СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
18.12.2008 |
Справа № 22-а-425/08 Попередня справа № 2-а-309/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Санакоєвої М.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
прокурор: Прокуратури міста Ялти - Вєрьовкіної Галини Петрівни, посвідчення №570, видане 11.11.2008;
позивач: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Алупкінським відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 21.01.1997;
представника відповідача: Лівадійської селищної ради - Акімової Лариси Юріївни, довіреність № 02/14-1389 від 25.11.2008;
представника третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Градовід- ХХІ" - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
представника третьої особи: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Південний берег" - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
розглянувши апеляційну скаргу Прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Романенко В.В.) від 03.07.08 у справі № 2-а-309/08 (№22а-425/08),
за позовом Прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим (вул. Кірова, 18, Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)
в інтересах ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна 8, Ялта, Лівадія, Автономна Республіка Крим, 98600)
3-ті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Градовіт - XXІ" (вул. Январського повстання, 34, Київ, 01015)
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Південний берег" (вул. Халтуріна, 45, Ялта, Автономна Республіка Крим, 98609)
про визнання неправомірним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2008 року (суддя Романенко В.В.) у справі №2а-309/08 (№22а-425/08) відмовлено у задоволенні позову прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1до Лівадійської селищної ради, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Градовіт - XXІ", сільськогосподарський виробничий кооператив "Південний берег" про визнання неправомірним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з постановою суду, прокурор міста Ялти Автономної Республіки Крим звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 року було відкрито апеляційне провадження стосовно апеляційної скарги прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні з 04.11.2008 року по 02.12.2008 року було оголошено усне відкладення. Також з 02.12.2008 по 16.12.2008 розгляд справи було відкладено за клопотанням позивача та відповідача.
Крім того, у судовому засіданні з 16.12.2008 року по 18.12.2008 року було оголошено перерву.
Представники 3-тіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що 3-ті особи викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників сторін.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, прокурор міста Ялти звернувся до Ялтинського міського суду із адміністративним позовом в порядку процесуальних вимог адміністративного судочинства і просив суд визнати неправомірним і скасувати рішення Лівадійської селищної ради №55 від 23 січня 2007 року "Про відмову ОСОБА_1у задоволені заяви про надання дозволу на складання проекту відводу у власність земельної ділянки, площею 0,15 га за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового розплідника КСП "Агрофірми "Південнобережна"; зобов'язати відповідача винести на розгляд чергової сесії ради питання про надання дозволу ОСОБА_1на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового розпліднику КСП "Агрофірма "Південнобережна"; зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1на складання проекту відведення зазначеної земельної ділянки.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що позивач у листопаді 2006 року звернувся до Лівадійської селищної ради з заявою про виділення земельної ділянки за адресою: місто Ялта, селище міського типу Курпати, в районі базового розплідника КСП "Агрофірма "Південнобережна". Правонаступник КСП "Агрофірма "Південнобережна" від права постійного користування зазначеною земельною ділянкою відмовилась, проте, Лівадійська селищна рада оспорюваним рішенням від 23 січня 2007 року відмовила ОСОБА_1у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, посилаючись на те, що земельна ділянка не є вільною.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин і додержання норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції постанови, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В частині 2 статті 19 та частині 1 статті 144 Конституції України міститься імперативне правило, згідно з яким, органи влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця позиція знайшла своє відображення у змісті статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що суд при вирішенні спору повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого, органи публічної влади, зокрема органи місцевого самоврядування та їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що прямо передбачені законами України.
Так, суд першої інстанції прийняв до уваги, що підставами для визнання акту недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним також є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів юридичних або фізичних осіб.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України, майном, що є в комунальній власності, управляє територіальна громада, здійснюючи це безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Це положення було закріплене в частині 2 статті 327 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що управління комунальним майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Нормами пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні підприємства, здійснюють відповідні місцеві ради.
Таким чином, територіальна громада селища міського типу Лівадія є власником спірної земельної ділянки.
Право власності, зміст якого визначений частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, - це право особи на майно, яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові у відповідності до частини 1 статті 317 та частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України належить не тільки право володіння та користування, але і право розпоряджання своїм майном.
Як визначено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна особа, в тому числі юридична, має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно з статтею 12 Земельного кодексу України, до виключної компетенції селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність фізичних і юридичних осіб. Такі норми в повному обсязі кореспондуються зі змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою, виключно на прилюдних засіданнях місцевої ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Крім того, Порядок приватизації земельних ділянок встановлений статтею 118 Земельного кодексу України, відповідно до змісту якої, особи, зацікавлені в одержанні безкоштовно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для обслуговування житлового будинку й споруд подають заяву до відповідної місцевої ради.
В пункті 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що при звернені громадян з заявами про надання їм у власність земельних ділянок, задоволення таких заяв та надання радою дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не є обов'язком ради, а її правом (дозвіл надається за наявності згоди ради на передачу земель з комунальної власності в приватну).
Також, нормами Закону України "Про місцеве самоврядування" та Земельного кодексу України прямо передбачено, що на своїх пленарних засіданнях селищна рада уповноважена приймати будь-які рішення з питань регулювання земельних правовідносин.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у листопаді 2006 року звернувся до Лівадійської селищної Ради з заявою про виділ йому земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового питомника КСП "Агрофірми "Південнобережна".
Рішенням Лівадійської селищної ради за №55 від 23 січня 2007 року ОСОБА_1було відмовлено у наданні дозволу відведення земельної орієнтовною площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового розпліднику КСП "Агрофірма "Південнобережна" з тих підстав, що зазначена земельна ділянка знаходиться у користування Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Південний берег", який є правонаступником КСП "Агрофірма "Південнобережна".
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення місцева рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а рішення ухвалені обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, безсторонньо, неупереджено, з дотриманням рівності перед законом та необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів територіальної громади.
Наданими доказами в матеріалах справи доказами підтверджується, що поданий позивачем пакет документів на отримання земельної ділянки не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України. Так, підставою для надання земельної ділянки, позивач вказує наявність відмови кооперативу "Південний берег" від права постійного користування земельною ділянкою, яку позивач має намір отримати.
Згідно з статтею 118 Земельного кодексу України, при зверненні до відповідної ради з заявою про надання земельної ділянки громадянин повинен вказати точне місцезнаходження земельної ділянки, яку він бажає отримати.
Із спрямованої до Лівадійської селищної ради заяви ОСОБА_1 вбачається, що вказана в ній адреса майбутньої земельної ділянки для його обслуговування не відповідає місце розташуванню земельної ділянки, зазначеній у ситуаційному плані, який доданий до заяви (копія наявна в матеріалах справи).
Отже, визначена у ситуаційному плані земельна ділянка фактично знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці - селищі міського типу Ореанда, а не селище міського типу Курпати, як зазначено в заяві.
Крім того, не можна погодитись з тим, що наявна в матеріалах справи відмова кооперативу "Південний берег" стосується земельної ділянки, яку має наміри отримати ОСОБА_1. Кооператив не надав суду першої інстанції документів, які посвідчують його право постійного користування на земельну ділянку за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового розплідника КСП "Агрофірми "Південнобережна", тому відмова виробничого кооперативу від цієї ділянки на користь ОСОБА_1 не може бути підставою для прийняття рішення про надання саме позивачу земельної ділянки із земель селищної ради.
Приймаючи рішення суд першої інстанції прийняв до уваги постанову Вищого господарського суду України від 18 березня 2008 року у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Південний берег" до Лівадійської селищної ради про визнання частково незаконним та скасування рішення. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вказаним рішенням було встановлено, що реорганізація радгоспу "Південнобережиий" КСП "Агрофірма "Південнобережна", а подальшому "Південний берег" не набули у встановленому законом порядку права на користування спірною земельною ділянкою. Отже, оскільки право постійного землекористування на земельну ділянку оформлено не було, то у Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Південний берег" відсуне право на розпорядження нею, у тому числі і право на відмову на користь ОСОБА_1.
Крім того, позивачем в заяві на ім'я Лівадійської селищної ради не вказано правовий титул земельної ділянки, яку ОСОБА_1 бажає отримати (право власності або право користування). Невизначеність прохання заявника, не давало права Лівадійській селищній раді виходити за межі повноважень та самостійно вирішувати питання про надання саме у власність земельної ділянки, а не у постійне користування або оренду.
Отже, заява позивача була подана з порушенням статті 118 та розділу 4 Земельного кодексу України без зазначення місця розташування земельної ділянки та без зазначення правового титулу та способу набуття прав на землю (приватизація, викуп).
Таким чином, Лівадійська селищна рада мала підстави і повноваження щодо прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволені заяви про надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки у власність та надання земельної ділянки в оренду третій особі - товариству з обмеженою відповідальністю "Градовіт - XXI".
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки вимоги позивача про скасування рішення Лівадійської селищної ради №55 від 23 січня 2007 року "Про відмову ОСОБА_1у задоволені заяви про надання дозволу на складання проекту відводу у власність земельної ділянки, площею 0,15 га за адресою: місто Ялта, селище Курпати, в районі базового розплідника КСП "Агрофірми "Південнобережна" задоволенню не підлягають, то і стосовно вимог про зобов'язання відповідача винести на розгляд чергової сесії ради питання про надання дозволу ОСОБА_1на розробку проекту відведення земельної ділянки та прийняти рішення про надання такого дозволу необхідно відмовити.
На підставі викладеного, судова колегія вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
При викладених обставинах, судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду вважає, що постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Романенко В.В.) від 03.07.08 у справі № 2-а-309/08 (№22а-425/08) було прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Романенко В.В.) від 03.07.08 у справі № 2-а-309/08 (№22а-425/08) підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу Прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2.Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Романенко В.В.) від 03.07.08 у справі № 2-а-309/08 (№22а-425/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Г.П.Ілюхіна
М.А.Санакоєва