ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

УСТАНОВИВ:

У серпні 2005 року позивач звернувся до  господарського суду                   м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 94787,87 грн., інфляційних сум 9881,83 грн. і 3% річних у сумі 1762,55 грн., посилаючись на невиконання зобов’язання за договором № 240345 від 01.12.2003 року з оплати за спожиту теплову енергію з 01.01.2004 року по 01.07.2005 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.12.2005 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено норми процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв’зку з його зверненням до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору, що є підставою позову в даній справі, є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем і комунальним підприємством “Управлінням житлового господарства” Оболонського району у м. Києві, правонаступником якого є КП “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району у м. Києві, було укладено договір № 240345 від 01.12.2003 року,  за умовами якого позивач зобов’язався поставити теплову енергію, а відповідач зобов’язався прийняти теплову енергію та оплатити за неї.

За п. 10 додатку № 2 до зазначеного договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення  за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Предметом даного судового розгляду є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.01.2004 року  по 01.07.2005 року, інфляційних сум і 3% річних у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором з оплати за поставлену теплову енергію.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Прийняті  у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.

Так, судами попередніх інстанцій не було з’ясовано умов договору та вимог законодавства щодо визначення обсягів теплової енергії спожитої відповідачем і в прийнятих рішеннях не наведено доказів у підтвердження споживання відповідачем спірного обсягу теплової енергії, а звідси, не було встановлено дійсних обставин спору, пов’язаних з визначенням обсягів теплової енергії, спожитої в спірний період.

Разом з цим, зробивши висновок про наявність у відповідача зобов’язання за договором здійснити оплату спірного обсягу теплової енергії, суди  послались на п.10 Додатку № 2 до договору, не звернувши уваги на зміст цієї умови договору, що передбачає забезпечення споживачем оплати коштів від населення та оплату ним вартості теплової енергії, яка використовується орендарями.

Отже, судами не було з’ясовано правового змісту зобов’язання відповідача за умовами договору щодо оплати спірного обсягу теплової енергії, та як наслідок не встановлено дійсних прав і обов’язків сторін стосовно предмету спору.

У той же час, судами не було перевірено обгрунтування розрахунків розміру заявлених вимог, з урахуванням термінів виконання зобов’язання з оплати та не наведено  розрахунків, з яких виходив суд, задовольняючи грошові вимоги.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району у м. Києві  задовольнити.

Постанову  Київського апеляційного господарського суду  від 29.03.2006 року  та рішення господарського суду м. Києва від 23.12.2005 року скасувати, і справу № 7/545 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий                                                                          В. Перепічай                                                                                                                  

Судді                                                                                                 І. Вовк

                                                                                     П. Гончарук