Провадження № 22ц/790/7996/13 Головуючий 1 інст. - Іванова І.В.

Справа №2012/2-350/11 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія:житлові УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.? Кіся П.В.,

при секретарі - Кузьменко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, третя особа - приватній нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі - продажу частини комунальної квартири, визнання права на приватизацію,

встановила:

30 липня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулись із позовом до ОСОБА_3 про поновлення порушеного права на житло та усунення перешкод в користуванні житловими і підсобними приміщеннями. В процесі розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювались, до участі в справі в якості відповідачів були залучені ОСОБА_4, Жовтнева районна м. Харкові рада, правонаступником якої в теперішній час є Адміністрація Жовтневого району Харківської міської ради, Центр приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, а також третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5.

Останні позовні вимоги були викладені в позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_6 від 14.06.2010 року. Згідно з уточненою позовною заявою від 14.06.2010 р. позивачі просили визнати недійсним і незаконним рішення Жовтневої районної ради в м. Харкові від 02.08.2006 р., №50-36, про розгляд заяви ОСОБА_3 про передачу житлових приміщень, визнати свідоцтво про право власності на житло, видане Центром приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 14 серпня 2006 року, реєстраційний №6-06- 261050, і розпорядження від 14 серпня 2006 року №8380 про приватизацію 58/100 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1, недійсним і незаконним, визнати договір дарування від 11 липня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарував 58/100 частин зазначеної вище квартири ОСОБА_4, недійсним, визнати право на приватизацію кімнати 3, площею 11,9 м кв., і суміжної кімнати 4, площею 19,5 м кв., в квартирі АДРЕСА_1 за ОСОБА_6.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_6 користується приміщеннями в спірній комунальній квартирі з 1962 року, коли отримала право на житлове приміщення №7 в згідно з ордером №112405 від 24.04.1962 р.. Зазначена спірна комунальна квартира АДРЕСА_1 згідно з техпаспортом має загальну площу 98,2 м кв. і складається з 5 житлових кімнат загальною площею 59,5 м кв.: суміжні кімнати 4 (площею 7,1 м кв.) і 5а (площею 7,1 м кв.), суміжні кімнати 5 (площею 7,1 м кв.) і 8 (площею 18,1 м кв.), кімната 7 (площею 9,6 м кв.), загальної кухні 3 (площею 11,9 м кв.), веранди 1 (площею 9,6 м кв.) і комори 2 (площею 8,3 м кв.). Рішенням Жовтневого РВК м. Харкова №112-1 від 05.07.1988 р. ОСОБА_6 були надані кімнати 4 і 5а під підсобне приміщення. За рішенням Жовтневого РВК м. Харкова №81-1 від 07.09.1993 р. ОСОБА_6 були надані кімнати 5 і 8 (ордер №093427 від 08.09.1993 р.) взамін кімнати 7 у зв'язку з провисанням в ній балки стелі. ОСОБА_6 проживала в зазначеній квартирі разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_7, який теж був прописаній на цій жилплощі, і користувалась загальною кухнею 3. Фактично, з квітня 1992 року ОСОБА_6 з чоловіком проживали без сусідів.

Позивачі зазначали, що приватизація житла на імя ОСОБА_3 2006 році було проведено без врахування прав ОСОБА_6 на житло. ОСОБА_3 мав житло по АДРЕСА_2 і не мав права на службову жилплощу. Згідно з листом Жовтневого РВК м. Харкова від 10.09.2009 р., №2/1233, ОСОБА_3 надавалась тільки одна кімната 7 (площею 14,8 м кв.). В рішенні Жовтневої районної в м. Харкові ріди від 02.08.2006 р., №50-36, про розгляд заяви ОСОБА_3, яким останньому надані кімнати площею 19,5 м кв. і приміщення площею 11,9 м кв. під підсобне приміщення для обладнання з правом приватизації, зазначено, що інших претендентів на ці приміщення немає. Однак таке твердження не відповідає дійсності, оскільки кімната площею 19,5 м кв. рішенням Жовтневого РВК м. Харкова від 05.01.1999 р., №4-78, була надана ОСОБА_6. Виходячи з цього позивачі вважали, що рішення Жовтневої районної в м. Харкові ріди від 02.08.2006 р., №50-36, про розгляд заяви ОСОБА_3, суперечить ч.І ст. 54 ЖК України і має бути визнане недійсним.

На думку позивачів договір дарування від 11 липня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 58/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1, також має бути визнаний недійсним, оскільки ним порушуються права ОСОБА_6 на житло.

ОСОБА_6 померла 24 грудня 2012 року. Її спадкоємцем і правонаступником в цивільній справі є співпозивачка ОСОБА_2, яка прийняла спадщину шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори.

В судове засідання позивачка ОСОБА_2 та її представник підтримали позовні вимоги та надали пояснення відповідні вищенаведеному.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 в судове засідання з'явились, проти позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що приватизацією житла ОСОБА_3 і наступним даруванням 58/100 частин спірної комунальної квартири ОСОБА_4, права позивачки порушені не були.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення її вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, оскільки , судом під час винесення рішення від 07 листопада 2013 р. не взято безпосередньо до уваги той факт, що здійснення ОСОБА_3 приватизації приміщень № 4 (площею 12,4 кв.м.), № 5а (площею 7,1 кв.м.) та кухні № 3 (площею 11,9 кв.м.) відбувалося всупереч діючому рішенню Жовтневого РВК м. Харкова від 05.07.1988 р. № 112-1, яким було підтверджено право ОСОБА_6 на кімнати № 4 (площею 12,4 кв.м.), № 5а (площею 7,1 кв.м.), та що що будинок АДРЕСА_1 весь час знаходиться у ветхому стані, про що органами місцевого самоврядування було добре відомо. Навіть у своїх рішеннях з, приводу передачі кімнат даного будинку Жовтневий РВК м. Харкова зазначав про ветхий стан будинку АДРЕСА_1. За таких обставин, спірні кімнати квартири АДРЕСА_1, взагалі не могли бути отримані ОСОБА_3 в якості приміщень для поліпшення житлових умов ОСОБА_3 з правом їх подальшої приватизації.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 57, 58, 60, 179 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) житлових приміщень в гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; і продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Як встановлено у ч.5 ст. 5. Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію мають громадяни, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Як встановлено у ст.,1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб,кімнат у .(, квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.

ОСОБА_9 проживала і була прописана в квартирі АДРЕСА_1 з 1962 року. Разом з нею був прописаний її чоловік, ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

16.02.2001 року, вже після смерті чоловіка, ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким у її приватну власність були передані житлові кімнати №№5 (площею 7,1 м кв.) і 8 (площею 18,1 м кв.), які мають загальну площу 25,2 м кв.. Як вбачається із зазначеного свідоцтва, інші приміщення у власність ОСОБА_6 не передавались.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 14 серпня 2006 року, реєстраційний №6-06-261050, і технічного паспорту від 04.08.2006 р. у приватну власність ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1, були передані 58/100 частин комунальної квартири, в тому числі 3 житлові кімнати: №№4 (площею 12,4 м кв.), 5 (площею 7,1 м кв.), 7 (площею 14,8 м кв.) і кухня №3 (площею 11,9 м кв.).

Зі свідоцтва про право власності на житло від 16.02.2001 року вбачається, що при приватизації суміжних житлових кімнат №№5 і 7 ОСОБА_9 в спірній комунальній квартирі було використано право на приватизацію в розмірі 25,2 м кв., що більше встановленої у ст. З Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» санітарної норми 21 м кв. загальної житлової площі на 1 людину, яка підлягає безоплатній передачі. Враховуючи це, судом встановлено, що ОСОБА_9 при отриманні свідоцтва про право власності на житло від 16.02.2001 р. використала у повному обсязі право на приватизацію державного житла і повторно реалізувати це право вона не могла. Крім того, на час розгляду справи ОСОБА_9 померла. Таким чином позовні вимоги щодо визнання права на приватизацію кімнати З, площею 11,9 м кв., і суміжної кімнати 4, площею 19,5 м кв., в квартирі АДРЕСА_1 за померлою ОСОБА_6 протирічать закону і задоволенню не піддягають.

Як встановлено у ст.,1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб,кімнат у .(, квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України./ Із зазначеного формулювання випливає, що при приватизації державного житлового сронду~у громадян замість права користування державним житловим фондом виникає право власності на житло. Тобто після отримання ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на житло від 16.02.2001 року право останньої відносно користування приміщеннями в комунальній квартирі було припинено і виникло право власності на ті приміщення, які зазначені в свідоцтві. Виходячи з цього, посилання позивачки ОСОБА_2 і її представника на те, що після отримання свідоцтва про право власності на житло у ОСОБА_6 зберігалось право користування іншими приміщеннями в спірній комунальній квартирі, не відповідають вимогам закону.

В уточненій позовній заяві від 30.07.2009 року позивачами ОСОБА_2 і ОСОБА_6 зазначалось, що іще у 2001 році при отримані свідоцтва про право власності на житло від 16.02.2001 р. права ОСОБА_6 на приватизацію житла вже були порушені органами приватизації. Однак, щоб захиститись від посягань, ОСОБА_6 вимушена була приватизувати хоча б частину тієї площі, на яку вона мала права.

Таким чином, якщо ОСОБА_6 вважала, що її право на приватизацію спірної комунальної квартири було обмежено, то це обмеження було встановлено отриманим нею 16.02.2001 р. свідоцтвом про право власності на житло. Тому ОСОБА_6 мала у встановлені законом строки оскаржити отримане нею свідоцтво про право власності на житло. Однак, як пояснила в судовому засіданні позивачка ОСОБА_2, ОСОБА_6 з цього приводу до суду ніколи не зверталась. Викладене свідчить, що права ОСОБА_6 не були порушенні внаслідок приватизації ОСОБА_3 у 2006 році (через 5 років після приватизації житла ОСОБА_6) 58/100 частин зазначеної вище комунальної квартири і наступним даруванням цієї частки ОСОБА_4.

Позивачка ОСОБА_2 зареєстрована в спірній комунальній квартирі лише з 2009 року, тому не могла приймати участь у приватизації цього житла і її права також не були порушені внаслідок приватизації житла у 2006 році ОСОБА_3 і укладеним ним договором дарування, за яким право власності на 58/100 частин спірної комунальної квартири перейшло до ОСОБА_4

Тому вважав, що викладене свідчить, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним і незаконним рішення Жовтневої районної ради в м. Харкові від 02.08.2006 р., №50-36, про розгляд заяви ОСОБА_3 про передачу житлових приміщень, визнання свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 14 серпня 2006 року, реєстраційний №6-06-261050, і розпорядження від 14 серпня 2006 року №8380 про приватизацію 58/100 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1, недійсним і незаконним, визнання договору дарування від 11 липня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарував 58/100 частин зазначеної вище квартири ОСОБА_4, недійсним, і про визнання права на приватизацію кімнати 3, площею 11,9 м кв., і суміжної кімнати 4, площею 19,5 м кв., в квартирі АДРЕСА_1 за померлою ОСОБА_6 є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: