Провадження № 22ц/790/77/14 Головуючий 1 інст. - Бондаренко В.М.
Справа №2006/2011/12 Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія: договірні
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Кіся.П В.,
Кружиліної О.А.,
при секретарі - Кузьменко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_5 про визнання договору оренди недійсним, виселення та стягнення збитків, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕСТ» м. Сімферополь про визнання договору оренди недійсним та стягнення коштів,
встановила:
07.12.2012 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди, укладеного 19.11.2011 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стосовно нежитлових приміщень площею 127,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, про виселення ФОП ОСОБА_5 з цих приміщень та стягнення з відповідачки ОСОБА_2 збитків в розмірі 164 200 ' грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як власник спірних нежитлових приміщень, будь-яких цивільно-правових угод з ФОП ОСОБА_5 про передачу приміщень в користування не укладав, свою згоду на укладання відповідачкою ОСОБА_2 з ОСОБА_5 договору оренди стосовно цих приміщень не надавав, а тому вважає, що договір оренди. укладений між ними 19.11.2011 p., має бути визнаний недійсним, а ФОП ОСОБА_5 повинна бути виселена з приміщень. Крім того, позивач вважає, що неправомірними діями відповідачки ОСОБА_2 з укладення без його згоди договору оренди з ОСОБА_5 позивачу завдано збитки в сумі 164 200 грн., які складаються з не отриманого доходу з орендної плати за січень- листопад 2012 р. (11 місяців, по 5000 грн. в місяць) в розмірі 55 000 грн. за договором, укладеним 01.10.2011 р. позивачем з TOB науково-освітній центр «Сциендум-ЕСТ» , а також з витрат позивача по сплаті штрафу в сумі 109 200 грн. на користь цього товариства за затримку передачі приміщень, які фактично перебувають в користуванні відповідачки ФОП ОСОБА_5
22.04.2013 p., 08.05. 2013 p. та 09.08.2013 p. позивач ОСОБА_3 надав суду заяви про збільшення позовних вимог на 25 000 грн., 2 500 грн. та 15000 грн. відповідно, які є не отриманими ним доходами за оренду приміщень за період з січня 2012 р. до 15 серпня 2013 р. Заяви прийняті судом до розгляду. Всього орендна плата складає 97500 грн.
24.12.2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ТOB науково-освітній центр «Сциендум-ЕСТ» про визнання недійсним укладеного 01.10.2011 р. між відповідачами за зустрічним позовом договору оренди та стягнення з відповідача TOB науково-освітній центр «Сциендум-ЕСТ» на користь відповідача ОСОБА_3 107 600 грн. Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 обгрунтована тим, що приміщення, стосовно яких між відповідачами ОСОБА_3 та TOB науково-освітнім центром «Сциендум-ЕСТ» 01.10.2011 р. був укладений договір оренди, були придбані ОСОБА_3 під час шлюбу з позивачкою за зустрічним позовом, з 1999 р. вона ними користується у своїй підприємницькій діяльності, а з 09.12.2011 р. належать ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 своєї згоди на укладання спірного договору оренди не надавала, а тому договір має бути визнаний недійсним, і з відповідача TOB науково-освітній центр «Сциендум ЕСТ» повинно бути стягнуто на користь відповідача ОСОБА_3 107 600 грн., які ост були сплачені на користь товариства як штраф за затримку фактичної передачі приміщень оренду.
В судовому засіданні позивач за основним позовом ОСОБА_3 свої вимоги підтримав зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 не визнав, відповідачі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 ці вимоги ОСОБА_3 не визнали, вважаючи їх не обґрунтованими, свою зустрічну позовну заяву підтримали.
Представник відповідача TOB науково-освітній центр «Сциендум-ЕСТ» в судове засідання не зявився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду від відповідача TOB науково-освітній центр «Сциендум-ЕСТ» надійшов лист № 0101 від 15.01.2013 р. про розгляд справи у відсутності представника цього товариства, в якому також зазначено про невизнання товариством позовних вимог ОСОБА_2 (а.с. 59)
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_5 про визнання договору оренди недійсним, виселення та стягнення збитків задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення Договір №3 Оренди нежитлових приміщень загальною площею 127,60 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19.11.2011 року між ОСОБА_2;- ОСОБА_5.
Виселено ОСОБА_5, з нежитлових приміщень площею 127,60 кв.м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_2, матеріальні збитки в сумі 97 500 гривень (дев'яносто сім ті:, п'ятсот гривень) та судові витрати по справі в сумі 472 гривні (чотириста сімдесят дві грн.) в іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним на майбутнє Договір №4 Оренди нежитлових приміщень загальною площею 127,60 її метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладе:- і 01.10.2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Науково-освітній центр "СЦИЕНДУМ ЕСТ" м. Сімферополь.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_2 просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог сторін скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову та задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не обґрунтував з яких підстав він не узяв до уваги докази щодо правомірності укладення договору оренди з ОСОБА_5 Суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми ГК України та визнав провочин недійсним на майбутнє і стягнув збитки 97 500 грн., оскільки договір оренди,визнаний судом недійсним, укладався між юридичною особою та фізичною особою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Статтями 10, 11, 57, 58, 60, 212, 213 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. ст. 203, 204, 205, 215, 216, 236, 319, 355, 356, 368, 369 ЦК України
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Задовольняючи частково позови ОСОБА_3 і ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - TOB «Сциендум ЕТС», який є орендарем за договором № 4 оренди нежитлових приміщень від 01.10.2011 р., є суб'єктом господарювання, а позивач за основним позовом ОСОБА_3, як орендодавець, відноситься до інших учасників відносин у сфері господарювання, оскільки згідно із ст. 2 Господарського кодексу України до таких осіб відносяться громадяни, що здійснюють щодо суб'єктів господарювання організаційно- господарські повноваження на основі відносин власності, а тому оскільки відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, суд дійшов висновку про необхідність застосування до правовідносин, що виникли з договору № 4 оренди нежитлових приміщень від 01.10.2011р., укладеного між ОСОБА_3 та TOB НОЦ «Сциендум ЕСТ», положень ч. З ст. 207 Господарського кодексу України, яка передбачає що у разі, коли за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, відповідно до ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України договір оренди, укладений між ОСОБА_3 та TOB НОЦ «Сциендум ЕСТ», може бути визнаний недійсним і припинитися лише на майбутнє, а не з моменту його укладення.
Втім, Господарський кодекс України не може бути застосований до правовідносин, які виникли з договору № 3 оренди нежитлових приміщень від 19.11.2011 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оскільки за змістом договору орендарем і орендодавцем за цим договором є фізичні особи, а не суб'єкти підприємництва. За таких обставин суд дійшов висновку про недійсність зазначеного договору з моменту його укладання, тобто з 19.11.2011 р.
Крім того, ч. 2 ст. 216 ЦК України передбачено, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.
Статтею ст. 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків. Згідно із ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Оскільки незаконна передача спірних приміщень відповідачкою ОСОБА_2 в безкоштовне користування відповідачці ОСОБА_5 без згоди ОСОБА_3 позбавила останнього можливості отримувати щомісячно доходи від оренди в розмірі 5 000 грн. в місяць, і ця можливість підтверджена фактом укладання 01.10.2011 р. такого договору між ОСОБА_3 та TOB НОЦ «Сциендум ЕСТ», суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неотриманого доходу в сумі 97500 грн., що складається з щомісячної орендної плати за період з 05.01.2012 р. до 15.08.2013 року та можливість отримання якого підтверджена в судовому засіданні.
Але з цим висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них з порушенням норм матеріального та процесуального права і вони суперечать обставинам справи.
Так з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є майно, а саме нежитлове приміщення розташоване за адресою : АДРЕСА_1, загальною площею 333 кв. м. яке належало на час укладення спірних договорів оренди ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
1.10.2011 року ОСОБА_3 - співвласник майна, що є у спільній сумісній власності, не маючи на те необхідних повноважень від іншого співвласника - ОСОБА_2 уклав договір оренди на частину нежитлових приміщень №№ 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 (згідно плану) площею 127, 6 кв. м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1 з ТОВ «Науково - освітній центр« СЦИЕНДУМ ЕСТ», в порушення ч. 4 ст. 369 ЦК, що є підставою для визнання судом цього правочину недійсним з моменту його вчинення відповідно до вимог ст. 236 ЦК України.
Укладанням договору оренди частини спільного майна ОСОБА_3, порушено право власності ОСОБА_2 на вказане майно.
Посилання суду на те, що між ОСОБА_3 та ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕТС» згідно укладеного договору існують господарські правовідносини, які регулюються Господарським кодексом України, і відповідно до положень ч. 3 ст. 207 ГК вказаний договір може бути визнаний недійсним та припинитися лише на майбутнє, а не з моменту його укладення, є хибним, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства та обставинам справи.
Так згідно змісту договору оренди №4 від 1.10.2011 року він укладений між фізичною особою - ОСОБА_3 та юридичною особою - ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕТС» які підпадають під ці поняття згідно ст. ст. 24, 80 ЦК України, відповідно, а тому вважати їх у цих правовідносинах суб'єктами господарських правовідносин у суду першої інстанції не було.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін та їх представників, після укладення ОСОБА_3 з ТОВ «Науково - освітній центр« СЦИЕНДУМ ЕСТ», договору оренди від 1.10.2011 року приміщень №12,13,14,15,16,17,18 площею 127, 6 кв. м. строком на 2 роки, відповідно до розділу 3 вказаного договору приймання - передачі об'єкту що орендується не проводилося, акт здачі - приймання не складався, тобто передача ТОВ «Науково - освітній центр« СЦИЕНДУМ ЕСТ», ОСОБА_3 не відбулась. Таким чином, враховуючи, що матеріали справи не містять достовірних доказів з приводу того, що вказаний договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, а не з моменту його укладення, висновок суду щодо моменту недійсності цього правочину є хибним, оскільки суперечить обставинам справи та вимогам ст. 236 ЦК України.
Оскільки стягнення не отриманого доходу згідно ст. 22 ЦК України є похідним від правовідносин за укладеним між ОСОБА_6 та ТОВ «Науково - освітній центр« СЦИЕНДУМ ЕСТ», договором оренди від 1.10.2011 року який був визнаний недійсним, саме з моменту його укладення, а для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини, висновок суду про стягнення 97 500 грн. матеріальних збитків не є обґрунтованим.
Отже у суду не було визначених чинним законодавством підстав для визнання недійсним на майбутнє Договору №4 оренди нежитлових приміщень загальною площею 127, 6 кв.м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 01.10.2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Науково - освітній центр « СЦИЕНДУМ ЕСТ», та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальних збитків 97 500 грн. та судових витрат 472 грн. А тому, рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальних збитків в сумі 97 500 грн., та судових витрат по справі в сумі 472 грн. та про визнання недійсним з моменту укладення договір №4 оренди нежитлових приміщень загальною площею 127, 60 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01.10.2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕСТ» м. Сімферополь.
В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права та є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 316, 317, 39, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2013 року змінити.
Відмовити в стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальних збитків в сумі 97 500 грн., та судових витрат по справі в сумі 472 грн.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕСТ» м. Сімферополь про визнання договору оренди недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення договір №4 оренди нежитлових приміщень загальною площею 127, 60 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01.10.2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СЦИЕНДУМ ЕСТ» м. Сімферополь.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді: