АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді-доповідача Сенченка І.М.,

суддів Руських К.Г., Дігтярь Н.В.,

при секретарі судового засідання Дерев'янка І.О.,

за участю: прокурора Заворотної О.В.,

розглянула 27 березня 2014 року у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську матеріали подання Дніпродзержинської ВК-34 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року, якою відмовлено у задоволенні подання адміністрації Дніпродзержинської ВК-34 і спостережної комісії Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради про умовно-дострокове звільнення засудженої

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Нікополя Дніпропетровської області, засудженої вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 07 травня 2012 року за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 70 КК України,

від відбуття частини покарання, яка їй залишилася за цим вироком.

Засудженою ОСОБА_2 принесена апеляційна скарга на ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року, в якій остання просить переглянути ухвалу суду першої інстанції та звільнити її від подальшого відбування покарання, на підставі ст. 81 КК України, як таку що фактично відбувала 2/3 строку покарання, призначеного судом.

В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що ухвала місцевого суду є необґрунтованою, постановленою без врахування її особової справи. ОСОБА_2 зазначає, що під час перебування в установі закінчила школу, отримала атестат про повну середню освіту, що на її погляд свідчить про прагнення довести виправлення. При цьому, вказує на те, що понад рік перебувала поза межами виправної колонії, оскільки двічі була етапована, що потягло за собою неможливість доведення свого

Провадження № 11-кп/774/503/14 Головуючий в суді I інстанції Савранський Т.А.

Категорія ст. 81 КК України Суддя-доповідач Сенченко І.М.

виправлення. Також, апелянт звертає увагу на те, що режим утримання в колонії не порушувала, має заохочення по роботі, відшкодувала понад чотири тисячі гривень згідно позовних вимог. Крім того, засуджена ОСОБА_2 просить врахувати її каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, а також те, що вона одружена та має двох дітей.

Матеріали за поданням адміністрації Дніпродзержинської ВК-34 і спостережної комісії Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради свідчать про те, що ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року відмовлено в задоволенні подання адміністрації Дніпродзержинської ВК-34 і спостережної комісії Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради про умовно-дострокове звільнення засудженої ОСОБА_2 від відбуття частини покарання, яка залишилася і призначена останній вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 07 травня 2012 року.

Ухвалою суду першої інстанції в задоволенні подання було відмовлено, оскільки районний суд дослідивши матеріали за поданням про умовно-дострокове звільнення засудженої та її особової справи, враховуючи те, що засуджена протягом тривалого часу знаходження в колонії не проявила суспільно-корисної ініціативи, прийшов до висновку про недоведеність факту виправлення ОСОБА_2.

На думку прокурора апеляційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки наявні матеріали підтверджують факт недоведеності виправлення останньої.

Вислухавши думку прокурора, який вважав подану апеляцію безпідставною, та просив залишити її без задоволення, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляції і співставивши їх з матеріалами про умовно-дострокове звільнення, колегія суддів вважає, що принесена апеляція задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та незаконність постановленого судом першої інстанції рішення є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе умовно-дострокове звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Апеляційним переглядом ухвали суду першої інстанції встановлено, що судове рішення, яке оскаржується, в повному обсязі відповідає вищенаведеним вимогам закону.

При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_2 районний суд встановив, що остання відбуває в Дніпродзержинській ВК-34 покарання з 25 грудня 2009 року за вчинення кримінальних правопорушень, які пов'язані з шістнадцятьма епізодами шахрайства відносно осіб похилого віку, а сума позову складає 232 927 гривень 60 копійок.

Як вбачається з постановленої ухвали, суд першої інстанції дослідивши характеристики ОСОБА_2, оцінку ступеня виправлення останньої, довідку про заохочення та стягнення, прийшов до висновку про те, що відношення ОСОБА_2 до вчиненого кримінального правопорушення не могло суттєво змінитись протягом короткого часу, після отримання нею подяки та вважав за неможливе її умовно-дострокове звільнення.

При цьому, суд обґрунтовано послався на характеристики та оцінку ступеня виправлення засудженої, які вказують на той факт, що остання посередньо проявила себе під час відбування покарання в усіх сферах, які стосуються життя у виправній колонії.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано відмовив в задоволенні подання, оскільки в конкретному випадку наявні лише формально-юридичні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженої, а ухвала суду є такою, що відповідає характеру певного суспільного інтересу, визначеного КПК України, що превалює над принципом поваги до свободи засудженої ОСОБА_2.

На підставі наведеного, керуючись ст. 81 КК України, ст. ст. 404, 405, 407, 537, 539 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року, постановлену відносно ОСОБА_2 - без змін.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області