замовлені обсяги у передбачені договором строки.
Пунктом 3.10 сторони визначили, що розрахунки за надані послуги здійснюються по розрахунковим вузлам обліку по тарифах постачальників електричної енергії, води та теплової енергії з урахуванням витрат Виконавця, які узгоджуються сторонами в Додатку №1 і Додатку №2 до цього договору. При цьому, замовник самостійно щомісячно (до 7-го числа) поточного місяця отримує під розпис у Виконавця рахунок на оплату комунальних послуг за розрахунковий місяць і на передплату на поточний місяць (п. 3.5 договору).
Позивач, з посиланням на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з боржника 17540,68 грн., з яких 15383,43 грн. - заборгованість за надані послуги, що утворилася за період з 01.11.2003р. по 30.11.2003р., з 01.01.2004р. по 28.02.2004р., з 01.11.2004р. по 31.12.2004р., з 01.02.2005р. по 30.04.2005р. та 2157,25 грн. пені за прострочення оплати наданих послуг, яка передбачена п. 3.9 договору .
На підтвердження своїх вимог позивач надав акти виконаних робіт.
Однак двосторонніми є лише акти за листопад і грудень 2004 року на загальну суму 6524,83 грн.
Решта наданих позивачем актів за листопад 2003 року на суму 2966,77 грн., за січень 2004 року на суму 2741,95 грн., за лютий 2004 року на суму 1839,42 грн., за лютий 2005 року на суму 1487,54 грн., за березень 2005 року на суму 1857,78 грн., за квітень 2005 року на суму 982,85 грн. не прийняті судом до уваги, оскільки вони є односторонніми - не підписані відповідачем.
Також позивач надав виписки з банку, з яких слідує, що відповідач проплатив позивачу за договором №67 6500 грн.
Таким чином, матеріалами справи посвідчується надання позивачем послуг відповідачу протягом періоду з 01.11.2004р. по 31.12.2004р. на загальну суму 6524,83грн. та оплата цих послуг відповідачем у сумі 6500грн. Тому заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становить 24,83 грн., а відповідно пеня складає 3,15 грн.
Водночас, згідно до приписів ч. ч. 5 і 6 ст. 22 і ч.5 ст. 78 Господарського
процесуального кодексу України, суд прийняв часткове визнання відповідачем позову в сумі 3251,50 грн. (у тому числі 24,83 грн.), оскільки воно не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково в сумі 3251,50 грн. основного боргу і 3,15 грн. пені.
Щодо іншої частини вимог, то вони залишені судом без розгляду, оскільки позивач, в порушення норм ст. 33 ГПК України, не надав належних доказів на підтвердження показників про дійсні обсяги наданих ним послуг, що наведені у односторонніх актах, зокрема: відповідні звіти про спожиті на підприємстві електроенергію, воду і теплову енергію, з обґрунтованим розрахунком цих енергоресурсів між усіма особами які ними користуються.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що наведеним обставинам суди дали належну правову оцінку і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, зважаючи на те, що визначальним у даному спорі є доведеність позовних вимог в частині обсягів поставлених енергоресурсів, а не питання споживання (не споживання) вказаних енергоресурсів у виробничому процесі підприємства-відповідача, як того вимагає скаржник і, власне, на чому ґрунтуються вимоги як апеляційної скарги так і касаційної скарги.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. у справі №9/413 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська