Справа   №  22ц-1080/06                                                                                        Головуючий у 1 інстанції- Денисюк Р.С.

Категорія-спори про відшкодування                                                                        Доповідач - Русинчук М.М.

шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.

суддів - Расевича СІ., Русинчука М.М.,

при секретарі - Царук О.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1   до   ОСОБА_2  про   відшкодування матеріальної   шкоди   за   апеляційною   скаргою   відповідача      на   рішення   Ковельського міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивачка - ОСОБА_1; представник позивачки - ОСОБА_3; відповідач - ОСОБА_2; представник відповідача - ОСОБА_4

Колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

В поданій до суду 2 серпня 2006 року позовній заяві ОСОБА_1. зазначає, що 24 листопада 2002 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Фольксваген-ЛТ-28», на автодорозі Ковель-Львів вчинив наїзд на її матір ОСОБА_5, яка від отриманих травм померла на місці пригоди.

Порушена проти відповідача кримінальна справа закрита за відсутністю в його діях складу злочину постановою слідчого від 05.09.2005 року.

Позивачка на поховання матері, оплату ритуальних послуг і обрядів та на придбання і доставку надгробного пам'ятника витратила 9 101 грн., які просила стягнути в її користь з відповідача.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2  в користь ОСОБА_1. 4 448,08 грн. матеріальної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення в частині стягнення витрат, пов'язаних з проведенням ритуальних обрядів і обідів, посилаючись на те, що відшкодування таких витрат ст. 459 ЦК Української РСР в редакції 1963 року не передбачено. Крім цього, як вважає апелянт, позивачка пропустила строк позовної давності.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 24 листопада 2002 року ОСОБА_2 під час керування за довіреністю автомобілем «Фольксваген-ЛТ-28» вчинив наїзд на матір позивачки ОСОБА_5, яка від отриманих травм померла на місці пригоди. Позивачка за рахунок власних коштів поховала матір 26 листопада 2002 року і встановила на її могилі надгробний пам'ятник в грудні 2003 року.

Суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до ст. ст. 440, 450, 459 ЦК Української РСР в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, витрати на поховання, здійсненні позивачкою, повинен відшкодувати їй відповідач як володілець джерела підвищеної небезпеки (в даному випадку автомобіля) незалежно від його вини у заподіянні шкоди, і правильно відкинув доводи останнього про наявність у діях загиблої матері позивачки грубої необережності, оскільки в постанові слідчого про закриття кримінальної справи (ас. 4), на яку посилається відповідач, не йдеться про грубу необережність потерпілої, а проста необережність чи необачність в силу ст. 454 цього Кодексу не є підставою для зменшення відшкодування.

Разом з тим суд першої інстанції невірно визначив розмір витрат на поховання, які підлягають відшкодуванню.

За змістом ст. 459 вказаного Кодексу та з врахуванням роз'яснень, які містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у випадку смерті потерпілого підлягають відшкодуванню відповідальною за шкоду особою витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) та витрати на виготовлення пам'ятників і огорож, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

Виходячи з цього, відшкодуванню позивачці підлягають понесені нею витрати на оплату ритуальних послуг на суму 410,8 грн. (а. с 12, 16, 45 ) закупку продуктів харчування для поминального обіду і оренду приміщення, де він проводився, в розмірі 2 769,19 грн. (а. с 5, 6,8,17).

Суд помилково включив до зазначених витрат ті з них, які позивачка понесла на проведення роковин по смерті матері (а. с. 7, 17, 18), оскільки вони не пов'язані з похованням і тому не підлягають відшкодуванню.

Витрати позивачки на придбання на могилу матері надгробного пам'ятника в розмірі 1825 грн. (а. с 13) підлягають відшкодуванню у повному обсязі, оскільки відповідач не довів що вартість стандартного пам'ятника в даній місцевості є нижчою. Наявна в матеріалах справи довідка про вартість пам'ятника у підприємця ОСОБА_6 з міста Ковеля в 1025 грн. (а. с 41, 42), яку взяв за основу суд першої інстанції при вирішенні зазначеного питання, не свідчить, що виготовлювані ним пам'ятники є стандартними для даної місцевості.

Виходячи з наведеного, оскаржуване рішення суду в частині визначення розміру понесених позивачкою витрат на поховання своєї матері, які підлягають відшкодуванню їй відповідачем, та розподілу судових витрат між сторонами підлягає відповідній зміні.

Відповідно до правил ст. ст. 81, 88 ЦПК України з врахуванням розміру заявлених (9101 грн.) і задоволених (5004,99 грн.) позовних вимог та приймаючи до уваги те, що позивачка не сплатила при зверненні до суду з позовом судового збору, хоча зобов'язана була це зробити, і не оплатила витрати на витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в дохід держави слід стягнути з позивачки 40,96 грн., а з відповідача - 50,05 грн. судового збору. Із 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи позивачка повинна оплатити 13,54 грн., а відповідач - 16,46 грн.

Доводи апелянта про пропуск позивачкою встановленого ст. 71 ЦК УРСР трирічного строку позовної давності є безпідставними, оскільки цей строк, перебіг якого розпочався з часу проведення позивачкою відповідних витрат, не закінчився до 1 січня 2004 року, відколи набрав чинності новий Цивільний Кодекс України 2003 року, пунктом 3 частини 1 статті 268 якого встановлено, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Дане правило відповідно до пункту 6 «Прикінцевих та перехідних положень» останнього із згаданих Кодексів повинне застосовуватися до розглядуваного позову, так як строк на його пред'явлення, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

На підставі ст. ст. 440, 450, 459 ЦК Української РСР 1963 року, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року в даній справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на поховання в сумі 5004 (п'ять тисяч чотири) гривні 99 коп.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_2  50,05 грн., а з ОСОБА_1 - 40,96 грн. судового збору.

Стягнути на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Ковельському міськрайонному суді на спеціальний рахунок територіального управління державної судової адміністрації України в Волинській області з ОСОБА_2 16,46 грн., а з ОСОБА_1 - 13,54 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.