У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого                                             Кравченка К.Т.,
суддів                                           Селівона О.Ф., Шевченко Т.В.
за участю прокурора                               Саленка І.В.

 

розглянула в судовому засіданні 23 листопада 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 жовтня 2004 року.

 

Цим вироком засуджено:

 

                                          ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженця м. Дніпродзержинська

Дніпропетровської області,

раніше неодноразово судимого,

останнього разу 28.12.1999р.

за ч.1 ст.222 КК України

на 3 роки позбавлення волі,

 

1        за ч.2 ст.189 КК України 2001 року на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

2        за ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

3        за ч.3 ст.357 КК України 2001 року на 2 роки обмеження волі.

 

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1. призначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.4 ст.71 КК України призначеним покаранням поглинуто покарання за попереднім вироком і остаточно ОСОБА_1. призначено 8 років позбавлення волі.

 

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,

уродженця м. Дніпродзержинська

Дніпропетровської області,

такого, що не має судимості,

згідно зі ст.89 КК України

 

4        за ч.2 ст.189 КК України 2001 року на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

5        за ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

6        за ч.3 ст.357 КК України 2001 року на 2 роки обмеження волі.

 

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2. остаточно призначено 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

Цим же вироком також засуджено за ч.1 ст.355 КК України ОСОБА_3., щодо якої апеляційним судом вирок скасовано в частині призначеного покарання і постановлено новий вирок, який у касаційному порядку не оскаржувався.

 

Прийнято рішення щодо речових доказів.

 

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4. залишено без розгляду.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 жовтня 2004 року вирок щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. змінено, постановлено вважати їх засудженими: ОСОБА_1. за ч.2 ст.189 КК України 2001 року на 6 років позбавлення волі, за ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч.3 ст.357 КК України 2001 року на 2 роки обмеження волі, на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ч.4 ст.71 КК України остаточно призначено 6 років 6 місяців позбавлення волі; ОСОБА_2. за ч.2 ст.189 КК України 2001 року на 4 роки позбавлення волі, за ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч.3 ст.357 КК України 2001 року на 2 роки обмеження волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_2. призначено 4 роки 10 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. У решті вирок щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. залишено без зміни.

 

Згідно з вироком ОСОБА_1. та ОСОБА_2. засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

 

23 - 25 лютого 1997 року, в період часу приблизно з 18 год. до 19 год. кожного дня, у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, ОСОБА_1. і ОСОБА_2. за попередньою змовою між собою та невстановленими слідством особами, погрожуючи та застосовуючи до ОСОБА_5. насильство, що не є небезпечним для його життя і здоров'я, повторно вимагали від нього передачі ОСОБА_1. належної потерпілому половини будинку №АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську та документів про право власності на неї.

 

5 липня 1997 року, приблизно о 16 год. ОСОБА_1. і ОСОБА_2., діючи повторно, за попередньою змовою між собою, прибули до належного ОСОБА_4. будинку №АДРЕСА_2 м. Дніпропетровська і, з'ясувавши у малолітньої дочки потерпілого ОСОБА_6., що його немає вдома, переказуючи їй погрозу вбивства на адресу батька та застосовуючи до неї насильство, що не є небезпечним для її життя і здоров'я, передали їй аркуш паперу із зазначенням суми 2400 доларів США, які ОСОБА_4. повинен віддати їм 13 липня 1997 року.

13 липня 1997 року, приблизно о 20 год. ОСОБА_1. і ОСОБА_2. за попередньою змовою між собою приїхали до вищезазначеного будинку потерпілого та, погрожуючи насильством і вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень йому, його дружині та дочці,  пошкодженням і знищенням їхнього майна, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я, вимагали від ОСОБА_4. гроші в сумі 2400 доларів США на відшкодування витрат на ремонт автомобіля ОСОБА_3., якого було пошкоджено під час дорожньо-транспортної пригоди за участі її та ОСОБА_4. 23 лютого 1997 року, при вартості ремонту автомобіля 2412 грн. 09 коп.

 

 При цьому ОСОБА_1., який раніше вчинив розбій, і ОСОБА_2.,  погрожуючи потерпілим застосуванням насильства, небезпечного для їх життя та здоров'я, а ОСОБА_2. тримаючи руку на рукоятці предмета, схожого на пістолет, який був сприйнятий потерпілими як зброя, що буде застосована проти них, примусили дружину ОСОБА_4. - ОСОБА_7. передати їм золоті прикраси загальною вартістю 300 грн., що були на ній.

 

 Також ОСОБА_1. і ОСОБА_2. в ході цих дій змусили ОСОБА_4. передати їм такі важливі особисті документи як технічний паспорт на його автомобіль і доручення на право керування ним.

 

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1. просить судові рішення щодо нього переглянути, мотивуючи тим, що судове слідство проведено однобічно та упереджено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що склад злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК України 2001 року, в його діях відсутній, оскільки половина будинку, передачі права на яку він вимагав від потерпілого ОСОБА_5., останньому не належить, тому просить вирок та ухвалу в цій частині скасувати і виправдати його. Також посилається на неправильну кваліфікацію його дій щодо ОСОБА_4. за ч.2 ст.142 КК України 1960 року та ч.3 ст.357 КК України 2001 року і просить перекваліфікувати їх на ст.355 КК України 2001 року, оскільки вважає, що в даному випадку йшлося про примушування потерпілого до виконання його цивільно-правових зобов'язань перед ОСОБА_3. Крім того зазначає, що на порушення вимог ст.255 КПК України його не було ознайомлено з матеріалами кримінальної справи.

 

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. в частині засудження їх за ч.3 ст.357 КК України (2001р.) скасувати із закриттям справи у зв'язку із закінченням строку давності та призначити їм покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.42 КК України 1960 року, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими у судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

 

В частині засудження за вимагання майна ОСОБА_5. цей висновок, зокрема, підтверджується: показаннями свідка ОСОБА_8. про те, що ОСОБА_5. просив його знайти покупця на належну йому половину будинку №АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, оскільки хотів її продати; послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_5., який розповів про обставини вчинення злочину так, як вони викладені у вироку, зазначивши, що він відмовився від обміну або продажу зазначеної половини будинку ОСОБА_1., але не повідомляв йому, що документи на неї на його ім'я не оформлені.

 

 В частині засудження за вимагання майна ОСОБА_4., заволодіння його особистими важливими документами і за розбій винуватість ОСОБА_1. підтверджується, зокрема,  показаннями потерпілих ОСОБА_4. та ОСОБА_7. про те, що в травні 1997 року до них додому приїздила ОСОБА_3., погрожувала і вимагала продати її та їх автомобіль і купити їй новий, оскільки її автомобіль, пошкоджений під час дорожньо-транспортної пригоди за участю її та ОСОБА_4., не підлягає ремонту, а 5 липня 1997 року від своєї дочки ОСОБА_6. вони дізналися, що до них приїздило троє чоловіків, які хапали її за волосся, погрожували застосуванням насильства до батька і передали записку з вимогою передачі 2400 доларів США 13 липня 1997 року, а потім до них додому приїздили раніше невідомі їм ОСОБА_1. та ОСОБА_2., вимагали 2400 доларів США, а також, погрожуючи пістолетом, примусили віддати золоті прикраси та документи на автомобіль.

 

Згідно з даними акту огляду і калькуляції ремонту належного ОСОБА_3. автомобіля вартість відновлювального ремонту цього автомобіля становить 2412 грн. 09 коп., а вимоги ОСОБА_1. до ОСОБА_4. про передачі 2400 доларів США у зв'язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_3. значно перевищують вартість ремонту цього автомобіля. Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1. про необхідність кваліфікації таких його дій як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань не можна визнати обгрунтованими.

 

Злочинні дії ОСОБА_1. за ч.2 ст.189 КК України 2001 року, ч.2 ст.142 КК України 1960 року та ч.3 ст.357 КК України 2001 року кваліфіковано правильно, а покарання йому призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним злочинів, його особи та конкретних обставин справи.

 

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1.  про те, що йому не було забезпечено право на ознайомлення з матеріалам справи після призначення її до судового розгляду, є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, місцевий суд виконав ці вимоги закону, про що свідчить заява ОСОБА_1. про те що він ознайомився з матеріалами справи в повному обсязі (т.4, а.с.98).

 

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1. немає.

 

Разом з тим, судові рішення щодо ОСОБА_1. та ОСОБА_2. підлягають перегляду в порядку ст.295 КК України.

 

Так, призначаючи ОСОБА_1. та ОСОБА_2. покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України 2001 року, суд залишив поза увагою, що вони вчинені до набрання чинності цим Кодексом, а тому відповідно до вимог п.13 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу застосуванню підлягає стаття 42 КК України 1960 року.

 

При призначенні ОСОБА_1. покарання з урахуванням попереднього вироку, до ухвалення якого ОСОБА_1. вчинив злочини, зазначені у вироку, який переглядається, суд неправильно послався як по суті, так і за дією закону в часі на ч.4 ст.71 КК України 2001 року, тоді як повинен посилатись на ч.3 ст.42 КК України 1960 року

 

Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України 2001 року, яка має застосовуватись у даному випадку згідно з п.11 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, на момент ухвалення вироку щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. від 22 грудня 2003 року закінчився трьохрічний строк давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.357 КК України 2001 року, вчинений ними 13 липня 1997 року, навіть з урахуванням вчинення ОСОБА_1. 23 жовтня 1998 року нового злочину, оскільки згідно з ч.3 ст.49  КК України 2001 року  строки давності в таких випадках обчислюються окремо за кожний злочин. За таких обставин суд повинен був прийняти рішення в порядку, передбаченому ст.11-1 КПК України.

 

Апеляційний суд, розглядаючи дану справу в апеляційному порядку, залишив поза увагою неправильне застосування матеріального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені судом першої інстанції.

 

Згідно з вимогами ст.400-1 КПК України касаційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.11-1 КПК України, скасовує обвинувальний вирок і закриває справу.

 

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.395, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

 

В порядку ст.395 КПК України вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2004 року в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.3 ст.357 КК України скасувати, а справу закрити у зв'язку із закінченням строку давності.

 

Вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі ч.1 ст.42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.189 КК України 2001 року та ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

На підставі ч.3 ст.42 КК України 1960 року шляхом поглинення призначеним покаранням покарання за попереднім вироком від 28 грудня 1999 року остаточно призначити ОСОБА_1 6 років 6 місяців позбавлення волі.

 

Вважати ОСОБА_2 засудженим на підставі ч.1 ст.42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.189 КК України 2001 року та ч.2 ст.142 КК України 1960 року на 4 роки 10 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

 

Судді:

 

              Кравченко К.Т.                    Селівон О.Ф.                     Шевченко Т.В.

 

 

                     З оригіналом згідно:

         Суддя Верховного Суду України                              О.Ф.Селівон