Україна АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-4715-06 Головуючий в І інстанції Дружинін К.М.
Категорія 44 Доповідач Дерев'янко О.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого Гайдук В.І.
суддів Дерев'янко О.Г., Поплавського В.Ю.
при секретарі Колесніченко О.В. За участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду М.Дніпропетровська від 13 лютого 2004 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування жилим приміщенням, вселення -
ВСТАНОВИЛА: У червні 2002 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування жилим приміщенням та вселення в квартиру АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську, обґрунтовуючи вимоги тим, що під час шлюбу з відповідачем за спільні кошти придбали спірну квартиру. Договір купівлі-продажу був оформлений 27.07.98 р. на відповідача.
Після розірвання шлюбу відповідач не пускає її в квартиру, тому позивачка просила суд постановити рішення, яким вселити її до спірної квартири, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, визначити порядок користування квартирою, виділивши їй з дитиною кімнату 18 кв.м., відповідачу кімнату 16 кв.м., стягнути з відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2004 року ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду вважаючи його незаконним , та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з постановою нового рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 лютого 1998 року, зареєстрований у відділу РАГС виконкому Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська актовий запис НОМЕР_1. Шлюб розірвано 25 грудня 2001 року, актовий запис НОМЕР_2. ( а.с. 17,12)
Під час шлюбу 27 липня 1998 року сторони придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, яка відповідно до договору купівлі-продажу зареєстрована на відповідача ОСОБА_4 (а.с.35)
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Таким чином, колегія суддів вважає необхідним визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську.
Відповідач перешкоджає ОСОБА_3 проживати у квартирі, тому колегія суддів вважає також необхідним вселити позивачку у квартиру АДРЕСА_1 в М.Дніпропетровську.
Крім того, колегія суддів вважає можливим визначити порядок користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську, за яким виділити в користування ОСОБА_3 кімнату 17, 1 кв.м., ОСОБА_4 кімнату 10,3 кв.м., інші приміщення, а саме кухню, туалет, вбудовану шафу, лоджію, коридор ванну залишити в загальному користуванні.
Визначаючи зазначений порядок користування жилим приміщенням у квартирі колегія суддів виходить з розміру жилих кімнат відповідно до технічного паспорту на квартиру, а не розміру зазначеного позивачкою у позові, а також того, що позивачка має малолітню дитину, яка проживає разом з нею.
З технічного паспорту на спірну квартиру вбачається, що квартира має лише одну лоджію яка потрібна сторонам для використання, тому колегія суддів вважає з цих підстав залишити лоджію в загальному користуванні.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка за договором купівлі продажу від 24 липня 1998 року продала належну їй квартиру АДРЕСА_2 у м. Кривий Ріг, вартістю 9648 грн., через декілька днів, а саме 27 липня 1998 року була придбана спірна квартира, вартістю 8468 грн., яку сторони придбали для спільного використання. (а.с. 74)
Доводи ОСОБА_4 про те, що спірна квартира придбана за його власні кошти, оскільки він позичав гроші у знайомих, а також гроші батька від продажу автомобілю не можуть бути прийняті до уваги, оскільки по розписці гроші він отримав у січні 1998 року, а доручення на право розпорядження автомобілем іншій особі його батьком видана 26 серпня 1998 року, тобто після укладення договору. Доказів, які б свідчили про використання саме цих грошей для придбання спірної квартири відповідачем не надано. ( а.с. 39, 46)
Таким чином, доводи ОСОБА_4 про те, що квартира не придбалась за спільні з позивачкою кошти, колегія суддів вважає безпідставними.
Керуючись ст.. 218,303, 307, 309,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2004 року скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1 \ 2 частину квартири АДРЕСА_1 в М.Дніпропетровську.
Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську.
Встановити порядок користування жилим приміщенням, за яким виділити в користування ОСОБА_3 кімнату 17, 1 кв.м., ОСОБА_4 кімнату 10,3 кв.м., інші приміщення , а саме кухню, туалет, вбудовану шафу, лоджію, коридор ванну залишити в загальному користуванні.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.