АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1620/3306/2012

Номер провадження 22-ц/786/1110/14

Головуючий у 1-й інстанції Гриб М. В.

Доповідач Кузнєцова О. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

Суддів: Петренка В.М., Хіль Л.М.

за участю секретаря: Колодюк О.П.

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_4, представника відповідачів Миргородської міської ради та виконавчого комітету Миргородської міської ради Николенко К.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 лютого 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миргородської міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, Приватного підприємства "Ангронафта" про зобов'язання надати квартиру та ордера на вселення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2010 року позивачі звернулися до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 1994 року на праві власності належав жилий будинок загальною площею 44,4 кв м, що був розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1, площею 666 кв м, яка перебувала у її користуванні. Позивачі постійно зареєстровані за вказаною адресою але з 2006 року, у зв'язку з неможливістю проживання в будинку через будівництво багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2 в безпосередній близькості від їхнього житлового будинку вони стали тимчасово проживати в АДРЕСА_3, але постійно доглядали за своїм будинком.

Зазначали, що влітку 2007 року при відвідуванні будинку ними було встановлено, що невідомі особи повністю знесли домоволодіння, зайняли земельну ділянку і почали будівництво дев'ятиповерхового жилого будинку, яке в даний час закінчене і будинок здано в експлуатацію, власником якого є ПП «Ангронафта». Після цього вони неодноразово звертались до різних органів влади по питанню надання їм житла, але їм безпідставно в цьому відмовляли, в зв'язку з чим вони вимушені звернутись з позовом.

Просили суд зобов'язати солідарно Миргородську міську раду, виконавчий комітет Миргородської міської ради, приватне підприємство «Ангронафта» надати кожному з них по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в дев'яти поверховому будинку по АДРЕСА_4, який збудовано на місці їхнього будинку за адресою АДРЕСА_1, та надати на кожного з них ордери на вселення в ці квартири.

Справа судами переглядалась неодноразово.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області надати ОСОБА_1 двокімнатну квартиру житловою площею 25,3 кв.м.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області та просив рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити повністю. У своїй скарзі посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно договору дарування від 30 серпня 1994 року ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці держфонду розміром 600 кв.м. До часу розгляду справи в суді державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на вказаний будинок не припинена. Земельна ділянка площею 600 кв. м. згідно рішення виконкому Миргородської міської ради №55 від 23 червня 1994 року зареєстровано за вказаним житловим будинком. Отже до ОСОБА_1, перейшло право користування вказаною земельною ділянкою.

Згідно записів погосподарської книги та паспортних записів позивачів, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за вищезазначеною адресою з 09 вересня 1994 року, 28 жовтня 1999 року та 23 лютого 2004 року відповідно.

Рішеннями Миргородської міської ради від 2 серпня 2007 року та 14 листопада 2007 року погоджено матеріали вибору земельної ділянки, надано ПП «Ангронафта» дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 та затверджено таку документацію. Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради № 444 від 21 серпня 2007 року ПП «Ангронафта» дозволено будівництво багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_4. Згідно даних ДКП «Миргородтехінвентаризація» право власності на вказаний будинок не зареєстровано. Договір оренди земельної ділянки, яка надавалась ПП «Ангронафта» для будівництва будинку, припинений, а земельна ділянка прийнята в фонд міської ради 24.06.2011 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності факту вилучення земельної ділянки, на території якої в житловому будинку проживали ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини та матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що міська рада та її виконавчий комітет не приймали рішення про вилучення земельної ділянки, а відтак не повинні забезпечувати позивачів квартирою спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами.

Так, Миргородська міська рада своїм рішенням від 02 серпня 2007 року, погоджуючи вибір земельної ділянки для будівництва багатоповерхового житлового будинку, на якій знаходився житловий будинок ОСОБА_1 і надаючи дозвіл ПП "Ангронафта" на виготовлення технічної документації із землевпорядкування для будівництва будинку , а також виконком Миргородської міської ради своїм рішенням від 21 серпня 2007 року, надавши дозвіл ПП "Ангронафта" на будівництво багатоповерхового житлового будинку, фактично вилучили земельну ділянку, на якій знаходився житловий будинок позивачки.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що до спірних правовідносин не належить застосовувати вимоги ст. 171 ЖК України, оскільки позивачі постійно не проживали у АДРЕСА_1, з огляду на наступне.

Ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції (ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Твердження позивачів, що знесене будинковолодіння є їх єдиним житлом та постійним місцем проживання матеріалами справи не спростовано.

Доводи апеляції про те, що на час вибору земельної ділянки будинок був зруйнований внаслідок невиконання його власницею обов'язків щодо його утримання майна не підтверджується належними доказами.

Згідно ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Акт вибору земельної ділянки для будівництва багатоповерхового будинку від 31 липня 2007 року (т.1 а.с.61), на який посилається апелянт, не морже бути визнаний належним доказом руйнування будинку до вибору земельної ділянки, оскільки акт не містить даних про те, за якою адресою знаходиться обрана земельна ділянка. Комісія обмежилася лише вказівкою про її знаходження в центральній частині міста.

Припинення газопостачання у будинок з 1 квітня 1998 року та закриття рахунку ПАТ «Полтаваобленерго» з 1 січня 2006 року не є належним доказом руйнування будинку з вини його власниці та не проживання останньої в ньому.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачами не пропущено строку позовної давності, що оспорює виконком Миргородської міської ради.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачі звернулися до суду за захистом свого права 15 червня 2010 року та у позові зазначили, що про руйнування будинку їм стало відомо влітку 2007 року, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, позивачі звернулися до суду у межах трирічного строку.

Залучення співвідповідача до участі у справі згідно ст. 33 ЦПК України під час розгляду справи (виконком Миргородської міської ради залучений співвідповідачем ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 13 грудня 2012 року) не може розцінюватися як пред'явлення вимог з порушенням строку позовної давності, оскільки позивачі звернулися до суду за захистом свого права своєчасно.

Доводи апеляції про те, що місцевий суд задовольнивши позов до виконкому вийшов за межі позовних вимог, так як позивачем вимог до них не пред'являлося, не заслуговують на увагу.

Позивачами заявлено вимогу про надання їм квартир і за їх клопотанням, в порядку ст. 33 ЦПК України, виконком Миргородської міської ради залучений до участі у справі в якості співвідповідача, а тому судом першої інстанції не порушено вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України.

Рішення суду в частині розміру житлового приміщення, яким суд зобов'язав виконком Миргородської міської ради забезпечити ОСОБА_1, апелянтом не оспорював ся.

Отже, з'ясувавши в повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону, є достатньо обґрунтованим та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами і поясненнями сторін.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду.

Керуючись ст.ст. 301 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1, 315 ч.1,2 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: О.Ю. Кузнєцова

Судді: В.М. Петренко

Л.М. Хіль