Провадження № 22ц/790/1336/14 Головуючий 1 інст. - Григор'єва А.О.
Справа №2/638/1224/13 Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія: інші
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Кружиліної О.А.,
Кіся П.В.,
при секретарі - Кузьменко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_4 про скасування та залишення без виконання виконавчого напису нотаріуса,
встановила:
07.09.2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати та залишити без виконання виконавчий напис приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 26.06.2007 року про вилучення у нього жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.02.2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 144 був зареєстрований договір позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 16500 доларів СІЛА, які зобов 'язався повернути не пізніше 01.05.2006року.
Одночасно з цим договором за № 146 нотаріусом ОСОБА_5 був зареєстрований договір іпотеки між ним та ОСОБА_3, за яким він у якості забезпечення виконання умов договору позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 передав в заставу належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1.
Наприкінці грудня 2009 року з довідки Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» йому стало відомо, що на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, належний йому на праві приватної власності будинок перейшов у власність ОСОБА_3
Викладений факт став для нього несподіваним, оскільки ніякого повідомлення про порушення прав ОСОБА_3 з приводу не виконання договору позики йому не надходило.
Крім того, йому стало відомо, що 08.12.2005 року Головним управлінням юстиції у Харківській області нотаріальна діяльність ОСОБА_5 була призупинена та матеріали направлені до Міністерства юстиції України для вирішення питання про анулювання свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю. 31.03.2006 року наказом Міністра юстиції України № 26/2 свідоцтво ОСОБА_5 на право зайняття нотаріальною діяльністю було анульовано.
Також, він дізнався, що 30.05.2006 року нотаріусом ОСОБА_5 за № 934 була зареєстрована додаткова угода між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до раніше укладеного договору позики від 01.02.2006 року, відповідно до якого сума валютних коштів, переданих у позику, підвищилася з 16500 доларів США до 17250 доларів США.
Зазначені вище обставини є достатніми, на його думку, для визнання незаконності переходу права власності на будинок від нього до ОСОБА_3
Рішенням Дзержинського, районного суду міста Харкова від 19.01.2012 року був задоволений його позов, визнано недійсним договір іпотеки від 01.02.2006 року, укладений між ним та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, скасовано та залишено без виконання виконавчий напис приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 26.06.2007 року про вилучення в натурі у нього житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.03.2012 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року скасоване, в задоволенні його позову - відмовлено.
Вважає, що виконавчий напис нотаріуса, вчинений на виконання договору іпотеки, є незаконним, оскільки вчинений після припинення його майнового поручительства.
У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник позивача прокурор Петрик А.Б. позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_9 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 договору поруки не укладалося. Позивач є іпотекодавцем, відмінним від боржника, а не поручителем. Зі зміною розміру основного зобов'язання, об'єм відповідальності позивача не змінився, бо як і раніш за порушення основного зобов 'язання позивач відповідав лише в межах вартості предмету іпотеки.
Крім того, представник відповідача заявив про застосування судом строку позовної давності і також на цій підставі просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3, приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_8 про скасування та залишення без виконання виконавчого напису нотаріуса в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове яким залишити без виконання виконавчий напис нотаріуса, посилачючись на порушення судом норм матеріального матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги на те, що для виконання основного зобов'язання іпотекодатель ОСОБА_2, повинен був сплатити ОСОБА_3, не 16 500 доларів США, а 17 250 доларів США тобто значно збільшився об'єм відповідальності, та не застосував ч.1 ст. 559 ЦК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Статтями 10, 11, 57, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питанн) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно абз. 8 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи- боржника.
Таким чином, позивач є іпотекодавцем та майновим поручителем, бо відмінний від позичальника, зобов'язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 за зазначеним вище договором позики.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Правовою підставою для виникнення правовідносин поруки є укладання договору поруки. В той же час, передання в іпотеку нерухомого майна для забезпечення виконання зобов 'язання іншої особи ніж іпотекодавець не породжує виникнення правовідносин поруки, врегульованої §3 Глави 49 ЦК України.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1,11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.
01.02.2006року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого остання передала ОСОБА_6 валютні кошти у розмірі 16500 доларів США, а останній зобов'язався повернути ОСОБА_3 вказані грошові кошти не пізніше 01 травня 2006року (а.с.23).
Крім того, 01.02.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 01.02.2006 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого позивач передав відповідачу в заставу житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1.
Відповідно до п.3 договору іпотеки від 01.02.2006 року цією заставою забезпечується виконання іпотекодавцем зобов'язань ОСОБА_6 за договором позики, який посвідчено 01.02.2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №144 (а.с.24).
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.01.2012 року був задоволений позов ОСОБА_2, визнано недійсним договір іпотеки від 01.02.2006 року, укладений між ОСОБА_2ї'та ОСОБА_3, посвідчений приватнім нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, скасовано та залишено без виконання виконавчий напис приватного нотаріуса Харківського міського нотаріачьного округу ОСОБА_8 від 26.06.2007 року про вилучення в натурі у нього житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с.15-18).
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.03.2012 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року скасоване, в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено (а.с. 19-22).
В судовому засіданні встановлено, і це не заперечувалося сторонами, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 договору поруки в забезпечення виконання зобов 'язань ОСОБА_6 з повернення позичених ним кошті не укладалося.
За таких обставин, суд вважав, що посилання позивача на норму п 4. ст. 559 ЦК України, як підставу для припинення майнового поручительства в зв'язку зі зміною
розміру основного зобов 'язання є безпідставним.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави необхідні для припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Зміна розміру основного зобов'язання без згоди іпотекодавця не є підставою для припинення іпотеки.
Таким чином суд прийшов до висновку, про безпідставність позовних вимог та необхідності відмови в їх задоволенні.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді: